Сцена 4
Номер президентського люксу. На календарі 7 січня 2020 року. Під календарем розбещено лежить рюкзак, з якого викотилася лижна мазь та виглядають окуляри-маска для катання на гірських лижах. В номері тиша, лише десь тихенько гудить кондиціонер.
Раптом з’являється ЗЄлюпа і разом з ним – Єрмачила. Вони між собою конфідеційно спілкуються.
Єрмачила (ніжно тримаючи ЗЄлюпу за сідниці):
- Тобі потрібно тут зустрітись з Бармалієм, та подивитися його колекцію, що понад десять років він збирав. Тим більш, що ми оголосили твій візит за офіційний, тож треба попиздіти про торгівлю – щоб хами не гунділи про бюджетні гроші, які ми витрачаємо на свій приватний відпочинок.
ЗЄлюпа (із захопленням, на межі з оргазмом):
- Та похуй хами, ти лишень послухай! Схопивши шаурму, я бігав скрізь фонтани, і жер її, коли водою сполоснуло її начингку. Дуже смачно і потужно, бо я – потужний лідор! А потім я у морі іскупався, там яйця освіжив свої та між сідничок відірвав розм’якші коржі…
Єрмачила (грізно, зробивши кровожерного виразу на їбалі):
- То ти підеш, пшеклєнте потворе, куди я наказав?!
ЗЄлюпа (злякано і трохи зіпсувавши повітря):
- Як скажеш, тільки що мені там говорити, і що то за колекція у Бармалія?
Єрмачила (вже спокійно, з лагідністю в голосі, немов би розмовляє з розумово обмеженим):
- Колекція у Бармалія знатна – там язики, що він повідрізав у тих, хто надто розпиздівся не по тємє. Ти просто висловиш своє захоплення і подив, потім попросиш поділитися тим досвідом, що він набув у важкому колекціонуванні. Скажи, тобі він геть згодиться в майбутньому, як станеш ти царем.
ЗЄлюпа (радісно, з розумінням):
- Все ясно, мій коханий!
Цілує Єрмачилу і вони виходять з номеру.
Сцена 5
ЗЄлюпа сидить у кріслі. Поруч вмостився у такому ж самому кріслі Бармалій-паша. Їх розділяє столик у східному стилі, на якому майорить букет орхідей. Трохи далі в кріслі сидить Єрмачила. За спиною Бармалій-паші бовваніють його аскери, на яких боязко коситься ЗЄлюпа, та й Єрмачила явно стурбований присутністю озброєних башибузуків. Аскери грізно витріщаються на нетрадиційну пару і хижо хапаються за руків’я шабель, коли ЗЄлюпа або Єрмачила ворушаться, тому ті намагаються сидіти не рухаючись і зайвого разу не дихати.
Бармалій-паша:
- Я радий би вам показати язики, що я повідрізав у різних поців, але вони у холодильнику лежать, а я живу далеко, і не хочу, щоб язики ті зіпсувались, бо спекотно.
Єрмачила (трохи заїкаючись, з острахом):
- Як сумно! Ми б воліли побачити колекцію.
Бармалій-паша (вивчаючим поглядом дивиться на ЗЄлюпу та Єрмачилу):
- Якщо не вам доведеться побачити, то вашим язикам…
ЗЄлюпа (торохтить, захлинаючись від жаху):
- Ми, взагалі-то приїхали в Оман, щоби домовитись про нашу тісну і корисну співпрацю. Ми допоможемо своїми досягненнями в агротехниці вам збільшити врожаї фініків та конопель, я навіть пісню чув про коноплю… Про фініки, нажаль, ще ні.
Бармалій-паша задоволено посміхається, підводиться і уходить неспішною ходою. Аскери, уходячи, хижо вишкіряються і кидають пожадливі погляди на ЗЄлюпу та Єрмачилу. Після того, як делегація зникає за дверима, ЗЄлюпа тремтячим голосом, пошепки, звертається до Єрмачили. Той морщить носа і ручиськами маше, намагаючись розігнати жовто-зелену хмаринку випарів ЗЄлюпиного кишковника.
ЗЄлюпа:
- От же ж клятий поц! Я ледь не всрався від такой подачі про язики, мені здається, це натяк був… Ні, тут не житиму ніколи!
Єрмачила:
- Та звісно, що не житимеш, бо тут за понюшку рубають голови дурні, а за стопарь горілки б’ють по сраці бамбуковими палицями сильно. Потужно не дають нікому вони і трохи кайфонути в цій державі. Ну, поки все, здається. Візит ми відбули за протоколом…
ЗЄлюпа (з радісним вереском):
- А тепер – купатись, бо море тепле і спокійне. Ще й пробіжуся по фонтанах!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma