Знаєте, що це за світлина? Це світлина, яка мала стати коротким ланцюгом, або ж смертним вироком для жінки посередині - Ольги Чемерис. Її таки розстріляли у цей день, 30 вересня, рівно 69 років тому - але вона зуміла вирватися з порочного кола бути зрадницею і сексоткою, або загинути з такою репутацією.
”На долгую и хорошую память дарю настоящую фотографию своим лучшим друзьям Мише и Степе в знак нашей совместной работы в органах МГБ по борьбе с оуновским подпольем. 19.05.1948. Оля” - такий підпис супроводив зворот цієї фотографії. Вона мала стати запобіжником, щоби Ольга Чемерис, агентка "Преданная", не надумала знову втекти в підпілля. Але не стала.
У повстанському середовищі її знали за псевдами "Дніпрова" і "Вогнезора". Родом з Черкащини, під час війни вона опинилася на Прикарпатті і долучилася до боротьби ОУН і УПА за волю України. Її коханим став сам "Марко Боєслав" - відомий повстанський поет і пропагандист Карпатського крайового проводу. Тож, коли після кількох років боротьби емгебісти зловили Ольгу, їхній радості не було меж - адже маючи на гачку її родину, вони доволі швидко схилили її до співпраці і дали завдання вивести з повинною уже на той час легенду спротиву - "Боєслава". Це б дезорганізувало пропагандистську роботу у всьому Карпатському краю, призвело до арешту чи загибелі ще десятків підпільників, та й взагалі, могло суттєво деморалізувати усе воююче підпілля. А, щоб агентка не смикалася - зробили відповідне компромативне фото, яке у слушний момент можна було "злити" в підпілля через інші свої канали. Цього було достатньо для смертного вироку від СБ ОУН - і навіть більше, ніж достатньо.
Але тут "орли Берії" прорахувалися - опинившись серед своїх, Ольга не побоялася зізнатися в усьому "Боєславу", пройти жорстке слідство в СБ, отримати ярлики "зрадниці" і "запроданки" від деяких своїх товаришів. Від "Боєслава" - ні, той їй повірив цілком і, навіть, сам ризикнув репутацією задля оберігання від надміру ретивих слідчих-есбістів. А ризикнути репутацією для підпільника - це, практично те ж, що й ризикнути життям.
Доля подарувала закоханим ще більш як рік щастя і боротьби. "Боєслав" у цей час закінчив поему "Сталь без іржі", яку присвятив Ользі-"Вогнезорі". У них, навіть народився син - щоправда, він помер у двомісячному віці, адже умов для догляду дитини практично не було.
Вдруге Ольгу арештували у січні 1950-го. Дворушництва їй не пробачили - 30 вересня цього ж року її розстріляли у Станіславській тюрмі.
"Марко Боєслав" загинув разом зі своєю боївкою у лютому 1952-го, прийнявши бій у криївці зі спецгрупою МДБ.
Як склалася доля емгебістів Міши і Стьопи з фото - мені невідомо. Можливо, вони ще навіть спецпенсію отримували уже в незалежній Україні.
Одна з типових історій часів раннього і середнього совка і його гебістських органів.