ВІД БІЛОВЕЗЬКОЇ ПУЩІ ДО МІНСЬКА: ВНИЗ ПО СХОДАХ…
Три дні тому Леонід Кравчук (Перший президент України) став головою української делегації у Тристоронній контактній групі у Мінську, замінивши Леоніда Кучму, котрий покинув ТКГ за власним бажанням.
У першому інтерв'ю РБК-Україна після призначення Леонід Кравчук похвалив Президента за політичну волю, розповів про свою місію – закінчити війну, щоб на Донбасі і в Україні був мир, і запевнив у своїй готовності йти заради цього на компроміси. При цьому він сказав, що має на увазі «Компроміси – як управляти ситуацією», але є речі, які компромісам не піддаються – це суверенітет, територіальна цілісність, незалежність, недоторканність кордонів. Це питання не обговорюється. Тому, що ці питання визначені заздалегідь принципами міжнародного права.
Втім, після категоричного запевнення у відданості принципам міжнародного права, Леонід Кравчук у властивому йому, як колишньому секретарю з ідеології ЦК Компартії України, стилі, віртуозно ухилився від відповіді на пряме запитання стосовно компромісів щодо статусу Донбасу, глибокодумно зазначивши, що «Є статус Донбасу, а є статус управління територією Донбасу, статус місцевого самоуправління, є політичний статус Донбасу. Я буду виступати за те, щоб від загальних слів переходити до конкретних дій. Щоб це було управління, яке принесе користь людям, які там живуть, і люди відчують, що вони є господарями своєї землі.
Тому що політична незалежність України існує 30 років, але ви ж спостерігаєте, що не у всьому, і не скрізь ми добилися політичних успіхів в тому, що маємо політичну незалежність. Тому, треба конкретні кроки. Я буду виступати за те, щоб були задіяні конкретні кроки».
«Конкретні» – так «конкретні»! Але його відповіді на уточнююче питання: «Які конкретні задачі перед вами поставив пан Зеленський?» знову є неконкретними: «Такі, які він ставить всім». (геніально у своїй простоті!).
Журналістка «дотискає» його : «Це які?»
Відповідь Леоніда Кравчука варто навести дослівно, бо це ж треба так сказати, щоб нічого не сказати, крім того, що похвалити «шефа»:
«Зеленський ставить задачу: перше – не ставити перед собою нездійснених завдань, вирішити одне питання і поступово... Починаємо з припинення вогню, потім говоримо про способи місцевого самоуправління, про вибори, а потім – крок за кроком йдемо далі. Він абсолютно реально оцінює ситуацію. Він знає, що є питання, що 6 років війни на Донбасі зайшли так глибоко в душу і серце людей, які там живуть, що вирішити одночасно таке питання – неможливо. І друге – він абсолютно розуміє, що кого би не поставили у Мінський формат – якщо не буде в Україні злагоди, якщо не буде в Україні єдності всіх політичних сил, якщо кожен буде жити… а не разом всі, звичайно, буде вирішувати складно, будь-які питання. Тому, ми маємо вирішувати питання політичні, загальнонаціональні, стратегічні, правові і вирішувати питання економічні. Разом усі. І Мінський формат, мінські домовленості будуть відігравати важливу роль...»
Щось можна зрозуміти з цієї тиради?
Можна! Що Кравчук намагається переконати нас: Зеленський реально оцінює ситуацію, але йому заважає відсутність єдності (звісно, навколо нього) всіх політичних сил.
А тим, кому це не зрозуміло, Л. Кравчук роз’яснює, пояснюючи, які для нього є «червоні лінії»: «Червона лінія», коли той, хто критикує Зеленського, фактично, критикує ситуацію. Коли той, хто заважає працювати владі і не має ніяких гальм – він виступає тоді проти України».
Потім, трохи поговоривши про себе і свій досвід та полаявши попередню владу, він ще раз спритно ухиляється від відповіді на питання-уточнення - «Ви згадуєте про резонансні вислови політиків. Але що із «червоними лініями»? – знову закликаючи «бути реалістами» і нагадуючи, що «червона лінія» - тоді, коли це загрожує Україні». Заразом натякає і на те, що «Червона лінія» забувається, коли журналіст десь має замовлення або в нього своєрідна думка».
Завершення патетичне: «Я в даному разі підтримую не конкретних осіб, а тих, хто дбає про українську землю і хочу, щоби вона розквітала, а не була зруйнована. От і все. Це вся філософія. Просто треба навчитись думати».
(https://daily.rbc.ua/ukr/show/leonid-kravchuk-peregovorah-donbassu-budem-1596126498.html)
Отже, про що «навчився думати» (і навчає навчатися думати) Леонід Кравчук.
В ефірі телеканалу «Україна 24» поміж перших кроків на переговорах він назвав створення вільної економічної зони на території Донбасу, нагадавши, що під час його каденції така зона була створена, туди увійшли Донецька, Луганська, Дніпропетровська області. «Потім про це забули. Я думаю, зараз це також треба зробити - не тільки на контрольованих територіях, а у всіх областях. І коли люди займуться конкретними справами, туди підуть інвестиції. І не треба буде говорити про якийсь особливий статус Донбасу».
(https://www.rbc.ua/ukr/news/kravchuk-nazval-pervye-shagi-peregovorah-1596318231.html)
Ідеї цілком у стилі передвиборної агітації: «Створюємо Нью-Васюки, інвестиції потечуть, витрати лише на телеграми інвесторам тощо».
І водночас, це ідеї у стилі Леоніда Кравчука – політика, який практично ніколи не займав певної позиції і, у кожному разі, змінював цілі і поведінку, пристосовуючись до ситуації.
Пригадаємо його шлях в українській політиці.
Кар'єрний функціонер Комуністичної партії України, секретар з ідеології ЦК КПУ. У 1990 р. комуністичною більшістю Верховної Ради УРСР обраний Головою Верховної Ради. Коли 18 серпня 1991 р. у Москві було оголошено про створення ГКЧП, ні Кабінет Міністрів УРСР, ні Верховна Рада не засудили переворот, а Леонід Кравчук зайняв обережну позицію і в заяві по телебаченню закликав до стриманості, дисципліни та громадського порядку і не дав однозначної оцінки подіям у Москві, посилаючись на відсутність офіційних документів.
Ситуація змінилась, коли путч був придушений. Після того як Горбачов склав з себе повноваження Генерального секретаря ЦК КПРС, Верховна рада УРСР прийняла Акт про державну незалежність України і вирішила провести 1 грудня республіканський референдум та вибори президента України.
30 серпня1991 р. Кравчук підписав Указ Президії Верховної ради «Про заборону діяльності Компартії України», як організації, що взяла участь в державному перевороті, і того ж дня вийшов з КПУ. На президентських виборах посів перше місце у всіх регіонах (за винятком трьох областей Галичини, де переміг В'ячеслав Чорновіл), і став Президентом України.
У Верховній Раді УРСР 12-го скликання, яка проголосила себе Верховною Радою України 1 скликання, на підтримку Леоніда Кравчука сформувалась депутатська група «За суверенну, радянську Україну» на чолі з О. Морозом, яка мала більшість (239 депутатів) з числа колишніх комуністів. Але Кравчуку не вдалось вирішити нагальні економічні проблеми, почався безстроковий страйк шахтарів, невдоволених хронічними невиплатами заробітної платні. Вважається, що саме це страйк шахтарів змусив Верховну Раду призначити на 27 березня 1994 року вибори до парламенту і на 26 червня - дострокові вибори президента. (https://www.jnsm.com.ua/h/1205P/.)
Однак не менш важливі чинники його падіння визрівали у сфері політичній.
8 грудня 1991 р. Леонід Кравчук разом із вищими посадовими особами Білорусі і Росії підписав Біловезьку угоду про припинення СРСР і створення СНД. (Не можна сказати, що Леонід Макарович на той час був затятим борцем за незалежну Україну. Однак обставини склалися так, що Україна на момент підписання Біловезької угоди юридично вже не була складовою частиною СССР, хоча й залишалися питання про подальшу долю Союзної держави, збереження певного рівня господарських зв’язків із республіками СССР, оскільки різкий їх розрив мав би наслідком масове безробіття та крах неструктурованої української економіки. Потрібні були домовленості про «м’який» перехід до нових форм державного життя, демонтаж радянських силових структур, узгодження економічних дій тощо. Попри те, що Росія і Білорусь тримали курс на створення конфедерації, де б об’єктивно домінувала Москва, а не співдружності рівноправних держав, але Єльцин і Бурбуліс у Біловезькій пущі змушені були погодиться з позицією України, бо дуже прагнули перебрати на себе ресурси «союзного центру», а шляху до цього без повного демонтажу СССР за участі України не існувало. Див.: Сергій Грабовський. Біловезька угода: об’єктивна закономірність чи «змова трьох мужиків»? https://www.radiosvoboda.org/a/28160058.html).
Попри поширену думку, що «Угоду про ліквідацію СРСР ніхто не планував» (тодішній голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич в інтерв'ю інтернет-виданню «Салідарнасць» розповів, що насправді з Борисом Єльциним він і голова уряду Кебіч планували обговорити умови постачання нафти і газу за пільговими цінами, а президента України запросили, аби не досягати таких домовленостей за спиною України і за її рахунок), Леонід Кравчук наполягає на тому, що їхав до Білорусі з єдиною метою - говорити про майбутнє СРСР, оскільки Новоогарьовський процес зайшов у глухий кут .
Історики кажуть, що у Кравчука були міцні позиції: відбувся всенародний референдум про незалежність, він склав присягу президента, Верховна Рада України ухвалила «Послання до парламентів і народів усіх країн», у якому заявила, що «договір 1922 року про утворення Союзу РСР Україна вважає відносно себе недійсним і недіючим». (Два історичні дні 1991 року у Біловезькій пущі: міфи і реальність: https://www.bbc.com/ukrainian/features-38234553)
Підписання Біловезької угоди про припинення СРСР могло б стати вищим досягненням Леоніда Кравчука у політиці, за яке нащадки вибачали б йому малі і великі недоліки його характеру, зокрема, прагнення і здатність «ходити між дощовими краплями».
Однак сталося не так, як гадалося. Зі згаданих сильних позицій було досягнуто мінімум результатів: 1) народилася ідея утворення Співдружності незалежних держав – СНД; 2) сторони угоди підтвердили, що вони дотримуються принципів Статуту ООН та усіх міжнародних зобов'язань; 3) підписанти проголосили, що з моменту ухвалення угоди на території Білорусі, Росі ї та України чинними є лише закони цих республік, а закони колишнього СРСР втрачають силу; 4) проголошувалися недоторканність існуючих кордонів, гарантії їхньої відкритості та свободи пересування громадян.
Леонід Кравчук вважає, що Біловезька угода також відкрила шлях до зменшення загрози ядерної війни, оскільки після її підписання Україна, Білорусь і Казахстан відмовилися від ядерної зброї. (https://www.bbc.com/ukrainian/multimedia/2011/12/111208_kravchuk_ugody_video_dp ).
Тут ось що цікаво! Зі згаданої заяви випливає, що нібито загрозу ядерної війни, головним чином, створювали Україна, Білорусь і Казахстан. «Миролюбна Росія» залишилась при «своїх» ядерних боєголовках. Натомість «потенційно небезпечна» Україна почала ще за каденції Кравчука готуватися до ганьби Будапештського меморандуму. У січні 1994 року в Москві була підписана спільна заява про умови приєднання Росії і України до Договору нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Москва отримувала $60 млрд за скорочення ядерного арсеналу. Київ зовсім від нього відмовлявся в обмін на запевнення в підтримці США і $900 млн. Оскільки заява суперечила Лісабонському договору про часткове роззброєння України, Верховна Рада звинуватила Кравчука в перевищенні повноважень, і він погодився на дострокові президентські вибори, які програв Кучмі (https://www.5.ua/polityka/25-richchia-budapeshtskoho-memorandumu-malovidomi-fakty-pro-pidpysannia-istorychnoho-dokumenta-204111.html)
Отже у підсумку вийшло так, що, здавалося б, зірковий час Леоніда Кравчука став відправною точкою руху вниз по сходах, які вели нагору: з вершин Біловезької угоди про припинення СРСР – до «дна» Мінських угод, у яких він вже згоден на компроміси (що не дивина) і на діалог з ОРДЛО ((https://www.rbc.ua/ukr/news/kravchuk-zayavil-gotov-vesti-dialog-ordlo-1596315863.html).)
І наостанок цікава деталь. Припускається, що у Мінську групу має війти Вітольд Фокін. Очевидно, в ОП, котрому належить ця ідея (https://www.rbc.ua/ukr/news/kandidaturu-fokina-tkg-predlozhil-ermak-kravchuk-1596312068.html, стало відомо про історію з полюванням після підписання Біловезької угоди, на яке тоді пішли лише Леонід Кравчук і прем'єр-міністр України Вітольд Фокін. Голова уряду підстрелив кабана, для Леоніда Кравчука полювання виявилося невдалим. (Два історичні дні 1991 року у Біловезькій пущі: міфи і реальність: https://www.bbc.com/ukrainian/features-38234553)
Мабуть, і зараз у ОП розраховують, що хтось буде говорити, а хтось - давати результат. Хоча, у кожному разі, бенефіціаром їхньої діяльності бачиться Росія.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma