Enigma Enigma

Dario

2019-12-02 09:20:20 eye-2 789   — comment 1

Історична правда та політичні очікування в україно-польських відносинах.

Польща отримала згоду на відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, які було припинено понад два роки тому. Це стало наслідком домовленостей президентів України й Польщі. Ця процедура передбачатиме обрання польською стороною українського виконавця, який повинен буде отримати всі необхідні дозволи від українських органів для ведення розкопок. Ексгумації вестимуться спільно українцями і поляками.

     Реакція в Польщі на позитивну звістку з Києва не забарилася. Голова Інституту національної пам’яті Польщі Ярослав Шарек у той же день назвав це рішення “хорошою новиною”, обережно зауваживши, що “переломний момент” наступить лише тоді, коли безпосередньо розпочнуться пошукові роботи в Україні. Він зауважив, що Польща для початку ініціює пошуки у кільканадцяти місцях в Україні, які мають відношення до історичного періоду першої половини XX cтоліття. Зокрема, йдеться про ексгумацію польських вояків періоду Першої світової війни, які в 1916 році загинули у битві з підрозділами царської армії поблизу села Костюхнівка на Волині; польських прикордонників, які загинули у вересні 1939 року поблизу села Тинне Рівненської області, захищаючи тоді ще кордони Польщі від радянської агресії; жертв Волинської трагедії в неіснуючому cьогодні польському селі Острівки на Волині 1943 року тощо.

     У свою чергу заступник голови польського ІНП Кшиштоф Швагжик звернув увагу на “втрачені два роки”, під час яких можна було б вести пошуково-ексгумаційні роботи. Він зауважив, що отримання усіх дозвільних документів в Україні триватиме певний час. Відтак, роботи навряд чи розпочнуться в осінньо-зимовий період, який вважається далеко не найкращим для цього. Польський чиновник зазначив, що в Україні є “сотні й навіть тисячі місць”, де потрібно вести розкопки, і це є “викликом не для одного покоління”. На його переконання, в ІНП потрібно значно розширити так званий “кресовий” (східний) відділ польського ІНП, який займався б ексгумаціями лише в Україні й збільшити його фінансування.

     ГЕНЕЗА КОНФЛІКТУ ТА ПОЛІТИЧНІ ОЧІКУВАННЯ

     Відносини між Україною й Польщею в останні понад два роки від призупинення ексгумацій на вищому політичному рівні відверто не клеїлися. Президенти бачилися рідко, прем’єри взагалі не зустрічалися, хоча нагальних питань для вирішення й обговорення є безліч. Це, ну хоча б, питання спільного кордону, проблеми з перетином якого давно є “більмом на оці” двосторонніх відносин, чи питання різкого збільшення кількості трудових мігрантів з України в РП, про права яких треба також подбати. І це лише вершина айсберга, а є ще безліч питань, зокрема – економічного характеру чи військової співпраці, де політична воля керівництва держав є ключовою для прийняття тих чи інших рішень.

     Президент України в останній день літа їхав до Варшави з переконанням, що потрібно відновити довіру й інтенсифікувати політичний діалог на найвищому рівні. Тому він вийшов з рядом ініціатив та пропозицій в історичній площині. Зокрема, він пообіцяв, що польська сторона незабаром отримає дозвіл на відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, що, власне, і було зроблено. Натомість, польська сторона повинна впорядкувати українські місця пам’яті на півдні Польщі. Тут варто нагадати, що йдеться про близько десятка українських пам’ятних місць на польсько-українському прикордонні (Радруж, Верхрата, Монастир, Молодич, Вербиця, Пикуличі, Ліски), які були повністю чи частково зруйновані (деякі по кілька разів) польськими радикалами з проросійськими поглядами упродовж 2014-2017 років, що дивним чином збіглося з розв’язанням Росією війни на сході України. Після публічної ліквідації пам’ятника УПА на кладовищі у Грушовичах у квітні 2017 року і відсутності реакції польської влади – терпець урвався в Українського ІНП. Тоді й було прийняте рішення про призупинення ексгумацій в Україні.     

     У Києві тоді наголошували, що призупинення ексгумацій є вимушеною дією у відповідь на відсутність реакції в Польщі на нищення українських місць пам’яті. У свою чергу, у Польщі вважають, що ці дві справи взагалі не можна із собою пов’язувати, а призупинення ексгумацій є “неморальним кроком” з боку української влади. Власне, відтоді погляди польської сторони особливо не змінилися. У Варшаві й надалі переконані, що у Польщі немає місця для існування стихійно встановлених в 90-х роках минулого століття українських пам’ятників воякам УПА, ставлення до якої є вкрай негативним через трагічні події на Волині. Та й сам Швагжик визнав, що питання є непростим: є значні розбіжності у поглядах між польською та українською сторонами щодо того, чим є місце пам’яті й як про нього піклуватися. Утім, в української сторони також є свої аргументи: деякі з цих пам’ятників було встановлено легально коштами польського платника податків (наприклад на горі Монастир), а частина є надмогильними пам’ятниками на кладовищах.

     Під час візиту до Варшави Президент України також запропонував створити нову двосторонню групу істориків, яка б займалася дослідженням спільних сторінок минулого, а також спорудити на кордоні меморіал примирення у вигляді кургану із землею з різних пам’ятних місць для українців і поляків.

     При згадуванні польсько-українських відносин слово «історія» одразу ж спадає на думку. Історія відносин між двома країнами є справді тривалою й впливає на поточні політики обох держав різними шляхами. З одного боку, турбулентна та складна історія обох народів у ХХ столітті є частиною колективної пам’яті – події, свідками яких були люди на два-три покоління старші за нас. Епохальні події наприкінці Першої світової війни були пов’язані із боротьбою за незалежність як Польщі, так і України. Результати виявились різними для двох народів. Боротьба ця створила кілька драматичних епізодів, як, наприклад, зіткнення у Львові чи спільна боротьба проти Радянської Росії, що завершилася підписанням Ризького миру 1921 року, – і ці епізоди продовжують впливати на те, як поляки й українці сприймають одні одних. Події міжвоєнного періоду й особливо під час Другої світової війни дали поштовх новому колу ускладнень, що супроводжувалися гострою емоційною реакцією. Ця історія близька до нас. Вона все ще викликає живі спогади, завдяки чому є частиною політичного процесу в обох країнах і фактором, що впливає на їхню політику стосовно одна одної. Новітня історія надала нових шансів на побудову двосторонніх відносин, які були б побудовані на довірі й приносили спільну користь. Польща й Україна скористалися цими шансами. В них спільне бачення проблем безпеки в Східній Європі, вони підтримують одна одну з цілого ряду питань і вважать одна одну стратегічними партнерами.

     В довгостроковій перспективі готовність прийняти відмінності у поглядах та певний рівень взаємної довіри дозволять обом державам отримати більше. Концентрація уваги на більш прагматичних питаннях та поступки в питаннях історичних тем, де це тільки можливо – можуть стати початковим принципом для такої стратегії. Безпеку необхідно тримати в центрі уваги. Польща та Україна мають реалістично оцінювати й глибоко розуміти інтереси одна одної, а українцям варто особливу уваги звертати на відмінності у сприйнятті загроз. Безпекове становище Польщі набагато краще, і порядок денний у сфері безпеки двох держав відрізняється, хоча й стратегічне бачення багато в чому спільне. Україні потрібно прагнути радше прагматичної співпраці, ніж ідеологічної вмотивованої дружби. Для цього є широкі можливості: обидві країни сприймають одна одну як стратегічних партнерів та друзів, і у відносинах між ними немає серйозних причин для конфронтації. Україна може допомогти Польщі збільшити вагу Східного партнерства у спільних політиках ЄС; а Польща може далі підтримувати Україну на шляху до членства в НАТО та ЄС. Ініціативи у сфері регіональної безпеки також можуть стати платформами для двосторонньої співпраці. Надання більшого значення українським питанням у порядку денному Вишеградської групи або Ініціативи трьох морів може бути корисним для обох держав.Те саме можна сказати і про спільні зусилля щодо зміцнення енергетичної безпеки регіону. Диверсифікація постачань природного газу, розширення можливостей постачання скрапленого газу, покращення енергоефективності – все це є пріоритетами для обох країн.

     У Польщі й України достатньо спільного потенціалу задля того, щоб впливати на регіональні політичні процеси й формувати новий порядок денний у сфері безпеки. Цей порядок денний має бути реалістичним та брати до уваги поточні політичні й геополітичні реалії. Дієве стримування російської загрози, більше уваги з боку ЄС та НАТО до Східної Європи, потужніші інфраструктурні можливості й менше недовіри або історичних спекуляцій – це разом може зробити регіон більш безпечним. Адже Росія сьогодні особливо зацікавлена у послабленні підтримки України її західними партнерами. Історія повинна бути для політиків уроком, а не інструментом політичної діяльності. Певна напруженість, яка існує в українсько-польських відносинах і стосується різної інтерпретації нашого спільного історичного минулого, є для наших країн, однозначно, некорисною і цим може скористатися Росія, яка сьогодні особливо зацікавлена у послабленні підтримки України її західними партнерами. Україна, й Польща у своєму цивілізаційному розвитку дійшли до розуміння того, що історія не може нас роз’єднувати. Потрібно дати шанс і час історикам оцінити наше спільне історичне минуле. Не варто очікувати, що оцінки українських і польських істориків будуть однаковими. У цьому контексті, логічною була б позиція “згоди на незгоду”, тобто толерантного ставлення до того, що друга сторона може мати відмінне бачення. Потрібно відійти від політики безкомпромісності до більшої толерантності. І політики дедалі більше починають це усвідомлювати. “Яблуко незгоди” нам підкинула Росія і вона продовжуватиме це робити і далі. Діалог українців і поляків про минуле треба зміцнити. Цього вимагає важливий загальний суспільний інтерес наших держав, зокрема потреба ефективнішої боротьби проти російських історичних маніпуляцій. У цій ситуації важливо зберегти толерантність і повагу одне до одного, тоді такі зовнішні фактори нам не зашкодять.Не залежно від зміни провладних політичних сил, українські та польські геостратегічні інтереси збігаються, і замість того, щоб дозволяти зовнішнім чинникам себе спровокувати, слід сконцентруватися на спільному досягнені значимих для нас цілей.

      В той же час питання, які пов’язані із націоналами ідентичностями, включаючи конфлікти щодо історії, навряд чи зникнуть. Посилення націоналізму буде політичним трендом у Східній Європі протягом кількох років. Польща й Україна мають навчитися з цим жити. Врівноваження питань ідентичності за допомогою взаємовигідної співпраці у різних сферах, впровадження регіональних проектів, що стимулюватимуть спільні зусилля, зосередження на багатосторонніх форматах.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma