Глава 3. Табакі, Шерхан та клоуни
Глава 6. Москва лужковська. Епілог
Табакі, Шерхан та клоуни
Я дряпаюсь угору вертикальними сталевими зв'язками, що між колонами. Моя мета – роздивитися зблизька вузол кріплення сталевої балки до сталевої колони, що розташований на висоті біля 20 метрів над перекриттям, з якого я почав підйом.
До висоти я давно звик. Ще в дитинстві. Якось із приятелем ми вирішили стати парашутистами й плигнути зі скирти на складену внизу солому. Знизу така пригода здавалася цілком безпечною. Але, зверху було видно лише порепану тверду землю, а солом'яну купу за скиртою не було видно. Я першим почав обережно сповзати зі скирти, з кожним сантиметром шляху відчуваючи, як сила тяжіння бере наді мною гору й ось-ось заволодіє мною так, що я не зможу повернутися назад. В якийсь момент я запанікував і, відчайдушно працюючи руками й ногами, видряпався назад. Мій приятель посміявся з мене й спробував сам. З ним відбулося те саме. Я вирішив спробувати ще раз. Знову відчув, як сила тяжіння заволодіває мною, знову злякався й спробував повернутись, але було пізно – прискорюючись, я посунувся вперед і вниз та полетів на висохлу тверду порепану землю, але замість того, щоб розбитися об неї, занурився з головою в купу соломи. Після цього я ще декілька разів сплигнув зі скирти на заздрість товаришеві. Так почалося моє знайомство з висотою.
Багато років по тому я через свою професію часто працював на висоті в незручних умовах і не боявся її. Але не боятися висоти так само небезпечно, як і боятися. Коли людина не боїться, вона втрачає пильність. Якось я ледь не впав з підкранової балки, працюючи на ній з нівеліром і забувши на якусь мить, де знаходжуся. В останній момент я все-таки встиг однією рукою вхопитися за страховочний дріт, а другою підхопив нівелір. Це стало мені наукою на майбутнє: навіть умовно безпечні роботи на висоті, стають небезпечними, якщо повторюються багато-багато разів. Закон великих чисел в теорії ймовірності, до вашого відома!
Та повернімося на рудник "Алмазний". Я піднімався вгору, весь час зберігаючи три точки опори з чотирьох (дві руки, дві ноги), дістався до потрібного вузла, зачепився монтажним поясом за металеві конструкції, почав роздивлятися, що там і як, і побачив те, що й чекав побачити: опорні ребра балок зависали над опорними планками на колонах на висоті декількох сантиметрів, тобто вони не опиралися на планки. А мусили б! Саме для цього вони й існували – опорні ребра і планки; саме для цього вони й мали пристругані торці, щоб з перших на другі через підігнані одна до одної торцеві поверхні передавати зусилля в десятки, а то й сотні тон. Щоб це відбулося, необхідно було не тільки пристругати торці цих деталей, але й забезпечити високу точність монтажу балок і колон. Таку точність, щоб ці поверхні щільно торкалися одна одної. Але то була неможлива вимога для робітничих бригад, які виконували кожна свою задачу: одна змонтувала колони й поїхали, а друга приїхала монтувати балки. Балки, таким чином, висіли на колонах лише на болтах, що призначалися за проектним задумом для їх фіксації від горизонтальних зсувів. Це було абсолютно неприйнятно. І це лише один приклад головотяпства московитських інженерів. Про інші я промовчу, щоб не обтяжувати читачів технічними деталями.
За тиждень ми обстежили все, що слід, задокументували дефекти й визначились, як їх усунути.
Всі ці дні біля нас крутився донецький дідок, великий начальник у минулому, як я вже казав, а нині щось на зразок казкового персонажа Кіплінга – шакала Табакі при тигрові Шерхану. Роль останнього умовно відігравав тут головний інженер, якого дуже цікавило, що ми там накопали. Табакі час від часу то зникав, мабуть, для того, щоб розповісти Шерхану, де ми лазили й про що говорили, то знову з'являвся, щоб стежити за нами. Нарешті, на другий чи третій день він сповістив, що нас хоче бачити головний інженер. Коли ми прийшли, крім головного інженера в кабінеті було повно людей – його підлеглих. Не можу назвати їх посади, бо "Шерхан" відрекомендував своїх підлеглих однією узагальненою назвою: мої клоуни.
- А чому ви самі нічого цього не помітили? – звернувся він до своїх клоунів із риторичним запитанням. Клоуни мовчали, добре усвідомлюючи принцип: хто перший відкриє рота, той і стане цапом-відбувайлом.
Читайте далі главу 4.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma