В даний період новим для українського кіно напрямком була творчість Кіри Муратової. Варто відзначити, що першим її фільмом, створеним в Україні, був “Наш чесний хліб” (Одеська кіностудія 1963 рік), що був поставлений разом із Олександром Муратовим. Варто нагадати, що її герой, голова колгоспу Задорожний (Дмитро Мілютенко), - традиційний для тогочасного кіно носій цілісності, незнищенності моральних норм народного життя. Цікаво і те, що сам герой є ніби живим нагадуванням про цінності, які стали занепадати і які вже ніяк не утримати – хіба, що силою.
Ілюзорність колективного існування і є темою, матеріалом фільмів Романа Балаяна () таких фільмів як - “Храни мене, мій талісмане” 1986 року, “Філер” 1987 року; В’ячеслава Криштофовича - “Перед екзаменом” 1977 року, “Своє щастя” 1979 року, “Дрібниці життя” 1980 року, “Самотня жінка бажає познайомитись” 1986 року та низки інших режисерів. А ось вже на початку 1990 – х років ці мотиви набули нового загострення в роботах наймолодшого покоління українських режисерів.
Варто і відмітити тих, хто працював в розріз тодішнім тенденціям – це Михайло Бєліков і Кость Єршов. Для них минуле було справжньою реальністю, тримаючись якої герої прагнули вижити. Відомими картинами Бєлікова стали - “Ніч коротка” 1981 року, “Які ж ми були молоді” 1985 року. Чи хтось із вас знав, що ілюзія, як причина катастрофи Чорнобиля (як громадський договір про лицемірство і брехню) – було показано в фабульній і світоглядній конструкції “Розпаду” 1990 року.
Цікавим є і те, що увагу Єршова зазвичай привертала сім’я, рід – як основа людського існування, як спосіб вижити, не втративши гідності та честі. Це чвтко можна спостерігати в картинах “Пізня дитина” 1970 року, “Щовечора після роботи” 1973 року, “Жінки жартують серйозно” 1980 року, “Грачі” 1982 року.
А ось трохи осторонь кінопроцесу завжди стояв Артур Войтецький. Його кращим фільмом був “З нутьги” мало ким помічений шедевр українського кіно.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma