Про форми однини і множини, певно, знають всі. А ось про форму двоїни, яка на початку XX століття була в повноті своїх форм, знає далеко не кожен. Сьодні ми двоїну зараховуємо до множини, бо «форма множини заступила форму двоїни». Це твердження хибне. Для деяких слів, що позначають пари, навпаки, двоїна витіснила множину. Наприклад: однина — «око», двоїна — «очі», а множина мала б бути — «ока»; орудний відмінок однини — «оком», орудний відмінок двоїни — «очима», а орудний відмінок множини мав би бути — «вічми» або «очами». Отже де взялась і чому «відмерла» двоїна?
Короткий нарис історії двоїни
Двоїна, як відомо, була характерною ознакою давнїх мов, що тепер вже не існують, от як мова грецька, санскритська та инші. Було воно і в старій слав’янській мові. На думку І. Огієнка, «парні частини тіла: очі, вуха, руці, нозі — були причиною до витвору двоїни взагалі; іменники, що називали ці парні частина, з давних давен мають форму двоїни».
Від давньослов’янської мови двоїну успадкували й всі ті мови, що від неї утворились. Але згодом ці мови почали втрачати двоїну, — одні давніше, инші пізніше, — і до нашого часу зберегли її тільки деякі слов’янські мови (словенська та серболужицька), зберігала двоїну до нашого часу і українська мова. Инші ж слов’янські мови, — сербська (днй, очи), болгарська (вола, дома, свата), чеська (stě, ruce, оčі, uši, očima, ušima, rukama, nohama), польська (oczy, uszy, ręce, rękoma, ście, słowie, lecier, chłopa, garca) та російська (очи, уши, двѣстѣ, колени, плечи) давно вже забули двоїну і до нашого часу зберегли тільки незначні останки її (приклади зазначив дужках).
(Примітка. Двоїна іменників має три відмінкові форми: назовний-знахідний-кличний, родовий-місцевий і давальний-орудний відмінок.)
Словенська мова як в літературі, так і по живих говірках цілком зберіг давні форми двоїни назовного-знахідного-кличного та давального-орудного відмінків, загубивши тільки форму родового-місцевого, яку заступила форма числа множини. Закінчення двоїни іменників таке: для назовного-знахідного відмінка — -а (чол. р.) та -і (жіноч. та сер. р.), для давального-орудного — -mа. Наприклад: brata, sestri, śeli, polji, niti, imeni, ribi, materi; bratoma, sestrama, seloma, poljema, materama.
Мова серболужицька найповніше від усіх инших слов’янських мов зберегла форми двійні; тільки тут місцевий відмінок має спільну форму не з родовим, а з давальним-орудним. Закінчення відмінків двійні в мові с.-лужицькій такі: для назовного-знахідного-кличного відмінка — -а (чол. р.) та -je й -і (жін. та сер. р.), для родового — -owu, для давального-орудного-місцевого — -oma. Наприклад: głowje, głowowu, głowoma, klěba, klěbowu, klěboma.
З усіх східнослов’янських мови тільки українська найкраще й неабияк зберегла двоїну, зокрема її південно-західні говори, хоч вона трапляється наразі усюди.
Процес витіснення двоїни стає помітний вже в XV віці. Як зазначає І. Огієнко, «значною причиною до зникнення форм двоїни української мови були й сусідні впливи з боку мов російської та польської, де рано загубилась двійня і здавна запанували форми числа множини».
З літературної норми двоїну примусово вилучили у 1933 р. під час правописної реформи, яку було направлено на знищення деяких рис української мови, які відрізняли її від російської. «Тепер у підсовєтській Україні форми двоїни викинули цілком зі школи і з літератури як форму „буржуазних націоналістів“. Це звичайна політика в мові – щоб викидати з української мови її окремішності, щоб нахилювати до мови московської. А між тим форми двоїни відомі по всій Україні» (І. Огієнко). Двоїну заборонили навіть для наукового розгляду.
Двоїна в українській мові
Двоїна (двійне/двойне/подвійне число, двойня) — граматична категорія числа, яку вживають, щоб позначити дві особі чи парні предмети: дві корові пасе ся в лісі (С. Смаль-Стоцький). Ця форма може вживатися також і тоді, коли говоримо про 3 або 4 особі (павкальне число).
В двоїна вживалась: 1) коли в реченні був числівник два, дві, оба, обі, обидві, обидва, три, чотири тощо; 2) коли мова точилась про парні речі, і нарешті 3) коли мова точилась про два предмети або дві особі (рідке — коли говоимо про три або чотири речі/особі).
(В іменників чоловічого роду.)
Двоїна для іменників, що мають закінчення -о або нульове закінчення -Ø, уживається дуже рідкісно. Вона зберіглася лише для назовного відмінку та знахідного відмінку, і завжди має наголос як в формі родового однини та закінчується на -а (-я): вýса, вýха, рукáва, проводá, два сúна, два купця́, три злóдія, чотúри брáта. (На думку І. Огієнка, кінцівка на -а, -я в українській мові (особливо в письменній) здебільшого буває просто під впливом мови російської.)
(В іменників жіночого роду.)
Двоїна уживається в іменниках, що мають закінчення -а, -я, досить правильно. Вона має лише одну форму, що уживається для назовного та знахідного відмінка і отримує закінчення -і (-ї), при чім г, к, х перед -і змінюється на з, ц, с та обов'язково з таким наголосом, як у родовому відмінку однини того слова: дві кнúзі, чотири кнúжці, три вербí, хáті, руцí, три квíтці, пíсні, чотúри норí, дві стінí, обидві корóві, три дорóзі. В деяких випадках можуть мати форму двоїни і в орудному відмінку: бровима.
(В іменників середнього роду.)
Уживання двоїни є досить правильне для іменників, що мають закінчення -о, в инших випадках рідкісне. Вона має тільки одну форму з закінченям -і (-ї), і служить для назовного та знахідного відмінка. Наголос в двоїні на тім самів складі що в родовому відмінку однини. Наприклад: дві відрí, дві слóві, три я́блуці, чотири вікнí. В деяких випадках можуть мати форму двоїни і в орудному відмінку: плечима, очима, вушима.
Також в формі двоїни можуть перебувати й числівники: двісті, двома, трьома, чотирма, стома тощо.
Двоїна також може вживатися щодо прізвищ. Форма множини, що позначає назву роду, має наголос на останнім складі, на відміну від форми двоїни, що позначає декількох представників роду. Наприклад: Ґалаґанú (рід), Петро і Гнат Ґалаґáни (двоє людей).
Післямова
Двоїну забувають тільки тепер, нею нехтують частенько просто з незнання цієї форми. Пісумую словами самого І. Огієнка:
Але мусимо берегти свої старі притаманні форми двоїни і не міняти її на множину: дві слові, три відрі (а не два слова, три відра), цебто кидати своє, а вживати форми російські.
Так само і в розсіянні, на емігації, забувають форми двоїни. Забувають, хоч “Правописний Словник” Г. Голоскевича знає їх і подає їх. Наприклад, у цьому Словникові знаходимо: дві стіні, дві книзі (с. 91), три слові, три вербі, три хаті, три руці (с. 401), чотири яблуці, чотири норі (ст. 437), дві вікні (с. 59), дві слові (с. 372) і т. ин.
…Пишімо й говорімо тільки по-українськи!
ДЖЕРЕЛА:
- Редько Ю. К. Довідник українських прізвищ. — К.: Радянська школа, 1968 — С.11
- торія українського правопису XVI–XX століття. Хрестоматія. Упоряд.: В. В. Німчук, Н. В. Пуряєва. — К.: Наукова думка, 2004. — 583 с.
- УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС. Видання перше. — Харків, 1929.
- Смаль-Стоцький, Степан; Ґартнер, Федір (1907). Руска граматика (вид. 2). Львів: Друкарня наукового товариствва імені Шевченка. 246 стор.
- Записки Українського наукового товариства в Києві. – Т. 20. – Наук. зб. за рік 1925. – К., 1926.
- Огієнко. Двійне число в укр. мові ЗНТ. VI, 88—128
- Іван Огієнко. Стаття «Двоїна». 1959 р.
- Іван Огієнко (митрополит Іларіон) 0 3 8 Рідна м ова / У поряд., авт. передм ови та ком ентарів М. С. Тимош ик. — К.: Н аш а культура і наука, 2010. - 436 с
В звя'зку з незаконним блокуванням сайту для деяких провайдерів, яке ініціював прокурор Козуб Олександр та суддя Сергій Вовк, підписуйтесь на наш телеграм канал Enigma та сторінку у Facebook
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma