У Почаївській лаврі не повинно бути московського патріархату, а питання передачі святині Українським Церквам не потрібно відкладати.
Про це заявила в інтерв’ю Суспільному релігієзнавиця, докторка історичних наук Елла Бистрицька, передає Релігійна правда.
На питання, чи варто це вирішувати зараз, під час війни, чи краще зачекати, Бистрицька відповіла, що питання саме на часі.
“Цього не потрібно відкладати, раз Церкви піднімають це питання, значить це на часі. І московського патріархату там не повинно бути, однозначно. Є одне але, річ у тому, що на Почаївській горі збудований Преображенський храм. І ця територія не входить до складу заповідника, і це питання також потребує вирішення”, – зазначила вона.
Релігієзнавиця зазначила, що в лаврі може служити як ПЦУ, так і УГКЦ.
“Своє право на лавру заявила Православна Церква України і заявила Греко-Католицька Церква, зокрема чин Святого Василія Великого. Очевидно, треба виходити з рації сьогоднішнього дня, мені так здається. І не ставити питання “або-або”. А якщо ми поставимо “і”? Механізм розв’язання цієї проблеми не буде швидким, на мою думку, розв’язувати це питання потрібно дуже виважено. І критерієм повинен бути міжконфесійний мир в Україні”, – наголосила вона.
Хтось може задатися питанням чому ще й Греко-Католицька Церква заявляє свої права?
Почаївська Лавра має складну і цікаву історію. Звісно, зараз у Почаївській Успенській лаврі вам не розкажуть про те, що у XVIII столітті ця обитель була чи не найголовнішим осередком українського культурного руху і що саме тут з’явилися чи не перші кириличні друки розмовною українською мовою. І взагалі нинішні почаївські чорноризці намагаються поменше говорити про ті «незручні» часи. Бо зараз цей монастир є одним із головних пропагандистських центрів «русского мира» на заході України. Достатньо послухати, що вам розповідають під час екскурсій лаврою або подивитися, яку літературу продають у місцевій «іконній лавці».
XVIII столітті монастир належав греко-католикам, отцям василіанам.
Якщо більш точно, то греко-католицький період в історії Почаївського монастиря припав на 1713–1832 роки. Саме тоді ця обитель виділилася серед численних монастирів Волині, стала знаною не лише на заході, а й загалом в Україні, місцем масового паломництва віруючих.
У 20-40 роках XVIII століття тут були побудовані двоповерхові корпуси келій із трапезною. А в 1771–1791 роках споруджений головний храм монастиря – Успенський собор, будівництво якого фінансував магнат Микола Потоцький, що став ченцем Почаївського монастиря.
8 вересня 1773 року була коронована ікона Почаївської Божої Матері, яку Римський папа Климент XIV визнав чудотворною. Тоді ця святиня стала добре відомою в Україні.
Із 1730 року в Почаївському монастирі почала працювати друкарня василіан. За підрахунками дослідників, у період із 1734-го по 1800 рік, коли вона діяла найбільш активно, тут було надруковано 394 найменувань книг церковнослов’янською, українською, польською та латинською мовами.
Отже, Почаївська Лавра найбільше була розбудована у той час, коли належала до Василіянського Чину греко-католицької церкви. Проте після приходу на Західну Україну російської царської влади, у 1831 році монастир разом зі збудованим греко-католиками Успенським собором був захоплений московським патріархатом (РПЦ), під контролем якого знаходиться і донині.
За свідченнями істориків, Почаївська Лавра з того часу стала оплотом русифікації регіону, після указу Миколи ІІ (якого в Лаврі вважають святим) з 1905 року тут діяли російські націоналістичні організації «Чорна сотня» та «Союз російського народу».
І це не дивлячись на те, що саме росія, її генсеки та КДБ нищили релігію, церкви, монастирі, ченців...
Найбільші гоніння на Лавру від комуністичної влади припали на часи Хрущова. Метою гоніння було тотальне і планомірне викорінення релігії і монастирі потрапили під «гарячу руку» в першу чергу. Процес ліквідації монастирів почався в 1958 році, коли значно підвищився податок, встановлений в 1945 році, на будівлі і монастирські угіддя. Тепер монастирі повинні були платити щорічно 4 тисячі рублів за одну сотку землі. Так, Почаївський монастир мав виплачувати 400 тисяч рублів за свої 10 га орної землі.
У Лаври були конфісковані поля і сади, теплиця і пасіка, город, сушарка, водокачка, склад та інше. У 1961 році у неї відібрали так званий «архієрейський будинок», що знаходився на території Лаври, «Святі ворота» з прилеглими до них приміщеннями, потім невеликий житловий корпус. В результаті взагалі були відібрані всі будівлі, прилеглі до Лаври. У будинку нинішньої семінарії, що стоїть біля підйому до Святих Воріт, влада швидко влаштувала «музей атеїзму» так, щоб жоден прочанин не зміг пройти повз. Багато цінних речей і книг перейшло до музею. Готель для паломників переобладнали в психіатричну лікарню. Лаврі було заборонено наймати робітників для робіт в майстернях або для сільськогосподарських робіт. Заборонено було проводити будь-які ремонтно-реставраційні роботи. Молодих ченців в монастирі приймати забороняли, старі впоратися з роботою не могли, тим більше не були в змозі платити грабіжницькі податки. Монастир тримався за рахунок народних пожертвувань. Але влада знайшла спосіб, як викорінити і народні пожертвування: згаданою вище постановою 1961 року заборонялися всі «організовані паломництва до святих місць», вилучалися монастирські готелі, заборонялося також ночувати в монастирських церквах.
І такий «м’який» спосіб закриття монастиря не спрацював. Тоді влада почала пряме, жорстоке тиск на всіх пов’язаних з Лаврою людей: ченців, послушників, прочан Ольця. До ченцям (незважаючи на сан і вік) монастиря міліція і КДБ застосовували в даний період: жорстокі фізичні та психологічні знущання, позбавлення прописки в монастирі, сфабриковані медичні комісії (фізично і психічно здорових ченців часто насильно забирали в психлікарні, виявляли у них неіснуючі інфекційні захворювання , фізично непридатних до служби в армії монахів, могли насильно забрати в збройні сили), побої і, нарешті, суди, арешти, відправлення в тюрми і табори. Також нещадні знущання застосовувалися і до віруючих лаври, прочанам, захисникам монастиря. Жорстоко каралися ті люди, які допомагали монастирю, або могли чинити опір незаконним діям міліції і КДБ. Також віруючим (навіть паломникам) не дозволяли ночувати на території монастиря, що не дозволялося приймати віруючим в свої будинки на ночівлю прочан.
У 1961 році в Почаївській Лаврі було 140 ченців, через кілька років їх залишилося тільки 35. І все ж монастир вистояв, в чому зіграли роль такі видатні фактори, як досить сильна стійкість до гонінь серед тодішніх ченців і те, що монастир був розташований не в великому місті, а в простому містечку Почаїв в глибині України, чому не звертав на себе особливої уваги.
У 1970 -1980 роках Лавра все ще була під тиском радянської влади і КДБ. Так відомо, що ще навесні 1985 року представники радянської влади розпорядилися зупиняти всі автобуси, які прямували в Лавру, щоб люди не змогли відсвяткувати в ній Великдень.
В середині 1980 -х років Почаївська Лавра зблизилася з Троїце-Сергієвої Лаври . Чисельність почаевскоі братії в цей час трохи збільшилася за рахунок ченців Сергієвої обителі.
У 1988 році під час святкування 1000-річчя Хрещення Русі в Лаврі зібралося багато тисяч паломників, Божественну літургію служив цілий сонм ієрархів на чолі з митрополитом Варшавським і всієї Польщі Василем . З тим, крім цих урочистостей, Лаврі було надано дозвіл на прописку молодих послушників і ченців, то, в чому влада відмовляла вже десятки років. Число монастирської братії знову почала зростати. Уже в ті роки Почаївська Лавра ставала однією з головних святинь православного світу.
Сьогодні зрозуміло одне, не лише у Почаївській лаврі не повинно бути московського патріархату, його не повинно бути взагалі ні в найменшому куточку нашої держави, нашої України!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma