Критика пропозицій американської адміністрації підкреслює небезпеку компромісів, які можуть загрожувати суверенітету України
Трамп заявив про бажання обміняти військову допомогу США на рідкоземельні копалини в Україні. Це добре. Якщо ця давня пропозиція Зеленського буде оформлена угодою про lend-lease ХХІ сторіччя. Щоб перемогти агресора-Росію, яка роздмухує вже третю світову. Але все, що передувало цій заяві новообраного президента від його ж команди, свідчить про зворотнє. Про те, що Україну хотять просто знищити. Перетворити на звичайний сировинний придаток.
Досі ми не побачили публічної прихильності нової адміністрації США до надбання сучасної цивілізації – до міжнародного права. Досі там ніхто не назвав Росію – країною-агресором. Або спонсором тероризму. (Заяви на рівні Конгресу про те, що ми, мовляв, знаємо, «хто є хорошим хлопцем, а хто поганим» – в рахунок тут не йдуть). Досі ніхто з команди Трампа навіть не згадав про ст.51 Статуту ООН і право України захищатись всіма способами. Від країни-агресора, що напала і розпочала війну.
Натомість новий держсекретар Марко Рубіо акцентує, що «обидві сторони змушені будуть піти на поступки». Тобто Росія і Україна. Цікаво, якщо мене хотять вбити, на які поступки я маю піти? Дати, щоб мене вбили наполовину? Чи, щоб вбили тільки мою руку? Чи середній палець? Тобто піти на поступки, щоб мене вбивали по частинах?
Не думаю, що Білий дім (із розвинутою розвідкою США) не знають того, що доведено перебігом цієї війни і що давно відомо українцям. А саме, що пауза/перемир'я (без повної деокупації територій) вигідна тільки путіну. Щоб зняти санкції, зібратись із силами, відновити ВПК і вдарити з новою міццю. Щоб знищити Україну назавжди. Щоб вкрасти її історію та її стратегічну територію. Тому що, нагадаю, ще з часів Бжезинського в усьому світі відомо: без України рашистська імперія неможлива. Аж ніяк.
Тому не виключено, що нова адміністрація США вже домовилась із путіним про поетапне знищення України (з її більш як тисячолітньою історією) і про спільну розробку її рідкоземельних копалин. Мовляв, на всіх вистачить. І, мовляв, у майбутньому (стара ФСБ-шна казка – набридла, як стара гумова жвачка) Росія не зрадить і буде надійним партнером у боротьбі в Китаєм. Хіба ні? На таке підгрунтя опосередковано вказує й те, що Трамп публічно говорить, що його команда веде успішні переговори не тільки з Україною. Але й з Росією. (Без України). Переговори, за моїми даними, веде Ілон Маск. Зацікавлений, як відомо, в космічних технологіях, в рідкоземельному нікелі для Тесли і путінській горілці.
А той штрих, що путінський прес-секретар Пєсков висловив вже публічне невдоволення заявою Трампа щодо рідкоземельних копалин в Україні – це просто штрих. Чергова омана. Тому що, перефразовуючи Бісмарка, Росії вірити – себе не поважати. Українці це добре засвоїли. Американці, схоже – ще не всі.
На те, що нова адміністрація США може грати на боці агресора-Росії вказують й інші висловлювання команди Трампа. Той же Марк Рубіо говорить щось хитромудро про фінансування «патової ситуації», натякає, що Україна буцімто не може перемогти Росію. І це вже виглядає, як розширена версія того, що раніше спецпредставник з питань України і Росії Кіт Келлог називав воюючі країни «бійцями в клітці». А зовсім не агресором та жертвою військового нападу. І тут мова не про те, що обидва пани явно забули, що Росії не вдалося захопити Україну «за три дні», згідно із планами путіна. А мова про те, що Україну явно готують до здачі територій. А значить, до подальшої поразки. До зникнення.
Цікаво, що це відбувається на фоні нового міфу. Про те, що українська армія буцімто вже сьогодні не тільки краще озброєна, але й значно переважає за чисельністю російську армію і при цьому все одно Україна на полі бою відступає. Тобто навіщо, мовляв, вкладатись в українську армію, якщо у неї вже є всі переваги, а вона все одно при цьому програє? Ще більш цікаво, що цей міф роздмухується не тільки по російських інтернет-каналах. Але й в матеріалі Радіо Свобода/Європа (RadioFreeEurope/RadioLiberty). Тобто в ЗМІ, що фінансується Конгресом США.
Насправді ж українська армія ніколи не переважала російську чисельно. Це суцільна брехня. В боях за Маріуполь, до прикладу, наших воїнів було в 15-20 разів (за різними підрахунками) менше, ніж ворогів. Останні ж цифри, які озвучувались публічно щодо воюючих сторін були під час боїв в Бахмуті – 1:7. Тобто українських солдат в сім разів менше. Цю цифру згодом підтверджував і Зеленський. Зараз знайомі командири називають мені цифри від 1:7 до 1:10. Тобто «бахмутська» пропорція в середньому зберігається. М'ясні штурми з боку росіян ніхто не відміняв. При цьому українська армія продовжує героїчно тримати оборону. Десь контратакує. На Курщині навіть наступає. Так, відступи є в певних місцях на Донбасі. Але російське просування там відбувається зі швидкістю черепахи. У ворога зберігається перевага в авіації, ракетах і КАБах. Натомість наші спецслужби разом із Силами спецоперацій продовжують кошмарити ворожу логістику та військову інфраструктуру ворога в їхньому тилу. Розвиваються технології дронів. Військові стверджують, що ворог поступово «видихається». Зеленський обіцяє наростити чисельність армії та зміцнити ОПК.
Іншими словами, українська армія, не зважаючи на всі труднощі і проблеми, має значний потенціал до перемоги. Але комусь дуже хочеться показати все з точністю до навпаки. Тій же Радіо Свобода/Європа, яка не називає джерело своєї інформації. Можливо, свої дані там черпають і не в середовищі росіян. Або не тільки у росіян. Так, український політтехнолог Сергій Гайдай (вихованець рашистського політтехнолога Сєргєйцева) дуже наполегливо останнім часом розповідає про те, що в російській армії зараз 500 тис. мобілізованих, а в українській – 1 млн. Із дня в день публічно повторює ці цифри. Як відомо, російська пропаганда, як і її політтехнології сягає корінням до розробок Геббельса: 90% правди – 10% брехні. Так їм легше вкорінювати потрібні нарративи. До речі, на минулих виборах Гайдай по такій же схемі розповідав, що йому вважається в Україні «образ Гітлера». І це в той час, коли Кремль завзято плодив іпсо про існування в Україні фашизму/неонацизму, від якого Росія буцімто йде (війною) звільняти українців. Коли цей міф рухнув, Кремль, як відомо, вигадав новий. Про те, що він в Україні буцімто воює з НАТО. Але то так, ремарка. Це я до того, що СБУ може вже слід проводити виховну роботу не тільки з екс-регіоналом і в минулому частим гостем Кремля Юрієм Бойко. Але й з «корисними патріотами». На предмет причетності до ворожої агентури, що спеціалізується на іпсо.
Що ж стосується Радіо Свобода/Європа, то в цьому матеріалі, де буцімто Україна «втрачає на полі бою», незважаючи на те, що «перевершує озброєння та особовий склад російських військ», йдеться й про інше. Про те, що генерал Келлог заявив: Зеленський «вже дав зрозуміти, що пом'якшить свою позицію щодо територій». Але Зеленський не пом'якшував свою позицію. Принаймні, в своїх численних за останній час публічних виступах та інтерв'ю. Навпаки. Виглядає так, що він тільки піднімав ставки щодо гарантій безпеки Україні. Аж до вимоги повернути країні ядерну зброю.
Отже, якщо Президент України Зеленський не задумав знищити Україну (а я все ж таки сподіваюсь на здоровий глузд), то в найближчому майбутньому слід не забути про наступні моменти:
а) Військову допомогу в обмін на розробку рідкоземельних копалин оформити угодою про ленд-ліз. Тобто взяти всю необхідну військову допомогу в оренду. Вартість якої повернути після перемоги. Повернути у вигляді ліцензій на розробку або спільну розробку рідкоземельних копалин;
б) Окуповані території. Зеленський вже сказав, що українці ніколи не погодяться на визнання окупованих територій російськими «юридично». Це так. Але цього замало. Потрібно подбати і про «практичне» повернення цих територій. Тому що залишати їх в «підвішаному» стані означає стимулювати Росію на подальшу окупацію й інших територій. Реальне ж повернення наших земель можливо тільки двома шляхами. Військовим. Або примусити путіна (як агресора) вивести з України свої війська. Це якщо вже комусь так кортить сидіти із військовим злочинцем за столом переговорів.
в) Продовжувати розвивати двосторонні відносини з країнами ЄС та НАТО. І не тільки тому що це стратегія України, закріплена в її Конституції. Чи тому що Україна є форпостом Європи і має з нею спільний безпековий простір. Де-факто. А й на випадок руйнівних рухів з боку США під час президенства Трампа.
Звісно, поки достеменно не відомо, чи захоче президент Трамп увійти в історію, як лузер, що поховав демократичний світ. Чи навпаки, залишиться у пам'яті нащадків, як той, хто зупинив диктатора, який розпочав в центрі Європи третю світову війну. Але його команда своїми виступами вже нагадує «котлету по-Київськи». Тобто спіч Буша-старшого, в якому той намагався вмовити Україну не виходити із Радянського Союзу.
Отже при будь-якому розкладі нашому Верховному головнокомандуючому та всім співвітчизникам слід не забувати про необхідність розвитку не тільки власного ОПК. А й якомога швидкого завершення армійської реформи. А для цього необхідні наступні кроки:
1) Продовжувати будувати систему корпусів та дивізій на базі успішних бригад. Віддати їм і навчальні ценри. Для того, щоб бойові офіцери (що розробили і успішно впроваджували навчальні програми в своїх структурах) могли масштабувати цей досвід на всю армію. За стандартами НАТО, що адаптовані до умов російсько-української війни. Як, наприклад, у 3-й штурмовій.
2) Внести вже нарешті в ККУ кримінальну відповідальність – як за «бусифікацію», так і за уникнення військової служби. Тобто за порушення ст. 65 Конституції. Без цього сильну країну не збудувати. Як і не зберегти слабку.
3) Для зміцнення власної армії потрібно відновити і військову юстицію. Про це зараз багато говорять серед військових і не тільки. Країні потрібні і військові судді, і військові прокурори і адвокати. Особливо під час війни. Але ні в якому разі не можна покладати на війскових прокурорів функцію «нагляду за наказами офіцерів», як наполягають деякі вітчизняні генерали із шлейфом радянщини. Тому що ця функція бере витоки із сталінських «заградітєльних отрядов» і рубає під корінь необхідну офіцерську ініціативу та здатність брати відповідальність на себе. Не дарма ці ж самі генерали, що гальмують проведення необхідних сьогодні армійських реформ, звикли часто лякати своїх підлеглих «прокурором». Насправді функція прокурора (як військового, так і цивільного) – це звинувачення в суді, а не нагляд за законністю. Це в демократичних країнах із розвинутими арміями. А не в автократіях чи диктатурах.
Отже ніхто крім нас – українців, не зможе відстояти і зберегти нашу державу. Все в наших руках. Тому продовжуємо, як і раніше, працювати. Кожен на своєму місці. Та підтримувати і оберігати свою армію.
Все буде Україна.
Слава ЗСУ!
Olha Ansimova
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma