В українсько-польських відносинах чимало економічних переваг. Але незагоєні історичні рани ускладнюють життя людям по обидва боки кордону. Українсько-польські стосунки не повинні стати заручником історії, а історичні проблеми не мають блокувати їх розвитку. Хоча про складне минуле треба пам’ятати, важливо, щоб з обох боків було прагнення до взаєморозуміння, діалогу та протидії конфронтації й націоналізму. Історичні проблеми, щодо яких ми не можемо знайти порозуміння, не повинні блокувати майбутнього розвитку стосунків між сучасною Україною та Польщею. У питаннях, що стосуються минулого. Нині роз’єднує Україну й Польщу навіть не стільки історія, скільки історична пам’ять. Водночас, якщо минуле роз’єднує, спільне бачення теперішнього та майбутнього може об’єднати. В історії двох сусідніх країн, Польщі та України, було чимало негативних моментів, але саме сучасна інтерпретація минулого стає справжнім яблуком розбрату. Останнім часом минуле легко перетворюється на інструмент маніпуляцій з боку політиків. Нерідко складається враження, що Польща та Україна ніби конкурують у віктимності — хто з двох країн історично більше постраждав від сусіда.
Поляків дратує глорифікація Степана Бандери та УПА. Українці натомість не розуміють, чому поляки так гостро реагують на Волинь, аж до визнання «геноцидом» у парламенті.
Це жахлива помилка - стикати дві нації на ґрунті історичної пам’яті. Так, є історичні факти: були вбиті люди, втрачене майно, змінені кордони. Це світова історія, це не лише історія України чи Польщі. І люди, які робили жахливі речі, водночас могли робити й дуже важливі історичні речі, об’єднувати націю навколо себе, як це, наприклад, робив Бандера — завдяки йому українці стали тими, ким вони є сьогодні. Заяви, що підживлюють меморіальні війни, є також політично мотивованими. Вони вирішують питання внутрішньої політики за рахунок зовнішньої. Творення образу ворога із сучасної України покликано консолідувати польську націю навколо сучасних політичних лідерів країни. Політики хочуть підвищити рейтинги та популярність, вони хочуть захищати найемоційнішої частини колективної пам’яті. Політики прагнуть стати священниками, капеланами, які єднають громаду навколо себе, які організують колективну пам’ять. Саме тому й підштовхують людей до особливої інтерпретації історичних подій. Україні та Польщі потрібен діалог. Є чимало проблем, пов’язаних з історією, але єдиний шлях їхнього вирішення — обговорення, пояснення, а не нова уявна війна між українцями та поляками. Нам потрібно повернутися до раціонального погляду на ситуацію. Усім нам потрібен діалог. Якщо суперечки про минуле роз’єднують поляків та українців, то сучасні виклики мали би їх об’єднати. Експертна спільнота в Польщі не має ілюзій щодо небезпек, які становить Росія. Серед безпекових викликів у Польщі на першому місті — саме східний сусід України. Сьогодні, і надто в довгій перспективі найважливішою є стабільність. Загроза йде від Росії і вона комплексна: політична, економічна, військова. Головна мета росіян — дестабілізувати Європу, провокуючи конфлікти між країнами-членами Євросоюзу та всередині держав. Вони створюють проблеми між сферами, різними колами й частинами суспільства. Росія добре знає наші суспільства. Вона використовує різні підходи до різних країн, ураховуючи їхні особливості. Росія — професіонал у цій справі, адже займалася цим упродовж усього XX століття. Та наразі в їхніх руках нові інструменти, набагато потужніші, ніж раніше. Перетворившись на об'єкти пропагандистських атак із боку Росії, Україна і Польща мають об'єднати зусилля і в унісон говорити як про злочинну сутність комуністичного режиму, так і про його сучасних апологетів та їхні злочини, зокрема в Криму та окупованому Донбасі. Україна впродовж останніх років пізнала на собі ціну російської пропаганди, маніпуляцій та агресії. Росія здавна демонструє хист красти не лише чужі території, а й чужу історію, як, наприклад, історію України-Руси. Приписувати собі чужі перемоги та перекладати на інших власну відповідальність за злочини — це класична схема, що її використовує Кремль для творення паралельної реальності, в якій російській еліті легше панувати й самостверджуватися. Історія дає нам багато прикладів того, як Москва розпалювала війни і на чужій крові лицемірно будувала свою імперію. Спільна безпека — це той вимір польсько-українських відносин, який має об’єднувати Україну й Польщу. Польща таки залежить від України в контексті безпеки.
Безпека України є життєво важливою для безпеки Польщі. Польща не буде в безпеці, якщо Україна не буде в безпеці. Отже, наш національний інтерес Польщі полягає в тому, щоб упевнитися, що Україна — стабільна, демократична й багата країна. Площин для розвитку українсько-польських відносин є багато. Існують взаємні контакти на всіх рівнях самоврядування. Багато років триває обмін досвідом — українські чиновники приїжджають до Польщі, і відтак використовують європейський досвід в Україні. Попри інше, є господарські проекти, які Польща та Україна реалізують разом. В Україні є польський бізнес, багато культурних проектів. Отже, припинити меморіальну війну поміж Польщею та Україною можливо. Для цього треба перестати боротися за минуле й подумати про сьогодення, а краще — про майбутнє. Залишивши минуле в минулому, а історію – історикам, Україна й Польща матимуть більше шансів порозумітися.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma