Я згадую дике поле Дніпропетровщини. В далекому селі, звідки не видно шахт, не чути машин. Тільки річка, дубовий ліс та стара хата, де господарював діда Саша. Недалеко від хати було пасовище поруч річки, де він інколи косив траву для худоби. Саме село ховалося внизу за пагорбами, наче колись запоріжці сховалися тут і започаткували село . Я й досі інколи згадую то чарівне місце.
Я кілька разів був в гостях у діда Саші. Він здавався звичайною людиною. Таких як він багато навколо. Шахтар на пенсії. Купа онуків. Звичайна доля, але незвичайна людина. Інколи він показував іншого себе. Він заговорив мені ячмінь на віці. І це, мені маленькому, здавалося великою магією. Він тицяв мені в око дулю і щось шепотів у бік. Магічне дійство для семирічного хлопця. Паси руками, кілька таємних слів і око зцілене
Саме він мені розповів про скіфські кургани, про пагорби, від яких дуже давно відійшов прадавній океан, де знайшли залишки поселення древніх людей. Місто, де я жив, ставало іншим для мене після його розповідей. Воно оживало. Переставало бути звичайним кам’яним містом звичайних людей.
А в селі, коли перед тобою все було живе, відбувалося щось надзвичайне. Пам’ятаю першу ніч і глибоку тишу. Я вийшов на двір і закляк від погляду у небо. Воно впало на мене мільярдами зірок. Картину, яку неможливо забути, якщо ти ніколи не дивися у нічне небо.
А вдень крім розваги біля річки та маленьких справ у господарстві діда Саша розповідав про козацькі схрони у річках або про місцевих сільських відьом або коли треба були зривати гілля дубу для банного віника та як їх робити. Але більше за все я не забуду прогулянки по дикому полю з його розмаїттям трав. Він йшов, зупинявся і показував травичку. Ця трава має таку назв, а ця таку. Ця трава від такої хвороби, а ця від такої.
Квіти пам’ятаю, назви, але все інше пройшло повз мене. Десь загубилося у дитячих спогадах. Я б повернувся, але…
Він був для мене справжнім дідом, хоч і не рідним. Я вже не пам’ятаю, що сталося далі, але він так не став людиною, яка передала мені традиції і вони загубилися в лісах, полях, річках Дніпропетровщини. Хто він був? Знахарем, магом, мольфаром українських степів або простим носієм традицій від батька до сина. Може він шукав учня або просто дарував свої знання. Це так і залишиться у тому селі.
Ми опинилися у світі, де зруйновані зв’язки з предками, з минулими поколіннями. Не всі, але більшість. Отже кілька поколінь, що втратили традиції свого роду, а разом з ними зв'язок з природою та світом, намагаються повернути втрачене або хоча б роздивитися у світі, що змінюється.
Чи важлива традиція для людини? Так. Якщо ти втрачаєш її, то її важко повернути. Потрібні роки, але чи вдасться?
03.05.2020 Алекс Беккер ©
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma