…Завжди вважалося, що тепличне виховання шкодить сучасній молоді. А як вона шкодить самому вихованню! Точніше, його представникам, які дозволяють плекати у цьому поколінні так звану "крихкість".
То що ж, спитаєте, всі на фронт? Якби ж то, і хоч нині вже ніякі мобілізаційні команди не дістають схованих у шафах призовників, як це було за радянського часу, але тенденції все одно невтішні. Наприклад, чому українські письменники ідуть сьогодні на війну? Очевидно ж тому, що усвідомлюють перспективи власного життя в умовах можливої окупації. Жахлива смерть поета і письменника Володимира Вакуленка, який після окупації його містечка російськими військами зник безвісти, а потім був знайдений закатованим у колективній могилі, завжди стоятиме у них перед очима. Плюс, безперечно, патріотизм, який без виживання і повернення всіх живими не значить для нашої культури майже нічого.
Утім, хіба всі наші літературні вояки – тепличне покоління? Аж ніяк. Але у решті "цивілізованого" світу… Там явно і давно щось пішло не так. І справа навіть не в конфлікті "культури" і "цивілізації", бо коріння і традиції там майже не залишилося – самий "інтернаціональний" казан народів. Утім, автори цієї книжки все одно занепокоєні і транслюють тривогу аж до України, де книжку Ґреґа Лук'яноффа і Джонатана Гайдта "Крихкість інтернет-покоління" (К.: Наш Формат) таки переклали і видали. Мовляв, на Заході молоді люди зривають виступи спікерів та водночас бояться чесно говорити, страждають від депресії і навіть вдаються до самогубств.
Що ж сталося? Автори відкривають цілих три великі "антиїстини", які останнім часом неймовірно поширилися: 1. Антиїстина крихкості: що вас не вбиває, робить вас слабшими. 2. Антиістина емоційного доведення: завжди довіряйте своїм почуттям. 3. Антиістина нас проти них: життя -- це битва між хорошими й лихими людьми. Хай там як, але у випадку з нашим посттоталітарним суспільством усе це видається простим протиставленням загальновідомим істинам. На зразок "не вір, не бійся, не проси" з тюремного досвіду. А який ще у нас був?
Своїм европейським землякам, які такого досвіду не мають, користаючи з наських прописних істин, автори втовкмачують не про ці свої запозичення, а те, що великою антиїстина може стати тоді, коли відповідає наступним критеріям. Які, додамо, підтверджують нашу думку про позичання. 1. Суперечить стародавній мудрості (ідеям, які простежуються в літературі багатьох культур). 2. Суперечить сучасним психологічним дослідженням благополуччя. 3. Шкодить людям та спільнотам, які їх дотримуються.
"Ми покажемо, як ці три великі антиїстини, а також політичні рішення та рухи, що на них ґрунтуються, спричинюють проблеми для молоді, університетів і загалом для ліберальних демократій, - лякають нас голою "правдою" автори. - Серед них: зростання кількості випадків підліткової тривожності, депресії та самогубств упродовж останніх декількох років. У вишах культура стала ідеологічно вивіреною, що ставить під загрозу можливість науковців шукати істину, а студентам - вчитися від різних мислителів. Кількість людей із радикальними поглядами збільшується як у правому, так і в лівому крилі, що призводить до поглиблення ненависті між ними. Соцмережі дали вихід завзятим перепалкам, що перетворилися на "культуру виклику": будь-кого можна публічно зацькувати за те, що він щось сказав із добрими намірами, а хтось побачив у його словах недоброзичливість. Нові медіа дозволяють громадянам ховатися в бульбашках самоствердження, де їхні найбільші страхи про те, яка лиха інша сторона, роздувають екстремісти і тролі, чия мета - посіяти розбрат та незгоду".
Ілюстрація: msmb.org.ua
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma