Авторка цієї книжки - українська журналістка, яка за майже століття чимало пережила. У 1965 р. влада виключила її зі Спілки журналістів за "антисовєтські та буржуазно-націоналістичні» прояви, заборонила займатися творчою роботою, однак вона не припинила...
Загалом "Етюди зі "світлого" минулого" Маргарити Довгань (К.: Кліо) є наочним матеріалом до колишнього підручника з історії КПРС. У ній у формі етюдів-замальовок зібрані історії з життя авторки, її родичів та друзів - українських дисидентів, митців, борців за свободу України. Про розбиті чекістами творіння Майстра, про вкрадені на пошті речі, надіслані на Колиму, про що розповідала сестра Василя Стуса, і ще про багато чого, гіркого й болючого. Може, читаючи їх, дехто замислиться, скільки насправді коштувала "дешева" ковбаса у "світлому" минулому.
У кожному пронизливо виразному антилюдяному життєвому епізоді проявляється зло цілісне, вселенське. Запізнаємо один факт — побачимо, зрозуміємо і цілу біду, будемо з нею боротися. Згадавши, що все було і було в Україні за всіх часів чужої влади. Ось, наприклад, спогад про зігнутого Системою мистця, який демонструє гості вірші свого колеги. "Він сяяв! Ї раптом... сяяння те в момент ніби жорстка щітка здерла з лиця. В очах - переляк. Встав з-за столу. І, ні слова не кажучи, швиденько попрямував з кабінету... Я розгублена. Чекаю. Коли рішучою ходою повертається назад, тримаючи розгорнутим... том "Радянської енциклопедії". Лихоманково гортає. Стоп! Знайшов. Підносить до мене розкритий фоліант і показує: "Отут читайте... Бачите? Подвойський - сподвижник Леніна, у його партії... " Підняла очі на Поета - побачила маску заляканого Генія".
І знов-таки, пригадуєш такий самий випадок з Тичиною. "– І що за причина цих арештів? – питалися у тодішніх гостях. - Та ж ми всі добре знали цих людей, а півроку тому розмовляли з ними в Людмили Михайлівни в день її народження... Збентежений Тичина перебив: – Ні. ні, я не був тоді в Людмили Михайлівни! – Та як же не були! Ви ж, пам’ятаю, й сиділи поруч Ніковського. – Ви помиляєтесь, Михайле Михайловичу, я там не був. Бачачи, що Тичині прикро згадувати про своє перебувань серед арештованих тепер, добре знайомих йому людей, Могилянський змінив тему розмови, але Тичина, помовчавши з хвилину, сумно промовив: – Як це погано виходить: от ви, Михайле Михайловичу, не вірите мені, а я ж таки справді не був там! – Добре, добре, Павле Григоровичу, – став заспокоювати схвильованого Тичину Могилянський: – Я, мабуть, помилився. – Не "мабуть", а напевно помилилися, Михайле Михайловичу! – категорично заявив Тичина, і Могилянський зовсім розгубився: кого з них так разюче зраджує пам’ять? Посидівши з чемності ще кілька хвилин, Могилянський попрощався й мерщій поспішив до Старицької-Черняхівської. – Людмило Михайлівно! Скажіть, будь ласка, був у вас Тичина в день вашого народження чи ні? – А як же – був, он на буфеті й подарунок його стоїть".
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma