Хочете дізнатися, як зникає межа між війною та тероризмом, розумом і вірою, героєм і негідником, миcтцем і вбивцею? Особливо, коли все це відбувається на тлі динамічних й неповторних сюжетів, які супроводжуються авторським осмисленням моральних дилем нашого життя? То мерщій до читання, як-то кажуть.
А ще ж дейкують, що автор цієї книжки - один із найцікавіших та найпопулярніших сучасних польських письменників та філософів. Його твори перекладені багатьма європейськими мовами й номіновані як на польські, так і на європейські літературні премії й нагороди. Принаймні збірка «В краю невірних» Яцека Дукая (Л.: Астролябія) точно заслуговує на пильну увагу, оскільки чтиво насправді феноменальне, ще й зачіпає актуальні креси метагеографічної тематики, коли в одному з оповідань маємо сюжетні маршрути «Східна Пруссія – Буковина», «Буковина – Москва», «Москва – Краків». Насправді ж коктейль з екзотичних жанрів і стилів вибуховий - готика, гротеск, наукова фантастика, альтернативна історія. Варто додати магічних істот на зразок гномів, демонів, ельфів і драконів, а також феєричні часові ландшафти, де у 90-х ще триває війна, а Сталін нещодавно помер, і картина буде майже повна.
Якщо чесно, то вся ця містична географія, що нагадує одночасно Маркеса і Павича, насправді продовжує магію «Напівсонних листів з Діамантової імперії та Королівства Північної Землі» Володимира Яворського – нескінченну епопею, розпочату ще у 80-х роках у польському-таки журналі «Зустрічі». Пригадуєте? Легіонер Вузципілон, король Балтазар Другий, капрал Фіран, художник Мельхіор. Не менша іменна екзотика й в польського автора, в якого є головнокомандувач Армії Зеро, генерал шибайголів Об'єднаної Імперії, довічний член Коронної Ради, довічний сенатор Об'єднаної Імперії, почесний член Виборної Ради, королівський радник, дворазовий регент, Вартовий Роду, Перший Шибайтолова, ректор Академії Бойових Мистецтв, Кавалер Орденів Чорного Дракона і Честі, семиразовий Кассіц Мечів, фордеман Замку, граф Кардл і Бладига, Раймунд Каесіль Марія Жарний з роду Важгадів.
У того ж Яворського, пригадується, мапа імперії суто по-борхесівськи набула розміру самої Імперії і найточніше співпала з нею, і така сама метагеографія трапляється у Дукача, коли «менш ніж сімсот років тому вся сучасна Імперія складалася з Чурми, затоки, Острова Маяка, який пішов на дно під час Дванадцятирічної, і з навколишніх сіл. А також із барона Анастасія Важгада, який мав відвагу підняти заколот посеред Великого Помор'я. Цариця Икес подивилася на мапу, побачила блоху біля дракона і затримала вирядження армії».
Принаймні описова розкіш в автора збірки «В краю невірних» точно така сама. ««Вони в'їхали на передмістя. Тут уже їм доводилося задирати голови, щоб не втратити з поля зору битву, що точилася на нічному небосхилі. На Жаб'ячому Полі розгорталося пекло: дракони палали на льоту, з-під землі вибухали вулкани, вихлюпувалася лава, людей підкидало на сотні ліктів угору, розірваний простір згортав їх у бублики та струдлі, потім розмотував назад і перетворював у ніщо, метаморфічні потвори стиналися над головами піхоти, снопи світла з тартійських ліхтарів, встановлених довкола Поля, перетиналися, зливалися, вигиналися і розщеплювалися, окремі поєдинки шибайголів перетворювалися на видовища шалених магічних феєрверків, шибайголови махом пускали в діло силу, вміння та досвід, набуті за ціле життя, виростали аж до хмар і маліли до стебел трави, зригували вогнем, водою, газом, небуттям, вергали на ворогів урагани смертельних предметів, лавини нищівних енергій, а заразом захищалися від таких самих атак. Бідняки з нетрів, лежачи просто на землі або на розстелених ковдрах, голосно коментували перебіг поєдинків, нагороджували переможців і переможених свистом, оплесками та прокльонами».
Ілюстрація: Viktor Safonkin
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma