Поки візит Зеленського до Вашингтону у самому розпалі, а українські ЗМІ ще не забиті розбором польотів, можна поговорити про щось абстраговане. На перший погляд.
Кількома днями раніше у канадській The Globe and Mail вийшла комліментарна стаття, що описує спецоперацію українських військових по порятунку афганських перекладачів та їх сімей. Невеликий конвой із двох мікроавтобусів з 19 людьми застряг за півкілометра з гаком від кабульського аеропорту.
Американські, канадські і катарські силовики через підігріту ситуацію відмовились залишати територію аеропорту, тому виконати роботу взявся спецназ ГУР Міноборони. Отримавши у розпорядження лише інформацію про номерні знаки, українські солдати вийшли у місто, віднайшли конвой на одному з переповнених місцевих базарів і супроводили його пішки до точки висадки.
Усе це – лише одна з відповідей на питання, що ми можемо запропонувати світові. За 8 років війни українці у військовому плані пройшли крізь вогонь і воду, отримавши при цьому унікальний бойовий досвід, який і не снився багатьом країнам НАТО. У послугах таких людей є гостра потреба всюди, тож участь українських солдат у сумісних операціях по стабілізації миру вирішує 2 важливі задачі:
- Зміцнює авторитет і репутацію України на міжнародній арені, формує образ надійного союзника і сильного партнера.
- Робить нереальний внесок у реабілітацію та адаптацію ветеранів, надаючи їм роботу, зайнятість і можливість реалізувати себе у тому, в чому вони дійсно досвідчені.
Україна вже давно могла й повинна була стати символом тих же ПВК, які зараз намертво асоціюються з Росією. При правильному підході і грамотному законодавстві, це – ціла індустрія.
Так що місце під сонцем треба вигризати, і все частіше зі зброєю у руках. У нас для цього є всі шанси.
Підписуйтесь на мій Фейсбук і Телеграм!
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma