Enigma Enigma

Один из 93%

2019-12-02 09:00:54 eye-2 3875   — comment 0

Український Наступ: Президент-є......й і що з цим робити

Сьогодні ми хочемо розповісти вам історію. Як в одній постовецькій країні за ініціативою великого бізнесу обрали президентом "нове обличчя". Як в його отченні терся Разумков. Як ходили жарти про голову Адміністрація президента, який нібито і був справжнім головою держави. Як лунали гасла "відновлення економічних зв'язків із Росією". На фоні територіальних конфліктів з цією Росією.
Це історія про Леоніда Кучму. А ви про кого подумали?

Ретроспектива

Дійсно, багато в чому епоха Кучми подібна до нинішньої ситуації. Тогочасні керівники промисловості - прообраз нинішніх олігархів - були вкрай невдоволені президентством Леоніда Кравчука. На фоні розпаду Союзу та припинення кооперації з Росією, стався виробничий колапс. Харківський завод Малишева робить танки, але кулемети для них виробляють в РФ. В Запоріжжі роблять двигуни. А ставлять їх на вертольоти - за порєбріком. До того ж, партократ-ідеолог Кравчук демонстрував нездатність до прийняття рішень в ті часи, коли навіть погане рішення було кращим за бездіяльність. Таким чином, сталася "змова директорів" на чолі з В'ячеславом Богуслаєвим та Юхимом Звягільським, яка мала на меті привести до президентства "свою людину, з якою можна вирішувати питання" - директора заводу "Південмаш" Леоніда Кучму. Звісно, дана "спецоперація" мала виразний проросійських характер.

Головою АП став відомий українофоб Дмитрій Табачник, який і виявився досвідченим бюрократом, який заповнив власним впливом некомпетентність нового президента. Навіть ходив жарт про тодішню систему влади - "дімократія". Сам Кучма перший свій термін виконував мало не номінальну роль.
Секретар РНБО Володимир Горбулін згадував, як вів переговори із заступником голови Ради нацбезпеки РФ Борисом Березовським. Поки він та Березовський обмінювалися позиціями та пропозицями в офісі на Лютеранській, Кучма гуляв неподалік і час від часу загляда у двері - "дивився, як люди працюють".

Також варто нагадати, що в той час відбувалася сепаратистська історія в Криму, інспірована, звісно, Росією.

Перспектива

Власне, чим нам корисний досвід тих років. Якщо ми подивимося на людей, які оточували Кучму, на окремі події державного масштабу тих років, ми побачимо наступну картину. За часів Кучми у владі побували дуже різні люди. Умовно їх можна поділи на два полюси. Перша - це полюс європейської української України. Тут ідея була в тому, що місце України - в євро-атлантичній ойкумені, адже саме на заході є високі технології та соціальний прогрес. Другий полюс - проросійський. Тут все просто. культурний та політичний суверенітет обмінювався на різноманітні плюшки у вигляді дешевого газу, чи допуску українських товарів на ринок РФ. Звісно, через ситуативні чинники окремі люди і цілі групи групи хиталися в інший бік, мімікрували і тому подібне. Але два магістральні шляхи були саме такими, і з лином часу вони все більше розходяться. Менше з тим, вони тоді уживалися в оточення президента Кучми. Там були проукраїнські міністр оборони та прем'єр Євген Марчук, голова НБУ та прем'єр Віктор Ющенко, секретар РНБО Володимир Горбулін, міністр фінансів Віктор Пинзеник, міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Але й протилежний полюс був представлений не гірше - прем'єр Віктор Янукович, голова АП Віктор Медведчук, заступник секретаря РНБО Александр Разумков, голова АП Дмитрій Табачник.
Варто тільки собі уявити, якою була б Україна, якби один полюс не врівноважував інший. Цілком очевидно, що без перших Україна за 10 років правління Кучми перестала б існувати. А за 10 років без других - стала б членом НАТО.

Але реальність трохи складніша. Так, голова СБУ Марчук та секретар РНБО Горбулін дали ляпаса Росії у Криму, рішуче видворили звідти сепаратистів, тимчасово подолали вплив проросійських сил в оточенні Кучми, провадлили інтеграцію України з ЄС, США та НАТО. В той же час, Ющенко на посаді голови Нацбанку провів декілька важливих ринкових економічних реформ.
Менше з тим, історія з "Кольчугами", АЕС в Ірані та плівками Мельниченка просто кинула Кучму в братні російські обійми (бо ж на заході він став парією) і проросійські сили взяли реванш.

В оточенні нинішнього президента також вистачає різних людей. Є ті, хто орієнтований на співпрацю з Заходом, структурні реформи та опір агресору. Є Нефьодов, Гончарук, Милованов, Маркарова, Верланов. Ще вчора були Кривонос, та Зеркаль. А є Богдан, Єрмак, половина (якщо не більше) депутатів у ВР, яким чешеться посадити Порошенка, бо він розв'язав війну. Від того, який саме полюс візьме гору, сильно залежить майбутнє нашої держави.
Конфлікт в оточенні Зеленського стає все більш явним, його можна спостерігати за цілком зрозумілими симптомами. "Говорящая жопа Коломойського", медіа-кілер Дубинський атакує міністра Милованова, піддакуючи своєму сюзерену. Тонше грає Андрій Богдан: друг Портнова пасивно-агресивно критикує Нефьодова і розповідає, що останнього консультує одіозний Валерій Хорошковський. На фоні цього, помийні ЗМІ та анонімні телеграм-канали (за якими стирчать вуха Портнова) виливають "сенсаційні викриття" про очільника митниці. Легко побачити цілеспрямованість подібних інформаційних атак.

Патріотичній громадськості на даний момент конче необхідна перемога конструктивних сил. Менше з тим, у бажанні поцілити бодай у якогось представника "зеленої влади", ця громадськість ведеться на нехитру гру проросійських сил, стріляючи де-факто по своїх.

Ми маємо зрозуміти, що часи хорошого і розумного президента пройшли. І патерни, які працювали рік тому, вже не актуальні. На дворі 1996 рік. Тільки зі смартофнами та війною.

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma