Так уже сталося, що свого часу автор сих рядків чи не найперше в незалежній Україні висловився не про ефемерну «дружбу народів», яка існувала донедавна не тільки в СРСР, але й в радянських республіках, а про різницю національних, ба навіть регіональних ментальностей. Дехто з редакторів зацікавився – невже така вже велика різниця між українцями Слобожанщини і Галичини? – і замовив розвідку на цю тему. Що й казати – подальша доля таких розвідок (а також їхніх авторів) зазвичай буває нещаслива, бо дійсність людям подобається менше, аніж «об’єднавча» реальність.
Так само книжка байок соціолога Оксани Лемішки «Можна мені одну цибулину?», де журналістський дар інвестується у невидимі чесноти - це збірка коротких оповідей про те, як будуються щасливі суспільства, тобто рефлексія авторки-соціологині на сотні проведених опитувань та спостережень в Україні та за кордоном. «Кожну розмову на Полтавщині приправляють гумором, кмітливістю і часом трохи стьобом, - згадує вона. - «А! То вона з Тернополя. Та шо ж ти не кажеш. Учить будем, а то вони там не знають, як нада шутки шутить».
Крім вищезгаданих ментальних відмінностей, які не завжди втілюються у придорожні «шутки», у книжці чимало про дотичні речі. Наприклад, що спільного має букет квітів і демократія? Чому дорослі будують халабуди? Як позичити в Європи цінності? Що треба, аби розчинити радянську ностальгію? Чому деякі будівлі руйнують нас? Авторка відповідає на ці та багато інших запитань, намагаючись зрозуміти себе та світ навколо. Написані легкою мовою та переплетені цікавими прикладами, ці тексти є свіжим поглядом на соціологію, дають низку прикладів, як маленькими щоденними кроками будуються щасливі суспільства та демократії.
Збірка проілюстрована роботами Данила Штангеєва, які влучно та іронічно розкривають тему кожного есе.
Оксана Лемішка. Можна мені одну цибулину? – К.: punkt publishing, 2024
Ілюстрація: Олександр Іванов
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma