У 1997 році вийшла книга "Велика шахівниця..." знаменитого Збігнева Бжезинського. Саме в ній він написав про Україну, без якої не буде російської імперії. І навіть не так важливо, що він написав, а важливо, що це прочитали американці й ця книжка досі користується там авторитетом. І що це прочитали на росії й сприйняли як виклик.
Ще автор згадав історика Л. Гумільова й порівняв його з Тойнбі через гіпотезу пасіонарності. Праці Гумільова щодо Хозарії дійсно авторитетні й тут він не кабінетний вчений, багато працював у полі, тобто степах, але чомусь став знаменитим через банальні та іграшкові слова "етногенез і пасіонарність". На росії Гумільова почали поважати ще більше після згадки Бжезинського, бо ж "навіть ворог похвалив".
Багато його прихильників традиційно виникло і в Україні. Але якимось дивом вони не помічали всі ці роки, що Гумільов був найлютішим українофобом. Тут ще таке цікаво - це йому матінка, малоросіянка Ахматова-Горенко, прищепила чи від батечка-поета-ахвіцера дісталося? Хоча обоє ним майже не цікавилися, не жили з ним і виховувала його бабуся в якомусь росіянському мухосранську. Менше з тим, більшість сучасного імперського дискурсу росіянців можна знайти в його працях.
Фактично, Лев Гумільов послідовно відмовляв Києву, Русі-Україні, українцям у суб'єктності:
"Шаг назад сделал львовский профессор М. С. Грушевский, работавший в Австро-Венгрии, тоже нуждавшийся в политическом обосновании оккупации Австрией Галиции. Здесь была предложена схема, напоминающая русскую государственную, но наоборот. Литовско-польская Речь Посполитая была объявлена продолжением Киевской Руси, а Владимиро-Московская Русь представлена особым народом, соперником и даже врагом «Украины — Руси»", Древняя Русь и Великая степь.
Дивно заперечувати очевидне, але Гумільов спромігся. З таким йому до Тойнбі, як до Києва рачки.
"Данный толчок прослеживается в Прибалтике: на берегах Немана в результате смешения литовских племен со славянским населением возник новый литовский этнос. В зоне толчка оказались долина Припяти и Приднепровье: отсюда началась миграция смешанного русско-польского населения, которое впоследствии составило этнос, называемый украинским." От Руси к России.
Так "називаємиє" українці, набрід з точки зору Гумільова. Так само каже зараз Гіркін.
"Таким образом, и после войны 1632–1634 гг. земли России вместе с многочисленным русским населением оставались в руках Польши."
Росія у 1632 році? Оригінально. Виявляється, "попаданство" видумав Гумільов, бо Росія з'явилася на початку 1700-х, а до того звалася Московією.
"Мелкая польская шляхта составляла то же военное сословие, что и казачество польской Украины, то есть окраины, ничем от него не отличаясь по существу."
Справжні нащадки Київської Русі "окраина"? Ну хоч не московська банька для князів-мандрівників на гнилих болотах.
"Выбор, сделанный на основе естественного мироощущения народа, оказался правильным. Дабы убедиться в этом, достаточно сказать несколько слов о дальнейшей судьбе и роли украинского народа в российской истории XVII–XVIII вв."
І це написала людина, яка сама була в ГУЛАГ?
"В отношениях России и Украины ярко проявилось такое качество русского человека, как терпимость к нравам и обычаям других народов. Прав был наш великий соотечественник Ф.М. Достоевский, отметивший, что если у французов есть гордость, любовь к изяществу, у испанцев — ревность, у англичан — честность и дотошность, у немцев — аккуратность, то у русских есть умение понимать и принимать все другие народы."
Четверте століття бачимо вашу терпимість. Красно дякуємо, але йдіть до пекла.
"Высокая пассионарность обитателей Запорожья и неприятие ими польских порядков уже к XVI в. сформировали особый стереотип поведения, давший жизнь новому этносу – запорожскому казачеству."
У Гумільова навіть запорожці - новий етнос, аби не українці.
"«у нас не повелось, чтоб цари давали подданным присягу, а вольности ваши Государем соблюдены будут». Поскольку ситуация была безвыходная, казаки, тряхнув длинными чубами, согласились и тем покончили дело." - ну таке.
"Казалось, что Украина потеряна для России навсегда. Но ни Выговский, ни его польские хозяева не учли накала пассионарности русского населения Украины" - прямо якийсь совагітпром.
"На самом же деле, как мы могли убедиться, первостепенное значение имели единая суперэтническая принадлежность России и Украины, массовая поддержка «своих», которыми были единоверцы. Об это всеобщее ощущение единства, как волны о скалу, разбивались рациональные планы волевых, умных искателей власти. Два близких этноса – русский и украинский – соединились не благодаря, а вопреки политической ситуации, поскольку народное «волим» или «не волим» неизменно ломало те инициативы, которые не соответствовали логике этногенеза." - сива кобила і то більше правди каже.
Мабуть, досить цитат, хоча "їх ще є в мене".
Ось вам ще один приклад російського інтелігента, у чомусь непоганого історика, але запеклого та брехливого ординця.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma