Українці зробили надзвичайно вагомий внесок у перемогу над нацизмом, ставши однією з націй-переможниць. Мільйони українців зі зброєю у руках боролися з нацизмом упродовж усієї війни. Україна дала Червоній Армії 7 командуючих фронтами і арміями, 200 генералів, понад 6 млн солдатів, сержантів і офіцерів. Близько 120 тисяч українців зустріло нацистів у вересні 1939 р. у складі польської армії. У наступні роки також понад 130 тис. українців воювали в інших арміях Антигітлерівської коаліції (США, Канади, Франції, Польщі, Чехословаччини). Сотні тисяч українців боролись із нацизмом у Русі Опору. Прагнучи здобути підтримку в Україні, Сталін у 1943 р. змушений був піти на певні поступки українцям. Було створено Українські фронти, в уряді Української Радянської Соціалістичної Республіки засновано народні комісаріати (міністерства) оборони та закордонних справ. Визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом стало включення України до складу держав – засновниць ООН. Від самого початку Другої світової війни Україна була у центрі збройного протистояння в Європі. Нацистський «новий порядок» з усіма страхітливими його атрибутами панував на території України від одного року - у східних областях республіки до шести – на західноукраїнських землях. Більшість населення України сприйняло початок війни як агресію проти своєї батьківщини. Цим пояснювалося патріотичне піднесення, яке супроводжувалося масовим добровільним вступом до діючої армії, народного ополчення, підпілля. Серед 113 двічі Героїв Радянського Союзу (найвищий на той час ступінь відзнаки) є імена 32 синів України, а в числі тричі Героїв – наш земляк Іван Микитович Кожедуб. Сотні тисяч українців віддали своє життя у боях за визволення Румунії, Польщі, Болгарії, Чехословаччини, Угорщини, Югославії, Австрії. Серед 589 нагороджених однією з найвищих відзнак того часу - медаллю «Золота Зірка» за битву за Берлін, 100 - українці. Одним із важливих чинників боротьби проти фашизму в Україні став антинацистський рух Опору. За деякими оцінками у ньому брали участь понад 300 тис. осіб, об’єднаних у підпільні групи й організації, партизанські загони і з’єднання. У той же час, тисячі українців як Західної, так і Східної України, відчувши панування комуністичного режиму, робили політичний вибір не на користь радянської сторонни. Представники найбільш впливової на Західній Україні громадсько-політичної організації ОУН (Організація українських націоналістів), вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші дні війни також сподівалися знайти підтримку ідеї незалежності України у Німеччини. Однак, подальший хід подій переконливо довів марність цих сподівань. Репресивні акції німецьких окупаційних властей охолодили тих, хто хотів бачити в Гітлерові можливого визволителя українського народу від сталінської тиранії. До планів Третього рейху зовсім не входила підтримка українських визвольних змагань. Якраз у цей час ОУН розпочала активне формування Української Повстанської Армії (УПА). Її керівники обстоювали необхідність боротьби з обома тоталітарними режимами, і вважали, що створенням дивізії «Галичина» українська молодь втягується у гру за чужі політичні інтереси. Порівняно з іншими підпільними рухами окупованої нацистами Європи, УПА була унікальною, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Сповідуючи ідею боротьби за вільну суверенну державу, УПА перебувала в стані війни на два фронти – проти гітлерівського та сталінського режимів. У цьому нерівному протистоянні ОУН та УПА втратили загиблими понад 100 тис. чоловік, тобто кожного четвертого з тих, хто зі зброєю в руках відстоював право народу на власну державу. Створення антинімецького фронту ОУН-УПА, який виник на початку 1943 р. і проіснував до середини 1944 р., відіграло винятково важливу роль в українському русі опору в роки Другої світової війни. Збройний виступ проти нацистської Німеччини, яка категорично заперечувала можливість існування самостійної України, дозволив ОУН згуртувати в лавах УПА тисячі українських патріотів і об'єднати їх навколо ідеї боротьби за Українську самостійну соборну державу. Друга світова війна спричинила значні демографічні зміни в нашій країні та істотно підірвала генофонд України. З 1 січня 1941 р. до 1 січня 1945 р. населення республіки зменшилося з 41 млн. до 27,4 млн. чоловік. Внесок України у перемогу ліг на плечі народу тягарем неймовірно важких втрат, які він зазнав на фронтах війни: з понад 7 млн. мобілізованих з України близько 3,5 млн. наших земляків полягли в боях, померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з тих, хто лишився живим, став на все життя інвалідом. Йосип Сталін у своєму відомому тості «За російський народ!» на кремлівському прийомі 24 травня 1945 року назвав переможцем у Другій світовій війні російський народ. Через декілька десятиліть Володимир Путін підтримав його, заявивши: перемога у війні була б можливою і без українців. Російська пропаганда навмисно говорить лише про 1941-1945 роки, ховаючи за дужки 1939-1941 роки, коли Радянський Союз був агресором, переконує, що УПА відсиджувалась у лісах і в її складі служили лише західні українці, а також висмикує окремі матеріали, що стосуються Нюрнберзького процесу. Замовчується і те, що понад мільйон росіян воювали на боці Німеччини. І це лише частина міфів, якими активно оперує Росія. Те, що нині робить Росія, по суті є продовженням культу війни, який плекався в Радянському Союзі під час «холодної війни». Зараз Росія знову повертається до умов «холодної війни» і використовує пам’ять про Другу світову війну для подальшої мілітаризації, мобілізації суспільства, для підготовки до агресії. Ті символи, які використовує сучасна Російська Федерація в якості нібито пам’яті про загиблих у війні, сьогодні стали символами антиукраїнської агресії. Український народ зробив надзвичайно великий внесок у досягнення перемоги над фашизмом і заплатив за це чи не найвищу ціну в Європі. За підрахунками істориків, близько 6 мільйонів українців воювали у лавах Червоної армії. 2072 українця заслужили звання Героя Радянського Союзу. Український льотчик Іван Кожедуб, який збив 64 німецьких літаки, став тричі Героєм. Чотири оперативні стратегічні об’єднання були названі «українськими фронтами». Свідченням колосального внеску українців у перемогу над фашизмом стало і визнання України у 1945 році засновницею ООН, на рівні з іншими державами. Заяви нинішнього керівництва РФ про те, що війну можна було б виграти і без України є образливими. Такі слова – то наруга над пам’яттю загиблих воїнів і знущання над почуттями живих ветеранів. Не виграли б цієї війни без українців – тут немає навіть про що сперечатися! А от про те, чи почалася би війна, якби у Кремлі не підписали пакт Рібентроппа-Молотова, можна було б і посперечатися.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma