Enigma Enigma

Александр Федоров

2021-09-21 15:21:26 eye-2 3706   — comment 0

Українське кіно в 1955-1963 рр

1950 – ті роки – це початок нового етапу розвитку українського кінематографу. Цей історичний період можна охарактеризувати різким збільшенням обсягів кіновиробництва та новими іменами в режисурі. Якщо виокремлювати особливості змін – це і увага до подробиць повсякденного життя, поява героїв непоказної та негероїчної вдачі, стали  і реалістичними мотивування поведінки персонажів.

Цікаво, що у фільмах Марлена Хуцієва, який починав свою роботу в кіно на Одеській кіностудії, підкреслювалася прозаїчність стилістики, особливий ліризм. Для прикладу  “Весна на Зарічній вулиці” 1956 року зацікавила глядачів нехитрою історією про кохання молодих людей, про весну і надію на краще. З історії відомо, що мільйони людей жили тоді такою надією.

1950-ті роки характеризуються і припливом творчих сил на українській кіностудії, неабияким духом полеміки, що спонукав режисерів старших поколінь поновити свої зображальні засоби. Тодішній художній керівник Київської кіностудії – Марк Донський несподівано для всіх e 1957 році створив фільм “Дорогою ціною” за однойменною повістю Михайла Коцюбинського. У нього зустрічалася особлива експресивність зображення, живописність кадру, лаконізм.

Варто відмітити, що в ці самі роки повернувся і до режисури Іван Кавалерідзе. А ось його фільми “Григорій Сковорода” (1958) року і “Повія” (1961) за однойменним романом Панаса Мирного, виявилися доволі архаїчними і малоцікавими.

Якщо ми говоримо про неабиякий інтерес аудиторії, то цим відзначилася пригодницька кінострічка “Надзвичайна подія” (1959) Віктора Івченка, що стала лідером тодішнього прокату; також Лісова Пісня  (1962) – екранізація однойменної драми Лесі Українки.

Історичні акти українського кінематографу свідчать про те, що до традиціоналістів належав і Віктор Іванов у своїх фільмах “Сто тисяч” (1959), “Олекса Довбуш” (1960). В останньому професійно було викладено пригодницьку фабулу, акцентуючи увагу на живописність історичного і пейзажного тла.

Цікаво, що у екранізації п’єси Михайла Старицького і Івана Нечуя – Левицького “За двома зайцями” (1961) року відміченою була  вже нова якість. Був надзвичайно прекрасний сюжет п’єси, що добре вписувався в побут Києва початку минулого століття. В цей період вже змінено звичайний спосіб життя, в нього ввійшли нові поняття й реалії.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma