ТОЙ КОШОВИЙ ОТАМАН, «КОТРИЙ НЕ СТРІЛЯВ»
Інформаційним приводом допису є те, що у цей день, 13 листопада (31 жовтня за старим стилем) 1803 р. помер на 113 році життя останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський.
Наразі в історії України Петро Калнишевський (Калниш) вважається видатною історичною постаттю і матеріал про його життя та діяльність подається майже виключно під кутом зору визнання його доробку щодо збереження Війська Запорозького та опису тих нелюдських умов, у яких він перебував під час ув’язнення у Соловецькому монастирі (Історичний портрет Петра Калнишевського: https:// kalnysh.at.ua/publ/4-2; Онацький Є.Д. Українська мала енциклопедія: у 4 т. Т.2. С.24-25).
Щоправда, деякі автори відмічали і недостойні факти біографії Калнишевського.
Такі, наприклад, як поведінка під час «бунту сіроми» у 1768 році, коли Калнишевський та козацька старшина сховалися у Новосіченському ретраншементі під захистом московських військ, а на другий день загін Калнишевського разом з гарнізоном ретраншементу придушили повстання.
На шкоду Україні й Війську було непорушне переконання кошового отамана, що проблеми ставлення Російської імперії до козацтва можна вирішити відданою службою Росії, дружбою з Потьомкіним, «чолобитними» імператриці та багатими підношеннями столичним чиновникам.
Зганьбила його й втрата боєздатності Січчю до такої міри, що 86-тисячне військо росіян помітили аж тоді, коли воно оточило січову фортецю! Як пише Богдан Сушинський, «такої ганьби українське козацтво не зазнавало за всю історію свого існування. Це ж як треба було довоюватися Калнишевському та його офіцерам, щоб не мати ні передових роз'їздів, ні розвідки, ні належно налагодженої охоронної служби, й отак, ганебно, дати себе оточити! Після цього кошовий отаман Калнишевський, за канонами лицарської честі, мав би зробити собі харакірі, чи принаймні пустити собі кулю в чоло, а все його офіцерство - посипати голову попелом і повмирати від ганьби» (Богдан Сушинський. Петро Калнишевський: доля останнього кошового отамана: http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/07/blog-post_28.html).)
Втім, найбільш трагічним з практичної точки зору для Січі, нащадків діянням кошового було те, що, коли козаки, які мали намір боронити Січ, кинулися по рушниці та порох, то Калнишевський і його прибічники, заборонили відчиняти арсенал: голівним для них було «не допустити стрілянини» (нічого не нагадує ?). Тому зневажили слова князя Святослава: «Мертві сорому не ймуть!»
Таке «капітулянтське» рішення виявилося фатальним і для Січі, і для України, і для тих, хто його приймав, сподіваючись задобрити росіян і якось уникнути війни. Хоча війни уникнути вдалося: Росії тут вже було просто ні з ким воювати.
Згадані події, рішення кошового та їх оцінка знайшли відображення у народних піснях. Згадаємо одну з них:
Пішла Москва куренями – запаси забрала,
А московські генерали церкви обдирали.
Та взяли срібло, взяли злото, ще й воскові свічі.
Остається пан кошовий з писарем у Січі.
Васюринський козарлюга не п’є, не гуляє,
А він пана кошового вірненько благає:
«Дозволь, батьку, наш кошовий нам на башті стати –
Найстаршому генералу з пліч голову зняти»
«Не дозволю, милі братці, вам на башті стати,
Бо єдина кров християнська – гріх нам проливати».
«Не дозволиш з палашами – дозволь з кулаками,
А щоб слава не пропала поміж козаками» (наводиться за кн.: Бачинська Олена, Чухліб Тарас. Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775-1905). К., 2016. С. 23-24)
P.S.
Метою допису, звісно, не є критика Петра Калнишевського. За свої помилки він заплатив сам. Але за помилки очільника завжди платять ще й ті, кого він очолював. І це варто пам’ятати.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma