Ця стаття була написана в 2011 році, коли я побачив безмежну тупість виборців. Тоді я ще не знав, що та тупість - провозвісник ще більшої. Нажаль, багато з того, про що я писав, збулося. Навіть "слуги народу".
Успіх як загальний фактор спроможності
(суспільно-соціологічні проблеми з погляду традиціоналіста)
Колись, років так тисяч чотири тому, у людей не стояло насущне питання – ЗА кого голосувати, ЗА що чи ПРОТИ чого треба виступити. Наші горді предки знали: все, що годилося для підтримки існуючого порядку, нормального життя нормальної людини. Це при тому, що вся Ойкумена була творінням військового генія наших предків, бувши продуктом пилу з-під копит коней арья, що пройшли від Північного Льодовитого до Індійського і від Атлантичного до Тихого океанів. Наші горді предки знали одне – якщо вождь – справжній, йому супроводжує УСПІХ. А якщо вождь – не вождь, а фуфло - то супутницею є непруха. І таких вождів позбавлялися – якщо вони йшли добровільно, їм конкретно «допомагали» позбавити світ арья від своєї «непорушності».
Розглянемо сучасну «демократичну» ситуацію з погляду середньостатистичного арья, який жив близько півтори тисячі років до нової ери.
1.
Жодний бухгалтер чи кримінальник не могли стати вождями арья. Вожді висувалися з військової касти, яка була єдиним претендентом на реальну громадянську владу під час воєнних дій. Громадська влада обиралася окремо. У обранні влади не брали участь інородці, дармоїди (Плебс) і раби (точніше - залежні недолюдки - унтерменші). Подібна система називалася «ДЕМОКРАТІЯ», тобто – ВЛАДА НАРОДА. Саме – НАРОДА, а не БИДЛА.
Така система зберігалася досить тривалий час. І ніхто не був проти, оскільки народ – за тими поняттями – був не зборищем суперечливих, багатонаціональних елементів без спільної мети, а єдиним організмом, що бажає блага для себе та свого потомства.
2.
Особистий успіх для вождя нації означав набагато більше, ніж його сумнівне «вміння» «крутитися» серед інородницьких владик, виторговуючи собі особисто (і своїх спільників) деякі поблажки від кого б то не було. Подібних владик швидко і без особливого галасу відправляли до предків, щоб батьки самі розбиралися з зрадниками нації.
3.
Владики арья намагалися залучати до себе на службу воїнів, чий ОСОБИСТИЙ УСПІХ мав місце бути у їхньому житті. Так само, вождів, які не мали ОСОБИСТОГО успіху, мало хто підтримував через те, що не було причин підтримувати «непрушників».
Що ми бачимо зараз? - Повне лайно. Право голосу мають абсолютно все – починаючи від антигромадського елемента, закінчуючи інородцями (яким інтереси корінного населення – до «м'якого» місця). Питання, яким чином ці кадри отримали право вирішувати основні питання розвитку суспільства. Відповідь дуже проста: це вигідно олігархам. Тим, хто ні за що не ставить ні націю, ні народ, ні Батьківщину. Тобто тим, для яких єдиним критерієм цінностей є гроші – точніше – їх кількість. І які для досягнення своєї корисливої, вузько особистої мети спокійно зрадять будь-які національні, расові та державні інтереси – що ми бачимо в діях тих, кого – здуру – обрали своїми депутатами.
Ми зараз дивуємось – «ах, як це сектант Черновецький став мером Києва?» але не хочемо усвідомити того, що САМІ обрали цю мерзоту собі на шию, спокусившись обіцяною халявою. Винні навіть ті, хто не обирав його – винні вже тим, що підтримують знущання над народним волевиявленням, в якому немає місця голосам зрадників, продажних тварин і чужорідного елемента (що співвідноситься з продажними тварями та ворогами народу). Жорстоко? - Чудово, розглянемо умови, що зараз вважаються класикою демократичних традицій. Тобто-як зразок - візьмемо Грецію класичного (античного) періоду.
У грецькому суспільстві кастовий поділ було встановлено законодавчо. Так Тесей у XIII сторіччі до н.е. об'єднав 12 відокремлених поселень, населених чотирма племінними філами (кланами) навколо Афін, великого полісу. Саме цей племінний союз і послужив поштовхом для розвитку інституту держави в Афінах. Саме за часів Тесея було встановлено і записані перші закони античної (класичної) демократії.
Законодавча влада належала народним зборам, а виконавча – щорічно обиралася народними зборами колегії архонтів (військової і жрецької знаті). Закони готувалися реорганізованою радою старійшин – ареопагом, до якого могли входити лише колишні архонти, як найбільш освічені у державних справах люди. Влада народних зборів була найвищою.
Важливо відмітити, що народом Афін (людьми, що належать до трьох основних каст і які мали право голосу на народних зборах) були виключно вільні греки чоловічої статі у віці не молодші 20 років, що мають якусь родову або приватну власність. До них належали евпатриди (військові та жрецькі роди), геомори (землеробські роди) та деміурги (ремісники). Ні раби (охлос, ілоти), ні вільні іноземці (метеки), ні дармоїди (плебс) цивільних прав в Афінах не мали і в народних зборах не брали участі. Що цілком логічно – адже вони не були військовозобов'язаними, не володіли землею та приватною власністю, тому не могли вирішувати питання миру та війни, податків (вони їх не платили) та державних платень (вони їх не отримували). сукупна ж чисельність охлосу, плебсу та метеків більш ніж у десять (!) разів перевищувала кількість громадян, які мали право голосу на еклесії (народних зборах).
Зате соціальні права трьох основних каст в Афінах були АБСОЛЮТНО РІВНІ. Будь-який ГРОМАДЯНИН міг подати до суду присяжних (гелію) скаргу навіть на ареопаг або колегію архонтів. Найзначніші економічні та політичні злочини проти афінського суспільства розглядалися народними зборами. Хабарництво, брехливий донос, обман народних зборів, просування невідповідного закону законопроекту загрожує смертною карою навіть найзнатнішим евпатридам. Такі жорстокі – з погляду сучасних «демократів» - закони забезпечили ПОВНУ ВІДСУТНІСТЬ КОРУПЦІЇ в афінській державі. Порівняйте це з нашими інститутами судової влади та нашими виборчими законами – НАШІ спеціально створені для розвитку корупції!
Коли у VI віці до н.е. іноземні лихварі (банкіри), що практично призвели до краху економіку Афін, настав час реформ, щоб уникнути масової різанини метеків геоморами – землевласниками (на що зараз навряд чи спроможеться так званий «український народ»). Реформи Солона, які зараз вважають основами сучасної демократії, висловилися у скасуванні боргових розписок перед іноземцями та створенням першої подоби парламенту – Ради 400, по 100 представників від кожної племінної філи. У цю Раду міг бути обраний БУДЬ - ЯКИЙ громадянин Афін, незалежно від кастової належністі. Порівняємо з нашою дійсністю: щоб бути обраним – незважаючи на наше конституційне право – треба обов'язково проходити за списками будь-якої партії та мати гроші для сплати якогось «прохідного цензу». Тим самим грубо зневажаються наші громадянські права на народовладдя. Ще більше наші права зневажаються тим, що будь-яка чужородницька істота, що приєдналася до будь-якої партії і має вкрадені у нашого ж народу гроші, може проникнути до вищого законодавчого органу країни і там лобіювати інтереси НАМ чужого етнічно, расово, ментально та економічно, а свого спорідненого елементу. Це ми спостерігаємо постійно – взяти хоча б неодноразові висловлювання такого собі Азарова про те, що українське населення цілком можна замінити іммігрантами. У будь-якій порядній країні таке було б визнано державним злочином і за цим було б найжорстокіше покарання. Натомість у нас – як у порядку речей. І ще ми ображаємося – чому, мовляв, нас ніхто не шанує! Віддайте під суд народу десяток азарових та йому подібних – і наш рейтинг поваги у світі підвищиться. Просто ніхто не стане поважати тих, хто згоден поступитися своєю землею зайдам з Азії та Африки, тільки тому, що так захотілося ще одному безрідному космополіту. Ферштеєн, панове дєрьмократи?! Тільки ні, наші великі демократи, швидше за все, почнуть кампанію щодо «викорінення ксенофобії», яка закінчиться нашим повним викоріненням та викоріненням наших нащадків. Напевно, заслужено – якщо нам немає справи до того, що нас винищують.
В індоєвропейській спільноті особистий успіх розглядався як якась якість, поряд із кольором волосся, очей і т.д. жорсткі цензи на громадянство та уламки родових (племінних, кланових) порядків були запорукою внутрішньої стабільності суспільних утворень.
Немає нічого дивного, що громадянства позбавлялися люди, які порушили закон – ті, хто не поважає закони суспільства, не можуть бути його частиною і тим більше брати участь у створенні цих законів. Державні ж злочини багатьма народами каралися смертю. Національні цензи гарантували збереження культури - основи будь-якої нації, а також захищали права корінного населення, чиї предки створювали державу для своїх нащадків.
Стає очевидним, що «народ», як визначення громадян держави, розумівся на старовину зовсім інакше, ніж його розуміють сучасні «демократи». Народ – це не просто населення, але сукупність гідних членів суспільства, нащадків творців держави, власним працею довели своє право здійснення влади і громадянство.
Успіх для наших предків був силою, тісно пов'язаною зі Славою – ще однією найважливішою цінністю традиційної культури. Слава – як і гарний Успіх – була необхідною частиною влади будь-якого вождя, із цим пов'язані й сакральні імена (Святослав, Владислав, Ярослав, Мстислав і т.д.). як іУспіх, Слава успадковувалася від предків.
Ще одне фундаментальне поняття нордійської (арійської) Традиції – це поняття Долі, яке прямо пов'язане з поняттям Успіху, бо Успіх кожної людини – це його частка в дарах Отця Небесного. Для простої людини Успіх та Доля – одне й теж. Зате для воїна Успіх - засіб жити і один із основних сенсів життя. Успіх воїна – предмет його особистої духовної (магічної) війни; Доля ж воїна суть визначення того, судилося йому чи ні домогтися високого Успіху.
1.
Успіх може бути гарним або поганим (позитивним та негативним). Перший приносить благо, другий – неблаго, людина, чий Успіх – поганий, стає неуспішним у всьому, чого торкається.
2.
Успіх може бути придбано, втрачено або змінено. Так, наприклад, який вчинив злодійство втрачав гарний Успіх (прямо про наших депутатів!).
3.
Успіх "заразний". Людина з поганим Успіхом ще в ранньому Середньовіччі була приречена на самотність: люди тікали з міст із такими правителями, воїни залишали дружини таких вождів (якщо не перешкоджали міркування етичного характеру). Навпаки, люди з гарним Успіхом користувалися загальною повагою. Навіть правителі намагалися закликати у свої дружини воїнів, відомих великим добрим Успіхом. При цьому вважається, що Успіх не адитивний, тобто скільки б людина не ділилася з іншими своїм Успіхом – чи він гарний, чи поганий – його власний Успіх від цього не зменшується.
Занепад демократичних держав починався насамперед із надання права голосу тим, хто був негідним членом суспільства чи взагалі – чужинцем. Так було в Афінах, коли плебс, підкуплений олігархами, став вирішувати долю держави; так було в Новгороді Великому, коли у вічі стали брати участь бомжі та алкоголіки (спочатку віче передбачало збори представників 300-500 родин, найбільш шанованих у місті – республіці. І чим більше «рівноправності» було надано плебсу, тим більше влада забирала грошові мішки, безмежно далекі від народних (національних) інтересів.
Що нам пропонує так звана "демократія" під виглядом "народовладдя"? - диктатуру олігархічних кіл, яким глибоко начхати на народ, як такий. У народу відібрали право безпосереднього здійснення влади, замінивши його міфічними «виборами» «народних» (а по суті олігархічних) представників (президентів та депутатів). А правом на здійснення і без того малого вибору стали мати асоціальні елементи, за пляшку горілки, миску каші, готові віддати свій «голос» будь-кому (наркомани, недієздатні, розумово обмежені, дармоїди, представники некорінного населення). Саме ЦЕ і називається «електоратом» – навіть не народом, оскільки «електорат» потрібен лише на час чергових «виборів» - по суті своїй хижаків, що є сутичкою декількох угруповань, які прагнуть забезпечити собі та своїм виблядкам ситне місце під сонцем у країні, на народ якої цим хижакам начхати, так само як і на саму країну. Згадайте, скільки солодких обіцянок лунає всілякими кандидатами! І що із цього виконано? Хто з державних злочинців, які довели нашу країну до жебрацтва, заплатив за рахунками, хто з них покараний? - НІХТО. Просто у вищих ешелонах влади існує домовленість - лайном один одного поливати можна хоч з бочок, але посягати на святе (гроші, вкрадені у народу та інше рухоме чи нерухоме майно) - НИЗЗЯ! Кожна зміна влади дає наочний приклад правоти цього твердження – подивіться на наш політикум – та він уже не просто прокис, але протух, маринуючись у власному соку, не маючи жодного припливу ззовні. З боку народу, звісно. «Нові обличчя» (якщо ЦЕ можна так назвати) у нашій політиці виникають із середовища самого політикуму – діти «політиків» та його протеже, компаньйони з пограбування народу.
Візьмемо такий наочний приклад: якою була чудова програма «Україна без Кучми»! І чим вона закінчилася? - Як сам Кучма, так і всі його кучменята залишилися при своїх (тобто вкрадених у нас) інтересах. Чому? - Тільки тому, що Месія Андрійович «дав гарантії» Кучмі, що Кучму не судитимуть за його злочини перед українським народом. Нормально. Чому ж тоді судять різних крадунів, гопників, ґвалтівників, маніяків?Чому вони не мають «гарантій»? відповідь проста - дрібнота не полягає в тій же обоймі номенклатурників, що Месія Андрійович і Кучма. Чи багато посадових осіб із вищих ешелонів влади, на яких були заведені кримінальні справи, сіли за ґрати? Ви хоч одного такого можете назвати? - Рука руку миє, і ворон ворону очей не виклює. Зате ми покірно голосуємо за це …, переконані у своєму «вільному виборі» між різними сортами одного і того ж вторинного продукту органічної життєдіяльності. І не варто дивуватися жахливому смороду від НАШИХ обранців – бачили очі, що купували! Тут немає безневинних. Ми всі винні. Ми всі – злочинці. Хоча б тому, що голосуємо «ЗА» когось із цих. Або – з «ТИХ». Тож не плачтеся, що життя важчає. Ви самі цього хочете, ви самі собі це робите.
Наша держава приречена. Вона приречена бути на задвірках цивілізації більш хватких і спритних народів. Тут уже не важливо – куди ми долучимося – хоч до СНД, хоч до НАТО. Головне – ми всюди гратимемо роль хлопчиків для биття. І все тому, що нами досі управляють якщо не мутанти - комуноїди, то їх діти, відгодовані нашою кров'ю та виховані у повній безкарності за свої злочини проти народу. Скажіть, що це не так!
Який може бути вихід із ситуації? – я особисто не бачу жодного. У нас немає харизматичного лідера, за яким пішли б маси. Претенденти на лідерів – жалюгідна подоба людей у костюмах від Шардена. Ющенко – лідер? – після його угоди із Кучмою, він сам став зрадником народних інтересів. Янукович, який мав два терміни за гоп-стоп? – він давно олігарх і начхати хотів на інтереси навіть "братви" на зонах - "братва" йому до фені, масштаб не той. Юля Володимирівно, котра не вміє підібрати собі команду? – за найменшої невдачі її зрадять ті, хто зараз співає їй дифірамби і вигадує її хвалебні оди. Коротше – наша країна не має нікого, хто міг би очолити її у скрутну хвилину. Із цього варто виходити в даній ситуації. Що ще не ясно?!!
Якщо не масові розстріли державних мафіозі, то хіба що масові репресії проти них могли б якось врятувати це суспільство. Це моя особиста думка, і нехай за неї на мене спробують подати до суду - опонентам доведеться аргументувати свою правоту. Тільки чим скажіть - збереженням існуючої системи держкоррупції? Узаконеним кумівством? «Любі друзі» та їх конкуренти з протилежного табору довели свою повну політичну та економічну неспроможність.
Тому давайте звернемося до традиційної демократії, складемо рескрипційні списки, очистимо наше суспільство від паразитів, що зажерлися, встановимо демократичний лад справжнього народовладдя (де право голосу буде тільки у ГРОМАДЯН, а не в кого попало) – і тоді можна буде розпочинати розмову про демократичні реформи суспільства.
Природно, що масові розстріли злочинного елемента можна не проводити, але повну конфіскацію майна як у репресованих, так і в їхніх родичів - ОБОВ'ЯЗКОВО. У Радянському Союзі була така чудова категорія, яка ну, дуже не подобалася високопоставленим комунякам, які потрапили до неї – ЧЛЕНИ РОДИНИ ЗРАДНИКІВ БАТЬКІВЩИНИ. Відновимо це поняття – заради тих, хто залишився народом. І хто зараз не живе, а виживає через експерименти, що творяться «слугами народу», які є ворогами його. Тобто – вороги народу. Геть кривавих катів із народної шиї! Даєш справедливий і суворий народний суд над ворогами народу!
А потім виберемо тих, у кого є особиста «пруха», тобто особистий Успіх, у вожді. І якщо цей Успіх зрадить вождям, їх можна буде змінити. Простіше і дешевше, ніж усяких там «народних» депутатів. Особистий успіх вождя приносить успіх його народу. Так каже традиціоналізм. Якщо хтось не згоден, то хай вважає, що він і зараз чудово живе та дофіга заробляє. Чи є такі, крім крадунів?
Традиційні демократичні принципи мають перемогти, якщо тільки нам не байдужа наша доля та долі наших дітей. Не тимчасові істоти – паразити, безрідна і аморфна маса розкрадачів та корупціонерів мають бути господарями країни, але ми самі. Кому тільки воно потрібне?
До речі, до дітлахів колишніх номенклатурників у мене є два питання:
1.
Чому масові розстріли та масові репресії в щодо НАС для них – «історичний етап розвитку суспільства», а щодо СЕБЕ вони подібного навіть не припускають?
2.
Чому вони промовчали, коли Азаров запропонував замінити НАС (напевно, вморивши так чи інакше) на негрів та азіатів? Напевно, сама ідея сподобалася? Чим тоді вони кращі за якихось окупантів, навіть найжорстокіших?
Розчинення понять сакральної влади та кастового поділу суспільства, що відокремлювали негідних від законотворчості; руйнація лівацькими революціями останніх законів, що визначають майнові та національні цензи – все це і призвело до влади нелюдів, які у більш сприятливі часи отиралися б на задвірках суспільства.
Зараз ми маємо громадський устрій влади фінансових корпорацій, що підтримується сучасним класом рабів, керованих ЗМІ, що належать олігархам (тим же фінансовим корпораціям). Такий стан речей можна назвати як завгодно, але не демократією. Більше реальна назва – ФІНАНСОВА ДЕСПОТІЯ СВІТОВОГО МАСШТАБУ. Не варто тішитися видимістю «національного капіталу» - весь так званий «національний капітал» знаходиться в руках чужинців і підпорядкований тим же фінансовим корпораціям, чиєю складовою він вже давно став.
Народ ніколи не зможе повернути владу до своїх рук, доки не зрозуміє, що нав'язані нам «принципи рівноправності» було створено спеціально для того, щоб підтримувати цю деспотію фінансових олігархій, сучасних грошових королів. У яких аура передбачає «пруху» хіба що в дуполизанні у вищестоящих по банківським рахункам панів. Такий «успіх» у «вождів нації» веде лише до нових лих для народу.
Отже, необхідно розробити програму з виведення країни із кризи, для чого відродити старі принципи народовладдя, що мають під собою традиційні закони нашого суспільства; провести реприватизацію колись всенародного надбання та приблизно покарати ВСІХ винних у розкраданні народної власності.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma