Або чому ми зрештою маємо всі шанси просерити стратегічні комунікації.
Тому, що реально поки український медіа простір та його бійці (та, зрештою, функціонери) не усвідомлюють дійсної потужності інформації як зброї та не мають бажання навчатися новому. Просто хуярять як і хуярили. Користуючись заповітами інстаграму – хайпонути, показати язика, жопу, біцепси (необхідне підкреслити). Треба віддати належне – кацапи в цьому дійсно досягли значних результатів (хто би там що не казав). Армія у них – суцільна потьомкінська дєрєвня, але комунікації й інформаційна зброя розвинулись достатньо добре. Навіть зазомбувати через телевізор мільйони власних рабів та ще мільйони начебто нерабів з вільного світу – це треба вміти. Недооцінювання ворога – прямий шлях на цвинтар.
Слід відзначити, що сила московітів в інформаційному просторі – це їх спроможність майже миттєво заповнювати будь-який інформаційний вакуум. З’являється питання, одразу створюється відповідь. Її варіанти множаться, розвивається напрям, напрям формує суспільну думку. Просто для прикладу. Якось пару днів назад у нас активненько так обговорювали перекидання піськами між головним гімноротом кацапії та урками з Уралу. І там якийсь пєвєц шансона, а за сумісництвом авторитет із роками на кіче, обізвав мудозвона штрібаном. Одразу майже увесь кацапський інфопростір заполонився тлумаченням цієї фєні. Сотні статей, коментарів, дописів. А так вони роблять на будь-який (значний та не дуже) привід. Буквально за лічені дні не залишають місця нічому іншому.
Хтось скаже, типу, ну і хєр на того штрібана. Хєр то хєр, ми йому невдовзі видамо ще ложєчку і місочку із дірочками, проте пручатися та гадити вони будуть постійно. Система реально працює.
Але найогидніше те, що наша інформаційна система свідомо чи несвідомо постійно підхоплює приводи, які були створені за цим парєбріком. Моє переконання полягає у тому, що українська журналістика просто не має місця для пошуку ідей, або просто копіює / запозичує думки від московітів. Роки стагнації та поки що певний ментально-культурний зв’язок даються взнаки. Ну і відсутність школи журналістики. Профільний факультет національного університету перетворився на тусовку (знаю, бо маю багато знайомих, що його закінчили), а інші великі майданчики для підготовки журналістів виросли з балагану (поплавок вам це підтвердить).
Це було преамбула.
Тепер амбула.
На сайті uainfo розміщено цікаву публікацію «Как украинская журналистика работает против информационной безопасности Украины». Автор намагається донести до нас думку про значну осяжність російської деструктивної дезінормаційної мережі, а також сліпе слідування українською журналістикою таким трендам. Цілком погоджуюсь із автором та хочу додати ще декілька мазків до портрету. Ось, на мою думку, хедлайнери незрозумілих під час війни тез
Компанія «НВ». Цікава така компанія. Виникла нізвідки, завела собі радіостанцію, ютубканал та велику аудиторію. Залучила до співпраці відомих дописувачів. Все начебто ок. Але треба є певні деталі, що трохи псують картинку. По-перше, пул проросійських журналістів. Найяскравішим у ньому є Іван Яковина. Не буду вдаватися в основні періоди його творчої біографії, кожен може поцікавитися в інтернеті. Такий собі московський тусовщик, що тепер розказує про перебіг війни, надає космічні прогнози та лайтово критикує бункерного залупенфюрера. Хоча, якщо вслухатися / вчитатися в його опуси то можна віднайти цікаву закономірність. Він якось вже дуже точно описує прийдешні події, які режисуються рашкою чи її міньонами. Навіть штурм Капітолію пан Яковина передбачив в деталях ще місяці за два до цього. Співпадіння. От і зараз він перемагає рашку. Ну тут проти об’єктивної реальності не попреш, краще зразу попередити.
По-друге. Контент компанії. До війни що радіо, що сайт транслювали будь-що, що висвітлювало можливості інтеграції України та кацапії. Після 24 лютого різко розвернулися на воєнну тему, проте із залученням незрозумілих дописувачів. Вийшло як картина «бджоли, кров, гімно і сльози».
Сайти «Фокус» та «Корреспондент». Ці проєкти (при чому, фокус відпочкувався від корреспонденту та декілька років був його блідою копією. Я настільки старий, що навіть отримував на початку двотисячних безкоштовні примірники журналу, оформивши промо переплату) є просто розплідником проросійських тез / наративів та інших закидонів. Не буду розписувати та аналізувати зміст статей, кожен може зробити це сам, але огидно, що останні події на Азовсталі саме ці видання починають трактувати як зраду та здачу військових інтересів. За вчора є дві публікації про це. Фу фу фу.
«Україна 24». Тут взагалі без коментарів. Про цю помийку я вже неодноразово писав. Ситуація тільки погіршується. Підтягуються туди алесі бацмани й гозмани. Срака, одним словом.
Тепер щодо журналістики як такої. Обґрунтовано і аргументовано про шлях падіння ключових українських медіа платформ розказує хлопчина Тайлер Андерсон. Подивіться тута і тута. Зрештою докотилися до того, що почали просто копіювати російський мотлох (ось і криза ідей). За один серіал про страшко треба було спалити ті плюси к хуям.
І не має чого дивуватися факту поширення українськими журналістами російських тез. Дивуватися не має чому.
Про ступінь проникнення російської зарази в зарубіжне інфополе можу додати від себе. Дуже часто у нас посилаються на охуєнно авторитетні видання із Америки. На одному із перших місць дуже часто називають журнал «The National Interests». Цікаве таке порно видання. Із останнього стаття як же завершити холодну війну із дєдом побєдом, яка наголошує, що ніяк. Ну от ніяк. Бо в США бардак і корупція. Посилання залишаю. Проте цікавить редакція цього видання, чого це вона заграє із рашкою. А в редакції головує такий собі Дмітрій Саймс, який є шпійоном. За словами іншого російського шпійона. Розтлумачу. У цьому ось відео Юрій Швець розповідає чому Саймс є ху. Таке от кубло. Хоча і до самого швеця є питання за його піздьож. Бо цей охуєнний аналітик майже рік вдував про путін-нє-нападьот, викладав власні аналітичні добірки, які повністю перегукувалися із російськими наративами, і всіляко втирався в довіру. Втертся. Тепер пиздить на «Україна 24».
Такі от справи. Погано, що й надалі українська журналістика так і залишиться жалкім осколком кацапського кривого дзеркала.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma