Згадаймо послідовність нещодавніх подій, зокрема, щодо ініціативи про припинення вогню
Передісторія відома всьому світу: Путін, Росія - агресор в Україні. Україна стала жертвою неспровокованої брутальної військової агресії в самому серці Європи 21-го століття.
Якщо Путін справді прагне миру, в будь-якій інтерпретації нормального, цивілізованого світу зобов'язання лежить на ньому, і лише ньому запропонувати, а потім продемонструвати справжню готовність до припинення вогню. Це логіка яку бачить кожен хто об'єктивно дивиться на ситуацію.
З огляду на події в США, люди зрозуміли б, коли 11 березня Україна - жертва - була змушена заявити про свою готовність до припинення вогню. Вони зрозуміють це з одного разу, можливо, з другого. І після цього вони побачать закономірність: як Україна піддається тиску та зростаючим вимогам.
Тут немає нічого нового. Це та сама стратегія, яку ворог використовував у період 2014 - 2019 років: даємо мало - одразу приходять за більшим. Не буде жодних несподіванок, якщо хтось захоче піти цим шляхом. Ніхто не може стверджувати або прикидатися наївним і не знати, куди він веде і чим закінчується.
11.03 Україна погодилася на тимчасове припинення вогню
15.03 Путін повністю проігнорував пропозицію про тимчасове припинення вогню
Немає нічого, жодної зрозумілої теми про яку Україна могла б говорити до того, як Путін не тільки сказав би але й продемонстрував реальні дії які б підтверджували його справжні наміри. Ціною втягування в постійні дискусії про зростаючі вимоги - для жертви - може стати втрата довіри до готовності України захищати себе. І це може мати далекосяжні наслідки. Це ризикований шлях і я не впевнений що будь-які матеріальні вигоди виправдали би серйозні, довгострокові та далекосяжні ризики прямо пов'язані з ним. Потрібно дуже уважно стежити за руками у цьому питанні.
Україна не може погодитися обговорювати будь-які інші та подальші вимоги Путіна, крім безумовної угоди про тимчасове припинення бойових дій. Ціною втягування на цей шлях мoжуть бути не лише матеріальні втрати, але й довіра до української позиції в цілому.
Україні сьогодні було б корисно убезпечити свою позицію та розширити дипломатичне поле офіційною заявою легітимних представників про те що Путін не демонструє щиру готовність до миру – на сьогодні без подальших уточнень.
Далі, останніми днями заявами про стан дій у курському регіоні та щодо Донбасу Трамп, мабуть, повністю скинув усі претензії на роль якщо не об'єктивного, то стороннього медіатора й арбітра. Сьогодні ясно що Трамп працює на боці Путіна з будь-якої з можливих причин.
І це означає просту річ: може бути межа можливого для дипломатичних зусиль. Йти далі, на шкоду позиції та проєкту незалежності Українa не можe. Тут знову немає жодних сюрпризів. Усі знали про це вранці 7 листопада 2024 року - понад три місяці тому. Жодних наївностей і виправдань тут теж не буде.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma