Enigma Enigma

Оксана Чередник

2019-11-30 00:27:14 eye-2 2564   — comment 0

Ціна правди: голос совісті не толерантного кіно

Коли рейтинги західних критиків не дотягують до 7 з 10, шедевру очікувати не варто. Несподівано була приємно здивована. Адже пішла подивитися стрічку в пам’ять загиблої рідні та щоб знати, як бачать нашу трагедію на Заході.

Кінострічка надзвичайно багатопланова: проводяться історичні паралелі між недалеким минулим та сучасністю, піднімається проблема журналістської етики, є відсилка до сатирично-філософських робіт Оруела.

Але головною стає вічна філософська тема протистояння добра та зла. Сам фільм побудовано в чорно-білих тонах. Добро та зло - абсолютні категорії. Напівтонів для автора не існує. Немає «своєї правди». Немає виправдань ні тим, хто цинічно переслідує власні інтереси, ні тим хто, ховається за «інтереси держави», ні тим, хто виправдовує жертви заради великої мети.

Більш того, фільм настільки жорстко таврує фарисейство, що образ антипода Гарета – Дюметрі несподівано отримує якусь воландівську привабливість

Непопулярна сьогодні нетолерантність підкреслюється чорно-білим зображенням українського апокаліпсису. Ця частина стрічки займає порівняно не багато часу, але вона дуже сильна.

Автор грає на контрастах. Коли Гарет  Джонс повертається у звичайне сите життя, воно починає сприйматися ним як інша «несправжня» реальність і це почуття дуже сильно передається глядачу.

На мою думку, остання частина стрічки – найсильніша, оскільки саме вона показує, як рухає людиною голос совісті. Варто відмітити чудову гру головних героїв. Якщо не рахувати Оруела, що час від часу читає власний текст, то їх тільки троє: рафінований цинік Дюметрі, наївний шукач правди Гарет Джонс та журналістка Ада Брукс, перед якою стоїть страшний вибір: або нацистська Німеччина, або більшовицький СРСР.

Усі інші герої зливаються в одне сите самовдоволене огидно товсте обличчя «звичайної людини», за мовчазною згодою якої твориться все зло світу. Філософська тема чудово підкреслюється уривками Оруела, які несподівано отримують зовсім інше звучання.

Автор ставить жирний знак дорівнює між НКВДістом, який вихваляється, що в нього вдома завжди повно їжі та ситим британським журналістом – їм обом хочеться вірити, що масштаби трагедії перебільшені, а жертви потрібні заради майбутнього щастя. Але насправді всі чудово знають, що все це далеко не так.

 

Негатив

 

З недоліків, які кидаються у вічі – надзвичайна кількість ляпів, які псують враження. Сучасні будинки в сільській місцевості. Одежа міліціонерів у Москві. Загалом Москва – найгірша частина фільму, як на мою думку.

Щоб ви зрозуміли наскільки це важливо переповім враження моєї мами, що добре пам’ятає голод 46/47 років: «Зовсім не схоже на Україну. Але хліб, хліб справжній показано. Саме такий хліб видавали на пайку. Чорний, важкий.» Отакі моменти – це як якір, що пов’язує ірраціональний жах з реальністю. Що це було. Це дійсно було. Тут. Ще вчора.

Якби я не прочитала статтю  сценариста і продюсера фільму Андреа Халупи про Дюранті, то вважала б сюрреалістичну вечірку художньою вигадкою: «Дюранті був дуже непростою фігурою. Є документальні підтвердження, що він брав участь у чорних «магічних» оргіях в 1920-х роках в Парижі разом зі знаменитим сатаністом Алістером Кроулі, тим самим, який надихнув Міка Джаггера написати Sympathy for the Devil. Дюранті відвідував найбільш дикі вечірки в Москві, на одній з них, подейкували, молодих хлопця і дівчину частково замурували в стіну і залишили там на всю ніч…».

Загалом, перед переглядом фільму раджу ознайомитися з цією статтею.

Надзвичайно прикро, що цих помилок легко було б уникнути. І це не обійшлося б в таку вже високу ціну. Тому за ляпи варто зняти 2 бала.

Але в цілому фільм надзвичайно сильний і безумовно вартий перегляду – 8 з 10.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma