Коли в суперечках заходить мова про роль та завдання Верховного Головнокомандувача Збройних сил України в уяві посполитого зазвичай перемішуються історичні факти та кліпи "радянського агітпрому". Автор не претендує на вичерпну оцінку, але пропонує декілька фактів до роздумів.
Якщо розглянути історичну ретроспективу, то загалом в уяві посполитого виникають або образи Гетьмана Війська Запорізького, або імператора Російської імперії, або Імператора Австрійської (Австро-Угорської імперії) або, недоброї пам'яті Йосипа Сталіна чи хоча б "дорогого" Леоніда Ілліча :)
Якщо говорити про перші три особистості, то тут потрібно нагадати, що за самою суттю:
- гетьман був військовим вождем, тобто особою, яка з дитинства готувалася до військової служби, можливо спочатку в реєстрових полках гетьмана Речі Посполитої, де військові навички пізніше відточувала чи на реєстровій службі, чи в численних походах Війська Запорізького. Тільки особу, яка мала "позитивний" військовий досвід, певний шлейф як воєнних перемог, так і хист дипломатії, щоб заручитися підтримкою чи кримчаків, чи донців, чи військ Господаря Молдавії, запорізькі козаки могли прийняти як Гетьмана;
- щодо імператорів, то тут також потрібно зауважити, що спадкоємець престолу з дитинства також інтенсивно навчався військовій справі, навичкам дипломатії, лідерства, управління державою, ... Тобто, на момент, коли спадкоємець займав імператорську посаду, він був всебічно підготовленою особистістю для керування державою як координатор управлінської машини держави. Це тільки "радянський агітпром" в численних агітках, щоб виправдати самодурство Сталіна змальовував імператорів Російської Імперії такими собі одноосібними самодержцями, :) що абсолютно не відповідало дійсності. Зазвичай вони завжди спиралися на ту чи іншою мірою відданих осіб, використовуючи макіавеллівський принцип "che tu hai in governo, divise" (те, чим керуєш, розділяй).
Але здебільшого, якщо розглядати нашу поточну історію, особливо пов'язану із війною, то тут в уяві посполитого здебільшого виникають образи, навіяні радянським агітпромом (наприклад кіноепопеєю "Освобождение" Юрія Озерова), коли недоброї пам'яті Йосип Сталін, попихкуючи люлькою, розповідає маршалам, як потрібно воювати. Не буду переповідати біографію Сталіна, кожен притомний посполитий може з нею ознайомитися сам, але ні замолоду, ні пізніше на посадах в партії більшовиків Сталін не мав відношення до військової справи.
Дещо інша ситуація щодо "дорогого" Леоніда Ілліча. Партійний функціонер з 1931 року, у часи ДСВ перебував на посадах політичного управляння армії. Частково брав участь у боях, але знову ж таки не був готовий до планування та вирішення військових завдань. Тобто, за Радянського Союзу жоден очільник цієї держави не мав фахового військового вишколу щодо планування та проведення військових операцій. Хоча, за традиції, яку перетягнули з імператорських часів, на них покладалися звання Верховного Головнокомандувача на часи воєнних дій.
Тобто тут і закладалася зі "совка" певна суперечність - особа, яка реально була готова до здійснення виключно координаційних зусиль на рівні політичного управління військами, зусиллями радянського агітпрому в очах посполитих наділялася невластивими йому за підготовкою обов'язками імператора, якого до цього готували "з пелюшок" - координованого управління військами за бойових дій. І, чи не в цьому непритаманному для особи, далекої від військової справи, наділенні повноваженнями й криються ті жахи ДСВ, коли на догоду політичній ситуації чи переговорам із союзниками міста "бралися" ціною величезних жертв серед військових та мобілізованих.
Пізніше, чи то "без сьомої клепки в голові", чи то за звичного бажання "підлизатися" до особи, наділеної владними повноваженнями, ця опція - Верховний Головнокомандувач, була перенесена в нашу конституцію та прив'язана до посади президента.
А тепер, чи може будь-яка особа, яку електоральні бажання винесуть в крісло президента України бути в стані планувати військові операції не маючи для цього жодних попередніх знань? Думаю, питання риторичне, якщо ця особа не готова воювати за принципом "бабы еще нарожают". Чи може притомний посполитий очікувати від президента держави фахових дій у військових питаннях, коли, наприклад президент є військово зобов'язаним за спеціальністю "військовий перекладач", чи взагалі не має військової спеціальності?
За здорового глузду, президент у часи війни не відповідає за планування військових операцій, він може і має виключно здійснювати координацію зусиль військових та дипломатів щодо вирішення завдань цієї війни. Чи має президент позиціювати себе в стилі "дорогого" Леоніда Ілліча, відвідуючи військові частини за стилем "визита царствующей особы"? :) На скромну думку автора, ні, бо такі візити не сприяють розв'язанню жодних питань чи проблем, а виключно вносять елемент хаосу у звичну роботу військових.
Усі ми родом із "совка", і Петро Порошенко не був позбавлений у свої діяльності щодо Армії певних особливостей, що дісталися нам у спадок, які й слугували елементом постійного його "тролінгу" у ЗМІ чи соціальних мережах. Але, на скромну думку автора, щодо питань координації військових та дипломатичних зусиль, його дії можна вважати близькими до еталонних. І тим сумніше виглядає поточна ситуація повернення до часів Брежнєва у діях поточного президента. А, ось тролінгу чомусь немає, або він є доволі "поблажливим" :) Що наводить на думки про "замовний" характер цих дій.
Автор може помилятися і буде радий конструктивним коментарям. Але, на скромну думку, звання Верховного Головнокомандувача, яке закріплене за президентом, має бути уточнене, і або зовсім усунуте, або замінене на щось подібне до координатора військово-дипломатичної підтримки Армії на час військових дій, щоб в уяві середньостатистичного посполитого не виникали необґрунтовані очікування чи невдоволення неможливими до виконання діями особи, яку винесло у крісло президента.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma