Футурологи завжди переконували нас, що ми інтуїтивно відчуваємо, що майбутнє буде зовсім іншим, але нині ми лише посміхаємося у передчутті зовсім іншого, українського майбуття. Та хтозна, яким воно буде для Заходу.
Роберт Шеклі. Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок. – К.: BookChef
Автор цієї книжки вже давно зажив слави класики світової фантастики, а його неповторний стиль, сповнений блискучого гумору, яким американський фантаст описує важливі проблеми для всього людства, прагнення до змін і спрямованість у майбутнє, не залишає байдужим жодного читача. Саме це примушуючи з часом знову і знову повертатися до його творів, перечитувати і відшуковувати нові грані та прихований зміст. Цього разу оповідання, що увійшли у цю збірку, є одними з найвизначніших у творчому доробку Роберта Шеклі, і допоможуть кожному читачеві прочинити завісу до фантастичного світу космічних пригод, лишивши назавжди закоханість у таємні глибини космосу. «Проблема позначилася в ХХ столітті, - розпочинає автор, - а жахливі наслідки визріли за сто років. Після повільного тисячолітнього зростання чисельності населення у світі раптом стався демографічний вибух, людство щодалі подвоювалося. Хвороби давно здолали, харчами забезпечили достатньо, рівень смертності й далі падав, а народжуваність зростала. Людська популяція, спіймана у пастку збільшення в геометричній прогресії, розросталась мов ракова пухлина».
Валентин Поспєлов. Стокгольм. - К.: Темпора
Дія цього роману розгортається у недалекому майбутньому, а саме – у тридцятих роках ХХІ століття, коли позаду в України військовий режим і сфальсифіковані президентські вибори, а попереду – суцільна Європа, на одне з міст якої все більш стає схожий Київ. Головна героїня – тридцятирічна журналістка Мирослава, свого часу викинута з професії за рішенням суду, яка проходила курс лікування, ковтає пігулки і прагне повернутися до роботи. Колись вона «спала майже зі всіма привабливими чоловіками, яких зустрічала, і всі переважно мали стосунок до її роботи», тепер її нудить від людей, і чи не єдиний залицяльник – це одружений сусіда, який розчищає сніг довкола її машини. Насправді ані коханець Йосип, ані шеф редакції Северин Тодоровський - активний учасник двох останніх революцій, колишній військовий репортер та головний редактор видання «Солідарність» - не можуть зарадити нашій героїні. Одним словом, потрібна харизма. А також загадка, таємниця, життєвий драйв. І не дивно, що ним стає Ло - лідер сектантів-терористів, які вже чотири місяці поспіль утримують офісний центр у Голосіївському парку. Саме до нього на інтерв’ю вирушає Мирослава – крізь три кордони з поліції, військових та найманців – щоби згодом її життя кардинально змінилося, і то не лише через штурм, битву, веремію агентів, зрадників і колишніх подруг. Адже шлях їй стелиться у редакційне відрядження до маленького карпатського містечка, де почали зникати діти. А якщо зважити, що довкола збирається снігова буря, якої Україна не знала вже понад сорок років, то повний апокаліпсис, здається, гарантований. Чи виживе головна героїня? Чи залишаться з нею її нещодавні друзі? Чи будуть, зрештою, люди на землі, як у класика, а чи з’явится нове покоління, паростки якого Мирослава встигла побачити у фіналі битви зі Злом?
Володимир Аренєв. Сапієнси. – Х.: Ранок
За сюжетом, події у цій дивовижній історії про наше далеке майбутнє так само відбуваються у Києві, але аж зовсім неуявного 2178 року. З одного боку, все довкола ніби як сьогодні – реалістичне, буденне, звичне. Утім, якось одного квітневого дня так само звичайнісінький школяр Михайло Неборак познайомився з новачком на ім’я Олександр Ненарок, і ми розуміємо, що не все так просто у цьому самому майбутті. Адже у нового приятеля нашого героя - дві мами, дідусь-некромант і залізне серце. І хоч би як там було, але це — лише початок карколомних пригод у черговій науково-фантастичній повісті для підлітків від знаного в Україні та Європі письменника автора.
Тім О’Райлі. ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє. – К.: Наш Формат
У цій книжці про таке ностальгійне ще донедавна майбутнє нам нагадують про те, як звичне життя змінюється на наших очах. І хоч зараз воно змінюється до невпізнання, але варто згадати, чим нас ще вчора лякали футурологи. Отже, Uber залишив служби таксі без роботи, а згодом навіть водіїв планує замінити самокерованими авто. Airbnb, не маючи жодного власного готелю, пропонує клієнтам більше житла, ніж найбільші компанії світу. Автор переконує, що ми інтуїтивно відчуваємо, що майбутнє буде зовсім іншим, а ми лише посміхаємося у передчутті зовсім іншого, українського майбуття. Та хто знає, яким саме воно буде для Заходу. Із новин виникає враження, що його визначатимуть компанії, котрим повірять інвестори. Але це не так, стверджує Тім О’Райлі, якого називають Оракулом Кремнієвої долини. «Ми звикли, що ХЗ вигукують на знак подиху, - нагадує він. - Проте декого бентежать і тривожать такі технології як штучний інтелект, безпілотні автомобілі й дрони. Люди хвилюються, що їхнім дітям ніде буде працювати, бо робочі місця заграбастають роботи. Для цих людей ХЗ - лайка, вони вживають цей вислів з геть іншими емоціями».
Юхан Норберг. Прогрес. Десять причин з нетерпінням чекати на майбутнє. – Х.: Фоліо
Автор цієї книжки пропонує з цифрами в руках поглянути на і на «прекрасне минуле», і на історію загалом. І досить глянути на назви розділів, щоб зрозуміти, що прогрес, на якому наполягає автор – це таки наочне явище. Отже, «Їжа», «Санітарія», «Писемність» і «Тривалість життя» більш ніж переконливо доведуть різницю між середньовічним «вчора» і багатовимірним «сьогодні». Не кажучи вже про «Свободу» чи «Права жінок», де можна дізнатися про поступ у соціальній галузі життя. Інша річ, що користуватися усім цим після згаданого «середньовічного», а чи «соціалістичного» минулого ми навчимося тільки завтра, але це вже тема наступної розмови. Поки ж нам пропонують відчути різницю, нагадуючи, що справжній апокаліпсис ми вже не раз пережили. «Деякі вважали це кінцем світу, - пише автор про епідемію чуми. - У 1349 році ірландський чернець записав події і завершив свій текст словами: «Я залишаю пергамент для продовження роботи на випадок, якщо хтось виживе в майбутньому, і який-небудь син Адама зможе уникнути цього мору і продовжити роботу». Після цього тексту є примітка, написана рукою переписувача: «На цьому, здається, автор помер».
Ілюстрація: Michal Kus
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma