Продовжити тему участі українців в Іноземному Легіоні ми вирішили описом відрізку часу декількох повоєнних десятиліть, які втім теж доволі важко назвати спокійними. В повоєнний період Франція мала проблеми зі своїми заморськими колоніями, зокрема в Індокитаї, Північній Африці та на Мадагаскарі. Саме ці території й були полем операцій Іноземного Легіону. Битва при Дьєнб’єнфу, якою фактично закінчилась перша Індокитайська війна, сутички в Сахарі та боротьба проти мадагаскарських повстанців – це все не обійшлося й без активної участі легіонерів-українців. Про їх роль в цих подіях і персоналії й піде мова у цьому матеріалі.
Почати цю розповідь, очевидно варто з закінчення Другої світової війни. Володимир Курганський – кубанський козак, а в часі Другої світової війни мобілізований лікар в лавах вермахту, у своїх споминах згадував про офіцера Іноземного Легіону, котрий за походженням був українцем. Мова йде про полковника Чужинецької Леґії Олексія Мороза. В цьому спомині описані й й деякі деталі біографії французького командира – разом зі старшим братом Володимира Курганського, Олександром ще за царату навчалися в одній військовій школі, в часі Першої світової війни обидва потрапили до гвардійської дивізії царської армії. В одній з битв на німецькому фронті майбутній полковник залишився пораненим на полі бою, проте Олександр Курганський, незважаючи на відступ війська та шалений кулеметний вогонь противника , виніс звідти побратима. Також зі спогаду зрозуміло, що Олексій Мороз був корінним киянином та активним учасником визвольних змагань 1917-1920х років. Після поразки української державності виїхав на еміґрацію у Францію, де і вступив до лав Чужинецької Леґії. За послідуючі роки як комбатант служив в Легіоні в Африці, Алжирі, пізніше в Індонезії і вдруге в Африці. Його доля після Другої світової війни поки залишається невідомою.
Індокитай
Як ми вже згадували в попередньому матеріалі стрільці розформованих куренів ім. Богуна та ім. Шевченка, а також відділ пор. Осипа Круковського в кінці війни в своїй більшості влились до лав Іноземного Легіону. Ті, з-поміж ветеранів, хто залишився мешкати у Франції згодом організували “Секцію бувших Вояків-Українців Французького війська”, а пізніше, разом з “Товариством бувших Вояків УНР у Франції” почали видавати свій бюлетень. У випуску цього бюлетня від 22 січня 1948 року розміщено один короткий вітальний лист від легіонера А. Патека. Новорічне привітання супроводжується невеликим редакторським коментарем, з чого власне, й стає зрозуміло, що А. Патек служить в Легіоні:
“І ще один [лист], з далекого Індокитаю, від члена нашого Т-во від леґіонера А.Патека:
Від імени всіх наших друзів, що колись були разом, а тепер перебувають далеко, на Сході, дозвольте вас привітати з Новим Роком, з новим щастям! від щирого серця бажаю Веселих Свят, щастя й здоров’я та довгого віку. Хай Господь Бож збереже всіх Вас від різних негод та допоможе в свій час вернутися на Рідну Землю.
Слава Україні!
뺥. Патек. “
Будь-якої детальнішої інформації про українця Патека, будь то номер підрозділу, або ж згадки про військові операції, в яких брав участь на момент виходу матеріалу віднайти не вдалось, окрім того, що на той момент він проходив службу в Індокитаї.
Також, знайшлась інформація й про інших легіонерів-українців, відбувавших службу в Індокитаї. Згідно з іменними списками, розміщеними на сайті міністерства оборони Франції вдалось довідатись про українців, котрі загинули в ході першої Індокитайської війни. Таких налічується щонайменше 11 осіб.
27 травня 1947 року в аварії загинув львів’янин Віктор Снапеліс (Victor SNAPELIS), солдат 2го класу 3го піхотного полку Легіону (3e REI).
28 лютого 1948 року слідуючи в охороні конвою загинув капрал 3го піхотного полку Легіону (3e REI) Іван Вольчуко (Yvan WOLHTSCHUKO). Вдалось з’ясувати також обставини його загибелі. Під час одного з транспортних рейдів французьких сил дорогою Coloniale 4, котра сполучала основні сили французів та базу в Цао Банг, конвой наткнувся на засідку В’єтміня. В результаті запеклого бою 7 сотня 3 полку Іноземного Легіону втратила 24 легіонери загиблими та 26 тяжкопораненими, в тому числі вбито двох офіцерів. Там же було тяжко поранено й Івана Вольчука. Куля потрапила в живіт і спричнила такі поранення, що коли капралу намагались дати попити води, вона просто-напросто виливалась з живота. Тяжку дорогу до Цао Банг він не зміг пережити. Родом з Буковини (тоді Румунія), Іван загинув 23 лютого 1948 р. у віці 23 років.
21 вересня цього ж, 1948 року в шпиталі в місті Сайгон (hôpital Le Flem, Viet Nam) від ран помер рівнянин, солдат 2го класу Анатолій Нерсесів (Anatalie NERSESOW)
21 квітня 1949 року за невідомих поки обставин, на теритрії держави Кохінхіни, помер солдат другого класу, уродженець Стрийщини та легіонер 13 демібригади Іноземного Легіону (13e demi-brigade de la Légion étrangère (13e DBLE) Мирослав Козак (Miroslaw KOZAX).
27 липня 1949 року в бою на території провінції Тонкін загинув солдат 2го класу 2го полку (2e REI) Легіону, чернівчанин Георгій Мороз (George MOROZ).
13го жовтня 1950 року в результаті боєзіткнення в провінції Тонкін (Na Cham, Tonkin) загинув солдат 2го класу, 2го батальйону 3го піхотного полку Легіону (3e régiment étranger d’infanterie (3e REI) – 2e bataillon) Володимир Яценко (Wolodymir JAZENKO). На момент загибелі йому було 23 роки.
24 грудня 1951 року в провінції Тонкін в результаті бою загинув рядовий 2го класу 2го десантного батальйону Іноземного Легіону (2e bataillon étranger de parachutistes (2e BEP) Володимир Назарук (Wladzimierz NAZARUK).
23 серпня 1952 року в місті Хайзионг (Haï Duong) внаслідок отриманих травм помер сержант третього піхотного полку Легіону (3e REI) Володимир Павлик (Wolodymyr PAWLYK)
9 травня 1953 року в провінції Тонкін (Que Tam, Tonkin) В’єтмінєм був розістріляний сержант-шеф 5го піхотного полку Легіону (5e REI) Владислав Гавлічек (Wladislas HAWLICZEK), уродженець міста Сколе.
З 13 березня 1954 року впровінції Тонкін розпочалась наймасштабніша битва першої Індокитайської війни – битва при Дьєнб’єнфу. В ході цього запеклого бою загинуло по різним оцінкам від 1500 до 2200 французьких солдатів. Серед них і львів’янин, сержант 2го піхотного полку Легіону (2e REI) Богдан Коваль (Bodhan ou Julien KOWAL).
Трьома днями пізніше, 21 квітня 1954 року в бою загинув сержант-шеф 2го батальйону 3го піхотного полку Легіону (3e REI) Василь Михайлів (Vassili MICHAILIV). Місцем загибелі зазначено селище Бан Йен Нхан (Ban Yen Nhan), без визначення провінції, де розташовується цей населений пункт.
Північна Африка
В меншій кількості, проте й в африканській кампанії брали участь українці. Про загальні числа говорити поки зарано, проте на момент написання статті вдалось знайти інформацію принаймні про шістьох наших співвітчизників.
25 жовтня 1957 року в провінції Ель Міліа (El Milia (ex département de Constantine), Algérie) в Алжирі, загинув одесит Павло Ткач-Журакіський (Pawel TKASCZ-ZURAKOWSKI) на псевдонім Вітольд Бем.
3 січня 1960 року в районі Зеральда (Zeralda (ex département d’Alger), Algérie) загинув легіонер 2го класу, уродженець м. Харків Карпо Кішка (Carpe KISKA) на псевдо Люсьєн Крайон.
18 липня 1961 року в окрузі Хеншела в Алжирі (Khenchela (ex département de Constantine), Algérie) загинув головний бригадир (debrigadier-chef) [система звань 1го кавалерійського полку дещо відрізняється від загальновійськової та легіонерської. Звання бригадира аналогічне капралу, старший бригадир відповідно дорівнює старшому капралу. Прим. Ред.] 1го ескадрону 1го кавалерійського полку Легіону (1er régiment étranger de cavalerie (1er REC) – 1er escadron), львів’янин Рихард Бугайський (Richard BUGAJSKI).
31 жовтня 1963 року загинув капрал 4го піхотного полку Легіону (4e régiment étranger d’infanterie (4e REI) українець Володимир Хейн (Waldemar HEIN).
Окремо, у ході проведення дослідження вдалось віднайти деякі фото, на яких, за даними колишнього офіцера Легіону є також і українець. Достеменно наразі не вдалось визначити його особистість, проте було ідентифіковано нагороди, котрими був відзначений вояк. За це, окремо дякуємо телеграм-каналу Мальта та історику і фалеристу Олександру Акулічу.
Світлину було зроблено в жовтні 1955 року на півдні Алжиру, в Ен-Сефрі. Вояки на фото – легіонери 1ї Сахарської Роти Легіону (Compagnie Saharienne Portée de la Légion Etrangère).
Місія цієї компанії (120 чоловік) полягала в контролі району 3 південних кордонів: Алжиру, Марокко та Мавританії, тобто території, яка дорівнює 1/3 Франції. Легіонером, що тримає шаблю праворуч від вимпела, був українець, який долучився до Легіону під час визволення Франції під час Другої світової. Серед нагород на грудях – медаль “Вільна Франція”, колоніальна Медаль Заморських територій, Медаль Звільненої Франції і остання, котра розміщується нижче описаних, найімовірніше за все, Медаль Війни (1939-1945).
Медаллю “Вільна Франція” нагороджувались комбатанти, котрі в ході Другої світової війни долучились до Сил Вільної Франції до 1 серпня 1943 року. Медаль Заморських Територій вручалась легіонерам та учасникам заморських кампаній. На ній могла розташовуватись різна кількість планочок з назвами, власне, країн та географічних регіонів в яких проходив службу легіонер. На фото видно, що планочка лише одна, а так як світлина була зроблена в Алжирі, то цілком послідовно можна зробити припущення, що саме слово “Алжир” і вибите на ній. Інші дві медалі теж відносяться до періоду Другої світової війни і є пам’ятними.
Думаю, багато у кого виникло питання стосовно дивного вбрання зображених легіонерів. Всі вони вдягнені
в доволі широкі штани зі світлої тканини, котра називається сіруель. До 1945 року даний підрозділ пересувався на верблюдах, подібне вбрання було максимально зручним як з точки зору верхової їзди, так і зважаючи на кліматичні умови, в яких приходилось діяти. Після Другої світової компанію було механізовано, на зміну верблюдам прийшли автомобілі фірми Dodge 6×6 або 4×4, проте парадна форма залишилась такою ж.
Мадагаскар
Основні події Мадагаскарського повстання відбувались з березня 1947 по травень 1948 року. В ході збройних сутичок загинуло близько 590 громадян Франції, серед них й 350 осіб зі складу колоніальних військ. Незважаючи те, що гаряча фаза скінчилася на початку літа 1948 року, партизанка продовжувалась до кінця року.
Наразі відомо про долю одного українця, котрий найімовірніше брав участь у придушенні антиколоніальних повстань. Ним був киянин Роман Кравзенко або ж найімовірніше Кравченко (Roman KRAWEZENKO). В результаті отриманих під час боїв ран, та пов’язаних з цим наслідків він помер 17 листопада 1950 року, як зазначено в звіті міністерства оборони Франції, на пагорбі Абогіманга, що знаходиться поблизу столиці Мадагаскару – Антананаріву.
Епілог
В останній частині, мабуть, варто розповісти про ті труднощі та перепони, які попадаються нам при пошуку наших співвітчизниів та їх ідентифікації. Важливо розуміти контекст епохи. Після Другої світової війни чисельність українців, бажаючих вступити в ряди Легіону була доволі великою. Це зумовлювалось неприязню і небажанням бути репатрійованими до тюрьми народів- СССР. В свою ж чергу тодішня міжнародна нормативно-правова база не дозволяла рекрутувати в Легіон представників 4 держав, серед них за відомими причинами значились і громадяни тодішнього СССР. Виходу особливо не залишалось і добровольці часто вступали під цензом іншої країни-Батьківщини. Так, за іменем прізвищем і етнічним походженням це міг бути українець, проте документально, щоб уникнути скандалів, він був позначений наприклад болгарином або поляком. Українці ж і зараз в офіційних базах, незважаючи навіть на місто народження по типу Києва або Запоріжжя, часто взагалі зазначені як росіяни. Очевидно, що це можна розцінювати як помилки в документуванні, рівно ж так як і факт навмисного несприйняття в ті часи українців як окремої нації, що в свою чергу тягло за собою такі от викривлення. Незважаючи на подібні речі, кожен день пошуків приносить нам все нові подробиці та деталі про долі українців, котрі билися в лавах Іноземного Легіону.
Окремо хотілося б попросити про допомогу Вас, читачів цього блогу та матеріалу. Якщо у вас є якісь відомості або будь-які дані про легіонерів-українців, ми будемо вдячні якщо Ви дасте знати на цю пошту – yaroslavsynytsia@gmail.com
Наша сила як істориків заключається в наших вдячних читачах, а успіх як дослідників – у вашій допомозі. Спільними зусиллями рушаться гори, тож зрушимо цю разом!
Ярослав Сниця
На фото – легіонери 1ї Сахарської Роти Легіону (Compagnie Saharienne Portée de la Légion Etrangère). Південь Алжиру, Ен-Сефра, жовтнень 1955 року. Світлини з особистого архіву офіцера 1ї Сахарської Роти Легіону.
Використані джерела:
- Журнал “Українське козацтво”, – жовтень-грудень 1974 р., ч.4 , с.40-42.
- Бюлетень Т-ва бувших Вояків Армії УНР у Франції. – 1948. – Ч. 2(5), Париж, 1948, с. 7.
- Веб-ресурс міністерства оборони Франції – https://www.memoiredeshommes.sga.defense.gouv.fr/fr/
- http://www.more-majorum.de/sitemap.html
- http://forum-ukrainien.forumactif.org/forum
Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma