Мова наразі про питомий продукт радянської системи, оскільки все антирадянське – ті самі "вороги народу" - було або знищене, або мало зовсім іншу мету, аніж загравання з радянською владою. Саме про це, останнє з черги – у дослідженні Радомира Мокрика "Бунт проти імперії: українські шістдесятники" (К.: А-ба-ба-га-ла-ма-га).
Це були люди – насамперед фахівці своєї справи (у даному випадку - поети, письменники, журналісти, вчителі) - які не погоджувалися з владою, бажаючи її вдосконалити – як українські комуністи на зразок Левка Лук’яненка, які свого часу виступали на "правильний" ленінізм. Чи були вони дисидентами? У будь-якому разі, своє уміння сказати "ні" вони вдосконалювали на партійній трибуні чи на письменницьких зборах, тобто без відриву від радянського "виробництва" у своєму житті, на праці, в родині. Саме про це автор веде мову практично на самому початку.
"У ніч на вівторок 8 квітня 1963 року Микола Вінграновський практично не заплющив очей. – дізнаємося ми подробиці тодішнього підрадянського існування. – Наступного дня його разом з іншими молодими письменниками викликали "на килим". У сесійній залі Верховної ради УРСР мала зібратись нарада "активу творчої інтелігенції та ідеологічних працівників України" під головуванням першого секретаря ЦК КПУ Миколи Підгорного. Це надавало події неабиякого значення: справа була серйозна. Нещодавно Вінграновський повернувся з Москви, де разом з Іваном Дзюбою та Іваном Драчем мав змогу на власні очі спостерігати гнів лідера радянської держави – Микити Хрущова. Микита Сергійович знову сипав прокльонами та вульгаризмами на адресу радянських письменників та культурних діячів, не обмежуючи своєї фантазії та лексикону".
І дуже добре, що такі книжки, як дослідження Мокрика, регулярно виходять на люди. Нарешті стає видно різницю між ситуацією з вищезгаданими "радянськими письменникам та культурними діячами", до яких належали українські шістдесятники-ідеалісти, маючи від радянської влади всі можливі привілеї і пільги, і тими, хто у цей самий час, будучи не меншими шістдесятниками-культурниками (але вже реалістами), перебував або на радянській каторзі, або у засланні, або на робочому місці на зразок кочегарки чи двірницької.
На фото: Євген Сверстюк, Ігор Бондар, Левко Лук’яненко
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma