Майже чотири місяці тому керівництво України зважилося на безпрецедентний у цивілізованому світі крок - майже повну заміну вищого військового керівництва на критичному етапі війни за незалежність і виживання нації.
У демократичній державі адміністрації існують для того щоби координувати та реалізовувати інтереси громадян. Тільки для цього, і з жоднієї іншої причини. Ніяких інших причин, ніяких інших підстав для їхнього існування немає. У цій перспективі пріоритет захисту незалежного існування нації піднімається над усіма іншими.
Немає вищих принципів, законів, причин і пріоритетів, ніж виживання нації перед жорстоким та вбивчим натиском.
Цілком логічно що в демократичній державі влада, приймаючи важливі для країни рішення, повинна по-перше, пояснювати їх громадянам; а по-друге, доводити й показувати що вони досягають поставлених цілей.
Рішення такого масштабу має чітко і без жодних сумнівів демонструвати що воно було прийняте в інтересах перемоги України і принесло принесло реальні, вимірні успіхи в її досягненнi.
Нічого менше не може пройти та не пройде. Бо менше: навіть на міліметр чи грам, це вже скочування назад: до совка, і в совок.
Демократична влада це насамперед вміння та компетенція досягати потрібного громадянам результату. Це не паперовий звіт, не інтерв'ю і не водіння руками: нi, нi i нi; все те, лише совок. На цих підставах демократична влада має пояснювати свої рішення громадянам і нести за них повну відповідальність. Це зрозуміло.
Позитивних: для України фактичних результатів того рішення сьогодні не проглядається. Здача українських територій помітно прискорилася. Одноразові демонстрації гарні для підтримання духу aбo відволікання уваги, але чи досягають вони поставленої мети: значної деградації аж до повного знищення критичних ресурсів ворога? Нагадаємо, що «майже перемог» у природі не існує: дещо назване цим креативним словом може легко обернутися «загалом контрольованою ситуацією» і так далі аж до «маневру».
Наявність тa частота креативної термінології, "псевдовійскового новоязу" вже зашкалює і викликає реальне занепокоєння тому що не може не нагадувати: так, совок.
Ще гірше що використовується ця креативна практика (до речі, помітно більш поширена після зазначених реформ) органами та відомствами прямо пов'язаними із ЗСУ: єдиній основі перемоги України якій ще довіряють громадяни. У певної (який?) частки населення такі прийоми можуть пов'язати довіру до органів та відомств з довірою до самих ЗСУ. З якими наслідками для української перемоги?
У мене є повна 101% та 110% довіра до захисників перших ліній. Вони роблять свою роботу на такому рівні зусиль і вище, але цього може не вистачити: для перемоги, бо на такому рівні має працювати для перемоги все суспільство. Але чим вище воно піднімається, тим швидше падає довіра. Ми маємо численні приклади коли слова високопосадовців ніколи не втілюються в реальність: це вже майже шаблон, норма. Така практика не може бути позитивною для перемоги України.
Ви знали, що ворог уже побудував сухопутну залізничну гілку в окупований Крим? Півроку виклянчували Атакамс, кілька вражаючих демонстрацій можливостей дронів aлe: гілка стоїть. Перший потяг пройшов у лютому.
Тут треба сказати, що час для остаточних відповідей та рішень ще не настав. Для цього є важливі причини, але говорити про них ми зараз не будемо: для цього теж є серйозні причини.
Але що важливо: нескінченного часу в України немає; немає навіть років. У вже недалекому майбутньому, суспільство повинно буде поставити та отримати відповідь на зaпитання:
Які реальні результати отримані на втручання та інші дії влади? Чи здатна вона організувати та вести суспільство до досягнення його головного завдання: виживання, а значить перемоги?
Так: це не найгірша з українських адміністрацій, можливо і навіть напевно, кращa за середнє. Тільки питання сьогодні стоїть інше: чи робить вона все потрібне для перемоги? Все і ще 1, і 10 відсотків? Це питання змінилося. Не знати, не помічати цього не можна; безглуздо; і просто небезпечно.
І важливо, що жодну з цих відповідей не можна дати словами: все, на 100%, покажуть результати.
По суті, у неї є такі опції:
1. Показати суспільству реальний, вимірюваний прогрес, просування до перемоги. Не на папері, а в реальності.
2. Визнати проблеми, забути про амбіції та маніпуляції і запросити суспільство до участі у створенні міцного тa впевненого фундаменту для перемоги.
3. Провалити, не виконати свої обов'язки перед суспільством, нацією і стати на заваді перемозі та майбутнього нації. Ми згадуємо про це лише тому що це стандартна українська традиція. Щонайменше сто років уже.
Я не бачу сьогодні інших варіантів.
На завершення варто повторити: за становлення, утвердження та самоствердження нації відповідає вона сама, її народ. Цю відповідальність нікому передавати і ні на кого скаржитися. Волати в порожнечу, витягувати пальцями один на одного - теж за старою українською традицією, марно тa жалюгідно. Ніхто не почує; ніхто і ніде не візьме на себе відповідальність тa турботу про українську націю. Oчевидно.
Нація повинна піднятися, вона повинна створити, зробити або забезпечити все що потрібно та необхідно для її виживання. Вона повинна поставити й отримати реальні, працюючі відповіді на всі критичні питання: адже від цього залежить її майбутнє, а не крісел, безпосередньо тa негайно. Якщо їх не зможе отримати суспільство, то їх обов'язково отримає Час. Тому що виживання нації сьогодні - це її перемога. Ні: історія залишила Україні жодних інших шляхів.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma