Не заглиблюючись в пучину "альтернативної" географії й історії, ми можемо заглянути в Київський літопис, який склав ігумен Видубицького монастиря, де йдеться про те, що в 1187 році переяславський князь Володимир Глібович пішов у похід на Посульське порубіжжя, на половців, і під час походу він сильно захворів і помер. «И плакашасѧ по немь вси Переяславци… ѡ нем же Ѹкраина много постона», – мовиться в літописі. Тобто дуже тужили за ним.
Що ж в цьому випадку малось на увазі під словом «Україна»?У сучасній літературі існує два погляди на цю проблему. Деякі українські публіцисти кажуть про те, що цей термін на той час уже означав другу назву держави Русь-Україна. Бо трохи згодом у Галицько-Волинському літописі ми ще два рази зустрічаємо цю назву.
Отже, Україна – це таке собі прикордоння. Ось зараз ніби й трохи соромно вважати, що назва країни пішла від окраїни, від прикордоння. Як ви вважаєте, тут є чого соромитись? Як на мене, це старий поширений серед українців комплекс меншовартості. Якщо подивитись, де були розташовані ці «Оукрайни» і де розташовувалась Руська земля ще з часів Давньої Русі, то це та ж Середня Наддніпрянщина, той самий Київ та Переяслав. Ці назви співіснували на деяких територіях.
Це могло би бути принизливим, якби ми вірили в міфологію, наче це традиційна назва лише для окраїн Польщі або Росії. А це була окраїна Русі, тобто того ж самого Києва.
Люди, які подивляться сьогодні на карту України, можуть порахувати відстань від Києва до Переяслава і далі до Сули. Оскільки у нас від осередку Руської землі – Києва – до кордону було два дні руху війська, то ці назви співіснували. Особливо якщо ми говоримо про XVI – початок XVII століття, вже в пізнішу добу, коли назву «Русь» ще ніхто не скасував – Україна була другою назвою для цієї території. Це одночасно було і прикордоння, де якраз і відбувалися всі важливі доленосні події.
Якщо ми звернемось до західноєвропейських джерел, в яких дуже промовисті карти, то Боплан, який створив свою карту одночасно із повстанням Хмельницького, пише «карта диких полів або України». Але показує він всі ті території, де мешкали або мали значний вплив козаки. Тобто на момент середини XVII століття це синонім, який був відображений в українському фольклорі – «Де козак, там і Україна». Тобто козаки несли Україну з прикордоння. Є дуже промовиста цитата в порадах гетьмана Самойловича українському посольству в Москві в 1685 році: «Воєводства Київське, Чернігівське і Брацлавське, в яких трьох – вся Україна і військо Запорозьке містяться». Це ті території, на яких козацтво панувало стабільно за часів Хмельницького. Ясно, що потім гетьманати розділилися, але попервах претендували саме на це. Російська окупація, знищення всього місцевого й своєрідного, плюс москвофіли програли боротьбу за народні маси Галичини через мовне питання. Чи не здається,що історія повторюється? Українці були,є і залишаться самобутньою нацією,яка не залежить від наказів чи вказівок так званого "старшого брата", а на сьогодні вже безжального агресора, який намагається знищити все українське,адже своєї індивідуальності позбавлений. Ще Антонович говорив: «Давайте будемо вживати термін Україна-Русь, щоб відрізняти себе від Росії». Це блискуча кар’єра для слова «окраїна», не здається? Дійсно, в якийсь момент воно почало вживатися як край чи країна, набуло нових змістів, а згодом стало могутньою державою,яка на міжнародній арені стояла поряд з іншими європейськими державами того часу, Київською Руссю.
Енергетична система українського національного менталітету, укорінена в тисячолітню історію, глибини якої ми намагаємося осягнути, пошуки коріння свого роду, своєї нації все частіше приводять нас до Трипілля.
Українці також можуть гордитися тим,що трипільська культура,знайдена на теренах України, відіграла визначну роль у формуванні сучасного населення України. В Україні виявлено понад тисячу пам’яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Духовна та культурна спорідненість трипільської та сучасної української цивілізацій беззаперечна. Обидві вони займають обшири від Карпат до Дніпра, трипільські племена збирали врожаї майже на тих самих полях, що й наші сучасники, будували свої поселення й протоміста, що займали сотні гектарів, там, де стоять сучасні міста і села 16 областей України.
Ще однією автентичною особливістю українських земель є зародження вільного козацтва на її теренах. Козаки - це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва - запорожці.На той час південні й східні окраїни України обжиті майже не були. Тут пролягав незримий кордон із войовничим татаро-монгольським ханством. Козаки - чи хотіли вони того, чи ні - змушені були ставати воїнами, захисниками окраїнних земель, займаючись одночасно мисливством, рибальством, хліборобством. І саме на території України ці знедолені ханськими знущаннями люди ставали вільними. Це чогось варте!!
Хоча й Катерина ІІ називала їх "гніздом самовілля", козаки ніколи не знали панщини і вміло захищали свої кордони.
І зараз,коли кажуть "українці нового типу" -це звучить абсурдно,бо українці завжди були єдиною самобутньою нацією. Так, були часи,коли члени однієї родини жили по різні сторони кордонів різних імперій,але серцем українці завжди залишалися вірними своїм корінням. А там є чим пишатися!! І проголошуючи "Слава Україні", ми, українці, не маємо на меті поставити себе вищі за інші народи та принизити їх,але так ми завжди пам'ятаємо наших героїв, цінуємо людське життя та вже який раз доводимо,що ми окрема нація, окремий народ, який ніколи не захоче бути у ярмі "старших братів"!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma