24.02.22 Вночі росія нанесла потужний удар по військовій базі «Десна». Вранці російський десант висадився в Гостомелі. Почалися криваві бої за Київ.
На допомогу російському десанту через Прип’ять та Іванків поспішала величезна колона російської бронетехніки…
Коли ближче до обіду від «Десни» по Набережній, в напрямку Києва, потягнулася колона української бронетехніки, радості не було меж… Це був немов ковток свіжого повітря в задушливій кімнаті: «Ми не одні! ЗСУ з нами!».
Народ ожив і кинувся записуватися в тероборону.
Перші дні війни. Київ, зціпивши зуби, тримає удар. Місто спорожніло. Вітер ганяв куряву по насторожених вулицях. Поодинокі постаті тулилися в тінь дерев. Іноді тугий промінь ліхтарика ковзав асфальтом, то кияни шукали «мітки».
А ввечері напружено прислухалися до звернення Президента України Володимира Зеленського: «Великий народе Великої країни! Ми стоїмо! Ми витримаємо удар і ми переможемо! Вірте в ЗСУ!»…
«Вірте в ЗСУ!» стало символом життя в полум’ї війни.
Світ не вірив в Україну, а Україна вірила в ЗСУ.
Молоді бешкетники, які до війни не раз доймали своїми приколами, поспішали до автомобіля, що подавав нетерпеливі сигнали з вулиці.
– Хлопці, а ви хоч стріляти з тих автоматів умієте?
– Навчимося походу!
– Кацапи навчать!
– Не дрейф, діду, навчимося!
– Діду, повернемось і тоді ви докладно розкажете нам, як ці штуки правильно тримати в руках!
Ніхто з них не повернувся з Мощуна.
– Ну що там?
– Куріть спокійно, діду! Дожимаємо! – поліцейський закрив дверцята свого автомобіля, закинув автомат за спину і поспішив до дому.
– Ти хоч маєш час поспати?
– Дожмемо кацапню і тоді вже висплюся! – його кругле обличчя розпливлося в задоволеній посмішці.
– Ти сяєш, немов би не з Гостомеля вирвався, а з шашличної вийшов…
– О! – поліцейський на мить зупинився ткнув своїм закіптюженим пальцем у мені в груди. – Управимося з кацапами і з вас шашлик! Самі напросилися!
– Та на всю пенсію! І навіть кредит на рік візьму для достойного шашлика!
Сьогодні його привезли в закритій труні. Дружина плакала над ним, як над рідною дитиною.
* * *
Весна зайшла в Київ. Орда, забравши свої манатки, хутко щезла. Київ оживав. Численні блок-пости приймали з вулиць. З Петрівець доносилось гупання – то сапери звозили на полігон «дарунки» орди.
Тільки-но відкрив двері на балкон, як почув роздратований голос сусіда: «…Ты мне лучше скажи, я смогу судиться с ними за то, что они не по закону всучили мне повестку в армию?...».
Повернувся назад до кімнати, аби пошукати сірники. Знайшов сірники, коли сусід замовк.
– Ти в село зібрався, до батьків? – чиркнув сірником і зосередив свій погляд на тремтливому вогникові, аби не бачити знервоване обличчя молодого сусіда.
– Нет, в Германию…
– Так ти ж учора тільки приїхав звідти.
– А сегодня уезжаю навсегда! Буду любить эту долбанную страну на расстоянии!
В супермаркеті розлютований молодик за щось вичитував старого охоронця: «Ты кто? Ты посмотри на себя – ты же ноль без палочки! Ты знаешь, сколько я задонатил на ВСУ? Да я тебя в пыль превращу! Ты не понял, с кем ты имеешь дело!».
Київ повертався до свого буденного життя.
* * *
Молодий солдат став у чергу до каси.
– Може ви пропустите захисника перед собою, без черги? – касирка звернулася до молодого чоловіка в новенькому дорогому костюмі.
Молодий чоловік у дорогому костюмі, не дочитавши інтерв’ю з «Куполом», вимкнув телефон і мовчки поклав буханець хліба на касу.
– …Нема слів! – продовжувала обурюватися касирка, коли молодий чоловік, розрахувавшись, перевальцем пішов із магазина. – Погляну на оцих мажорів і мене аж навпіл рве!
– Та він не місцевий. Він із Сум. Він тільки вчора приїхав з Німеччини до наших сусідів. Вийшов прогулятися, бо ввечері на поїзд. Додому повертається…
– Отож! Наші хлопчики гинуть під Бахмутом, поки ці в Німеччині вигулюються! Сидів би вже там, то й нам би легше дихалось! – не вгавала касирка.
– Він втратив обидві ноги в боях за Суми, а в Німеччині йому зробили протези… Йому ще важко довго стояти на ногах…
– Правда? – отетеріла від несподіванки касирка, на мить замовкла і безпорадно знизала плечима. – Чого ж він мовчав?
Молодий солдат відмовився від моєї пропозиції і я почав викладати з кошика продукти.
Чомусь згадав батька… Він просив не поспішати із висновками, а особливо із словами…
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma