Так, на фото я, Сергій Цигіпа, член Національної спілки журналістів України.
В Києві на будинку, де розташована НСЖУ (Національна спілка журналістів Україна), є меморіальна дошка пам'яті журналістів, що віддали своє життя за правду. Це були справжні профі, які не робили матеріали на замовлення чи джинсовали. Вони робили свою роботу, ризикуючи життям. Хоча насправді журналісти-розслідувачи - це тільки невеличкий сегмент в різнобарвному медійному світі. Але 6-го червня я спочатку згадую загиблих за правду колег, адже сам свого часу був за півкроки до потрапляння у вигляді рядка з прізвищем на цю меморіальну дошку.
Був в моєму житті період, коли в провінціальному містечку я очолював бюро журналістських розслідувань. Після отримання перших погроз, оформив дозвіл на "травмат", про всяк випадок. На жаль, такий випадок стався в неделю, 16 березня 2008-го року. І травмат не врятував би, якщо б він був би при мені. За два дні до нападу я намагався потрапити на особистий прийом до начальника місквідділку МВС. Але в день особистого прийому його на місці не було. І мені коштувало окремих надзусиль аби примусити в канцелярії прийняти від мене офіційне звернення, оформлене на фірмовому бланку бюро журналістських розслідувань. В заяві йшлося про підготовку на мене замаху. з переліком прізвищ потенційних замовників. До заяви додав серію публікацій, за які, на мою думку, на мене могли скоїти замах.
І ось в неділю вранці, коли я повертався з прогулянки з маленьким песиком, в під'їзді нашого дому мене мало не вбили. Удар кастетом був спрямований у вісок. Мене врятувала тільки реакція, тому удар припав на перенісся, яке кастет просто розрубав. А ще й вилетіли нахрєн два передніх зуби. Собачатко заверещало, а я в стані афекту з окрававленою пикою ще намагався гнатися за злочинцем. Але той вскочив в авто, яке на нього чекало за рогом - і він втік.
Чутливим моральним ударом виявився візіт до мене в лікарню слідчого прокуратури. Він приніс мені папірець з відмовою в порушенні кримінальної справи з-за... відсутності складу злочину. Висновок був такий: Цигіпа С.В. не довів, що він є журналістом. Отакої. Аби тільки не стаття 171 КК "за перешкоджання журналістській діяльності". Пізніше виявилося, що мєнти заднім числом передали мою заяву в прокуратуру, де мені вже підготували відмову. А самі порушили кримінальну справу по хуліганці. Дійшло навіть до того, що мєнти зробили все, аби в мене травми були визнані 3-го, а не 2-го ступеня.
І тут я хочу подякувати всім колегам журналістам, які підтримали мене тоді. Тільки медійний розголос упередив можливий повторний замах. Це телеканал "Віта" з Татьяна Лебедь (був такий колись), журналісти з м. Новая Каховка, "Телекритика" з Natalya Ligacheva, телеканал "1+1", УНІАН та багато інших. А завдяки сюжету "НТН" мені навіть вдалося знайти можливих виконавців замаху. Вони на той час вже знаходилися в севастопольському СІЗО за вбивство, яке скоїли через кілька днів після нападу на мене. Але мєнти все одно все похєрєлі, незважаючи навіть на звернення народного депутата. Але то вже була трохи інша історія.
Тоді журналістська солідарність спрацювала.
Щиро дякую вам, колеги! Із професійним святом нас!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma