Іноді буває варто озирнутися назад, хоча б у дев’яності, коли в журналі "Український Засів", який редагував автор сих рядків, з’явилася рубрика "Україна militans", де йшлося про українську військову історію. У тому числі, в літературі.
Так, наприклад, згадувалися заборонені за радянської влади відповідні зразки у творчості українських поетів 1940-х – Олекси Веретенченка, Олексія Варрави, Дмитра Ніценка. "Ні, ми ще обстанемо, як хмара, / Ні, ми ще ударимо, як грім - / І коли за все приходить кара, / То якої ж кари треба їм? " - питалися вони щодо "червоного" режиму.
Їхні побратими у збірці "Стилет і стилос: українська мілітарна поезія" (К.: Стилет і стилос) мовлять про те саме, донедавна заборонене. Іван Багряний і Юрій Клен, Євген Маланюк і Леонід Мосендз, Олег Ольжич і Олена Теліга. Войовнича поезія, покликана розбити стереотип української літератури страждань, як наголошує автор передмови, нагадуючи, що ця збірка є першою антологією української мілітарної поезії: віршів, присвячених тематиці війн та революцій, повстань і підпільних організацій.
Серед авторів, які увійшли до збірки - як безпосередні учасники цих подій української історії, так і відомі класики, про чию військову та революційну тематику зазвичай не говорять. Як власне, не говорили, поки не з’явився вищезгаданий "Український Засів", який просто собі "вставив" відсутній період 1940-х в історію української літератури, яка до того була виключно радянською.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma