Enigma Enigma

Dario

2019-10-20 08:21:22 eye-2 363   — comment 0

Україно-польські відносини.

27 вересня Польща отримала згоду на відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, які було припинено понад два роки тому. Це стало наслідком домовленостей президентів України й Польщі під час візиту Володимира Зеленського до Варшави місяць тому. Ця процедура передбачатиме обрання польською стороною українського виконавця, який повинен буде отримати всі необхідні дозволи від українських органів для ведення розкопок. Ексгумації вестимуться спільно українцями і поляками.

Реакція в Польщі на позитивну звістку з Києва не забарилася. Голова Інституту національної пам’яті Польщі Ярослав Шарек у той же день назвав це рішення “хорошою новиною”, обережно зауваживши, що “переломний момент” наступить лише тоді, коли безпосередньо розпочнуться пошукові роботи в Україні. Він зауважив, що Польща для початку ініціює пошуки у кільканадцяти місцях в Україні, які мають відношення до історичного періоду першої половини XX cтоліття. Зокрема, йдеться про ексгумацію польських вояків періоду Першої світової війни, які в 1916 році загинули у битві з підрозділами царської армії поблизу села Костюхнівка на Волині; польських прикордонників, які загинули у вересні 1939 року поблизу села Тинне Рівненської області, захищаючи тоді ще кордони Польщі від радянської агресії; жертв Волинської трагедії в неіснуючому cьогодні польському селі Острівки на Волині 1943 року тощо.

У свою чергу заступник голови польського ІНП Кшиштоф Швагжик звернув увагу на “втрачені два роки”, під час яких можна було б вести пошуково-ексгумаційні роботи. Він зауважив, що отримання усіх дозвільних документів в Україні триватиме певний час. Відтак, роботи навряд чи розпочнуться в осінньо-зимовий період, який вважається далеко не найкращим для цього. Польський чиновник зазначив, що в Україні є “сотні й навіть тисячі місць”, де потрібно вести розкопки, і це є “викликом не для одного покоління”. На його переконання, в ІНП потрібно значно розширити так званий “кресовий” (східний) відділ польського ІНП, який займався б ексгумаціями лише в Україні й збільшити його фінансування.

ГЕНЕЗА КОНФЛІКТУ ТА ПОЛІТИЧНІ ОЧІКУВАННЯ

Відносини між Україною й Польщею в останні понад два роки від призупинення ексгумацій на вищому політичному рівні відверто не клеїлися. Президенти бачилися рідко, прем’єри взагалі не зустрічалися, хоча нагальних питань для вирішення й обговорення є безліч. Це, ну хоча б, питання спільного кордону, проблеми з перетином якого давно є “більмом на оці” двосторонніх відносин, чи питання різкого збільшення кількості трудових мігрантів з України в РП, про права яких треба також подбати. І це лише вершина айсберга, а є ще безліч питань, зокрема – економічного характеру чи військової співпраці, де політична воля керівництва держав є ключовою для прийняття тих чи інших рішень.

Президент Зеленський в останній день літа їхав до Варшави з переконанням, що потрібно відновити довіру й інтенсифікувати політичний діалог на найвищому рівні. Тому він вийшов з рядом ініціатив та пропозицій в історичній площині. Зокрема, він пообіцяв, що польська сторона незабаром отримає дозвіл на відновлення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, що, власне, і було зроблено. Натомість, польська сторона повинна впорядкувати українські місця пам’яті на півдні Польщі. Тут варто нагадати, що йдеться про близько десятка українських пам’ятних місць на польсько-українському прикордонні (Радруж, Верхрата, Монастир, Молодич, Вербиця, Пикуличі, Ліски), які були повністю чи частково зруйновані (деякі по кілька разів) польськими радикалами з проросійськими поглядами упродовж 2014-2017 років, що дивним чином збіглося з розв’язанням Росією війни на сході України. Після публічної ліквідації пам’ятника УПА на кладовищі у Грушовичах у квітні 2017 року і відсутності реакції польської влади – терпець урвався в Українського ІНП. Тоді й було прийняте рішення про призупинення ексгумацій в Україні.

У Києві тоді наголошували, що призупинення ексгумацій є вимушеною дією у відповідь на відсутність реакції в Польщі на нищення українських місць пам’яті. У свою чергу, у Польщі вважають, що ці дві справи взагалі не можна із собою пов’язувати, а призупинення ексгумацій є “неморальним кроком” з боку української влади. Власне, відтоді погляди польської сторони особливо не змінилися. У Варшаві й надалі переконані, що у Польщі немає місця для існування стихійно встановлених в 90-х роках минулого століття українських пам’ятників воякам УПА, ставлення до якої є вкрай негативним через трагічні події на Волині. Та й сам Швагжик визнав, що питання є непростим: є значні розбіжності у поглядах між польською та українською сторонами щодо того, чим є місце пам’яті й як про нього піклуватися. Утім, в української сторони також є свої аргументи: деякі з цих пам’ятників було встановлено легально коштами польського платника податків (наприклад на горі Монастир), а частина є надмогильними пам’ятниками на кладовищах.

Під час візиту до Варшави Зеленський також запропонував створити нову двосторонню групу істориків, яка б займалася дослідженням спільних сторінок минулого, а також спорудити на кордоні меморіал примирення у вигляді кургану із землею з різних пам’ятних місць для українців і поляків.

При згадуванні польсько-українських відносин слово «історія» одразу ж спадає на думку. Історія відносин між двома країнами є справді тривалою й впливає на поточні політики обох держав різними шляхами. З одного боку, турбулентна та складна історія обох народів у ХХ столітті є частиною колективної пам’яті – події, свідками яких були люди на два-три покоління старші на нас. Епохальні події наприкінці Першої світової війни були пов’язані із боротьбою за незалежність як Польщі, так і України. Результати виявились різними для двох народів. Боротьба ця створила кілька драматичних епізодів, як, наприклад, зіткнення у Львові чи спільна боротьба проти Радянської Росії, що завершилася підписанням Ризького миру 1921 року, – і ці епізоди продовжують впливати на те, як поляки й українці сприймають одні одних. Події міжвоєнного періоду й особливо під час Другої світової війни дали поштовх новому колу ускладнень, що супроводжувалися гострою емоційною реакцією. Ця історія близька до нас. Вона все ще викликає живі спогади, завдяки чому є частиною політичного процесу в обох країнах і фактором, що впливає на їхню політику стосовно одна одної. Новітня історія надала нових шансів на побудову двосторонніх відносин, які були б побудовані на довірі й приносили спільну користь. Польща й Україна скористалися цими шансами. В них спільне бачення проблем безпеки в Східній Європі, вони підтримують одна одну з цілого ряду питань і вважать одна одну стратегічними партнерами.

В довгостроковій перспективі готовність прийняти відмінності у поглядах та певний рівень взаємної довіри дозволять обом державам отримати більше. Концентрація уваги на більш прагматичних питаннях та поступки в питаннях історичних там, де це тільки можливо – можуть стати початковим принципом для такої стратегії. Безпеку необхідно тримати в центрі уваги. Польща та Україна мають реалістично оцінювати й глибоко розуміти інтереси одна одної, а українцям варто особливу уваги звертати на відмінності у сприйнятті загроз. Безпекове становище Польщі набагато краще, і порядок денний у сфері безпеки двох держав відрізняється, хоча й стратегічне бачення багато в чому спільне. Україні потрібно прагнути радше прагматичної співпраці, ніж ідеологічної вмотивованої дружби. Для цього є широкі можливості: обидві країни сприймають одна одну як стратегічних партнерів та друзів, і у відносинах між ними немає серйозних причин для конфронтації. Україна може допомогти Польщі збільшити вагу Східного партнерства у спільних політиках ЄС; а Польща може далі підтримувати Україну на шляху до членства в НАТО та ЄС. Ініціативи у сфері регіональної безпеки також можуть стати платформами для двосторонньої співпраці. Надання більшого значення українським питанням у порядку денному Вишеградської групи або Ініціативи трьох морів може бути корисним для обох держав.Те саме можна сказати і про спільні зусилля щодо зміцнення енергетичної безпеки регіону. Диверсифікація постачань природного газу, розширення можливостей постачання скрапленого газу, покращення енергоефективності – все це є пріоритетами для обох країн.

У Польщі й України достатньо спільного потенціалу задля того, щоб впливати на регіональні політичні процеси й формувати новий порядок денний у сфері безпеки. Цей порядок денний має бути реалістичним та брати до уваги поточні політичні й геополітичні реалії. Дієве стримування російської загрози, більше уваги з боку ЄС та НАТО до Східної Європи, потужніші інфраструктурні можливості й менше недовіри або історичних спекуляцій – це разом може зробити регіон більш безпечним.

В той же час питання, які пов’язані із націоналами ідентичностями, включаючи конфлікти щодо історії, навряд чи зникнуть. Посилення націоналізму буде політичним трендом у Східній Європі протягом кількох років. Польща й Україна мають навчитися з цим жити. Врівноваження питань ідентичності за допомогою взаємовигідної співпраці у різних сферах, впровадження регіональних проектів, що стимулюватимуть спільні зусилля, зосередження на багатосторонніх форматах.