Enigma Enigma

Alex Tkach

2019-11-29 20:11:12 eye-2 431   — comment 2

Якщо ти жаба

«Народна депутатка з фракції партії «Слуга народу» Ольга Василевська-Смаглюк, у минулому журналістка, закликала «трошки приглушити» свободу слова в Україні. Про це вона сказала в ефірі каналу «Настоящее время»

(Громадське радіо)

Виникають питання: трошки – це скільки? І чим приглушити?
В радянські часи свобода слова була теж "трошки" приглушена тодішніми слугами народу – комуністами, а глушили найрізноманітнішими засобами, починаючи зі звільнень з роботи й закінчуючи таборами ГУЛАГу. В таких умовах ті, хто не міг мовчати, продовжували говорити, але, вживаючи різні заходи безпеки, які, проте, не завжди й допомагали. Серед тих заходів були, наприклад, такі:

1) відверті розмови тільки в колі осіб, що, на твою думку, не донесуть "куди треба";
2) недомовки та натяки; 
3) алегорії.

Щодо розмов у вузькому колі. Пам'ятаю, в новій ситуації (неважливо якій) розмовляв я з двома новими знайомими про всяку всячину. Раптом хтось із нас зачепив антирадянську тему і замовк. Ми переглянулися.
– Ти комуніст? – Спитав я одного.
– Ні. – Відповів той.
– А ти? – Спитав я другого.
– Ні.
– А ти? – спитали мене.
– Ні.
Помовчали, вагаючись. Потім повірили й вже вільно продовжили розмову.

Приклад недомовок і натяків? Будь ласка. Пильні очі комуністів Дніпродіпрошахту не могли не помітити, що я не відповідаю стандартам радянської людини, більше від того, веду ворожі до радянської влади розмови. Отже, мене треба перевиховати. І от вони вигадали хитрий план – доручити мені вести політінформації у відділі. Я провів лише одну, після чого товаришам комуністам прийшлося відмовитися від свого плану. Що ж я такого зробив? Та нічого особливого. Просто я зачитав з газети нахабну й брехливу заяву радянського МЗС, про що та заява вже не пам'ятаю, й повідомив, що її підтримало понад 30 країн світу. Тут би партійний політінформатор і зупинився, але я почав далі неквапно, із задоволенням перелічувати, які саме країни її підтримали. Це були Китай, Північна Корея, нові африканські країни, країни Латинської Америки та інші якісь острівні держави. Слухачі пожвавішали. Почулися жарти про дерева й банани. Відповідальна комуністка, що наглядала за моїм перевихованням, засовалася на стільці, наче він раптом став гарячим, і спробувала змінити напрямок політінформації. Та не тут то було, я продовжував неквапно перелічувати назви бананових республік аж до кінця політінформації. Як я вже сказав, це була моя перша й остання політінформація.

Поговорімо про алегорії. Серед них особливе місце займали байки. Деякі критично налаштовані громадяни виливали свої душі в цих творах, де замість того, щоб критикувати всевладних партійних вождів, вони нещадно й  безсторонньо критикували й висміювали ні в чому не винних тварин. Хотів навести приклад, але от невдача! Ніяк не міг згадати хоч якусь байку радянських часів, тому тут же вигадав сучасну байку. Ось вона.

 

Жаба і гадюка 

– Їстівна зелена жаба захотіла зустрітися з сірою гадюкою й подивитися їй у вічі.
– Ну і як все пройшло?
– Чудово! Жаба подивилася. Гадюка пообідала.

Мораль: якщо ти жаба, не дивися в очі гадюці.

 

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma