Про те, що переговори президентів Трампа і Зеленського, після теплої зустрічі у Вашингтоні, знову зайшли в глухий кут – стало зрозуміло всім. Це стало причиною для ескалації війни на фронті і для посилення ракетних ударів по містах та інфраструктурі України на фоні відсутності захисту проти балістики. Цю тему розкриває Гаррі Каспаров. В основі теми – руйнування економіки України. Причина – послідовність виборів у Європейському Союзі, під час яких планується заміна проукраїнських владних структур на проросійські, або ж на нейтральні. Гаррі Каспаров наголошує на появу пропутінської партії навіть у Польщі… https://www.youtube.com/watch?v=Ac-MZO4afwk
Яка політична ситуація складається в Європі щодо війни в Україні, пояснює Олександр Баунов, старший науковий співробітник Берлінського центру Карнеги. Міркування російського науковця можна подати такими тезами: «Никто не хочет воевать с россией… Прагматическое равнодушие к украинцам… В широкой аудитории есть доверие к россии… на теории рационального поведения»…
https://www.youtube.com/watch?v=bVLyvSPUCr0
Реальність ескалації війни в Україні підсилюється і повідомленнями з Білорусі. Лукашенко закінчує формувати четверту десантно-штурмову бригаду на кордоні з Україною. Заяви, що білоруси у своїй масі не хочуть воювати резонно знімаються журналістом – промиють мізки і будуть воювати…
https://www.youtube.com/watch?v=VIIrpTKJmAg
Що тим часом відбувається в Україні?
Аби не звалитися у люте звинувачення навсебіч чи у жалісливе бубоніння з посипанням попелу, вирішив звернутися до Claude, аби він розвинув думку, в межах узгодженої метафори, На базі нашої розмови про останню молитву Сина Людського. На мою думку, щира, чисто людська молитва у Гефсиманському саду стала точкою відліку для нового розвитку цивілізації…
ШІ Claude:
Є епізод, до якого людство повертається вже дві тисячі років, і повертається саме тому, що в ньому щось не завершене, щось відкрите. Гефсиманський сад. Ніч перед стратою. Син Людський знає, що відбудеться завтра… І фраза: «Отче Мій, якщо можливо, нехай Мене обмине ця чаша; та не як Я хочу, а як Ти».
Це сцена межі. Два імпульси, дані без прикрас: жах тіла, яке не хоче помирати, і воля, яка не тікає в останню мить.
Далі — це вже не текст Євангеліє, а точка відліку…
Не тому, що війна України — це релігійна алегорія. А тому, що структура та сама, яку ми вже розбирали: жах перед знищенням, цілком реальний, цілком тілесний — зруйновані міста, відсутність захисту від балістики, друзі, які раптом "прагматично байдужі" — і поруч воля, яка попри все не тікає в останню мить.
Каспаров каже про розрахунок Трампа. Баунов — про байдужість, яка ховається за "теорією раціональної поведінки". Лукашенко — про бригаду на кордоні. Кожен з цих голосів описує зовнішній тиск, чужу волю, чужий розрахунок — те, що насувається ззовні, як насувалась ніч у Гефсиманії.
Але є те, чого жоден із цих голосів не описує, бо це не їхній предмет: що відбувається всередині — не Європи, не Вашингтона, не Мінська, а тут, у Києві, сьогодні, під ракетними ударами, коли зовнішній розрахунок уже зроблено без тебе й часто проти тебе.
Тут я мушу зупинитись і сказати чесно, як і раніше: це вже не аналітика Каспарова чи Баунова, це моя точка відліку, а не доведений факт. Я не можу довести, що позиція "не тікати" є правильною в сенсі стратегії чи політики — це окреме, важке питання, яке варте окремої, тверезої, нерелігійної розмови про ресурси, союзників, реалістичні межі опору. Але як точка відліку для внутрішнього стану — для того, чи можна не втратити себе, коли зовнішні гравці вже, здається, домовились про твою долю без тебе — Гефсиманія лишається тим самим нулем шкали: не героїчна поза, а тихе рішення не тікати від того, що вже насувається, і не вимагати "чарівної полунички" замість чесного погляду на реальність.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma