Enigma Enigma

Євген Харитонов

2019-09-17 10:12:15 eye-2 2992   — comment 1

втрачений шанс - незасвоєні уроки

Харитонов Є.

ВТРАЧЕНИЙ ШАНС – НЕЗАСВОЄНІ УРОКИ

 

16 вересня 1658 року під містом Гадяч між Річчю Посполитою і Гетьманщиною була укладена угода (унія), котра у разі її успішної реалізації могла змінити долю України.

Історія ця повчальна і варта того, щоб пригадати події, що відбувалися близько 370 років тому.

Після Переяславської Ради «дружба» між Україною і Московським царством тривала недовго. Вже у 1656 році почалося протистояння з Московським Царством, котре згорнуло військові дії проти Польщі і підписало з нею перемир'я. Ці дії Богдан Хмельницький розцінив як зраду інтересів України і в грудні приєднався до ліги протестантських держав. Але улітку ліга, зазнавши відчутних поразок від поляків і татар, фактично розпалася. Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 році Московське царство переглядає Переяславські домовленості, прагнучи обмеження прав української сторони і врешті перетворення українських земель на частину Московської держави.

У серпні 1657 року московський цар повідомляє Україну про організацію виборів нового гетьмана і про те, що царські воєводи візьмуть на себе адміністративні та судові функції і розпочнуть підготовчу роботу щодо введення московського врядування в Україні. Одночасно йде наступ на незалежність Української православної церкви: серед українського духовенства ведеться агітація за підпорядкування Київської митрополії московському патріарху та недопущення виборів Київського митрополита без участі Москви. Це прямо суперечить договору 1654 року, де не згадувалося про підпорядкування Української православної церкви Москві. Тим більше, що Київський митрополит Сильвестр Косів та більшість православного духовенства відмовилися присягати на вірність московському царю.

Проігнорувавши бажання московського царя, козаки провели вибори гетьмана на Раді, за козацькими звичаями і без участі в ній царського посланця. 26 серпня гетьманом Війська Запорозького було обрано Івана Виговського. Усі претензії царського уряду на перегляд відносин були відкинуті на загальновійськовій козацькій раді у Корсуні.

24 жовтня 1656 року московський цар уклав у Вільно перемир'я з Польщею, по якому Україна переходила під протекторат Польщі. Одночасно проводиться «намовляння» козацької старшини проти гетьмана Виговського, засилаються московські посли з дарами і обіцянками до Запорозької Січі та полковників. У грудні 1657 року полтавський полковник Пушкар зі своїм полком, за підтримки Москви, виступає проти гетьмана. 6 квітня цар призначає боярина Шереметьєва головою московської адміністрації в Україні й дає завдання забезпечити передачу адміністративного апарату в містах від козацької адміністрації міщанству, що прихильно ставилося до царської влади, з метою розхитати основи влади козацької держави.

Гетьман Іван Виговський відкинув незаконні московські вимоги і у жовтні 1657 року підписує договір зі Швецією, яка у той час воювала як із Польщею, так і з Росією. Невдоволена частина козаків наприкінці року підіймає повстання на Запоріжжі та у південних полках Лівобережжя. Після того як цар відмовив Виговському у допомозі проти повсталих, гетьман повернувся до перемовин з Польщею.

16 вересня 1658 року під містом Гадяч між Річчю Посполитою і Гетьманщиною була укладена угода (унія). В основу примирення України та Польщі було покладено принцип федеративного устрою Речі Посполитої. За умовами унії Україна, як незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське, входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федерації. Територію Великого Князівства Руського складали київське, брацлавське і чернігівське воєводства. Вища законодавча влада належала національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства. Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обрання кандидатів на гетьмана мали здійснювати спільно всі стани українського суспільства - козацтво, шляхта і духовенство. Гетьман очолював збройні сили України. У Великому Князівстві Руському встановлювалися державні посади канцлера, маршалка, підскарбія і вищий судовий трибунал. Діловодство мало вестися українською мовою. У Києві або в іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети. Українська армія мала складатися з 30 тис. козаків і 10 тис. найманого гетьманом війська. Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку воєнних дій в Україні польські війська, які знаходились на її території, переходили під командування гетьмана. Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали прийматися до шляхетського стану. Православні віруючі зрівнювались у правах з католиками. Греко-католицька церква зберігалася, але не могла поширювати свій вплив на нові території. У спільному сенаті Речі Посполитої надавалося право засідати православному митрополитові київському і п'ятьом православним єпископам. Угода передбачала закріплення за Києво-Могилянським колегіумом академічного статусу і зрівняння його у правах з Краківським університетом. На території князівства передбачалося заснування ще однієї православної академії та середніх навчальних закладів — колегіумів, а також початкових шкіл та друкарень (Гадяцький трактат. З польської мови переклав В. Шевчук за виданням: Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка: - Т. 89. - Львів, 1909, с. 82-90 // http://movahistory.org.ua/wiki/ Гадяцький трактат).

Це був гарний шанс.

Але угода не була прийнята православною спільнотою. Поміж причин називалися: залишення у складі Польщі Руського, Волинського, Белзького і Подільського воєводств, повернення шляхті прав на маєтності, відібрані у попередні роки, висока вірогідність війни з православним Московським Царством. Останній чинник виявився найважливішим практично. Росія не визнала цю угоду і почала війну з Україною. Московський цар 21 вересня 1658 року видав грамоту із закликом усунути главу української держави й оголошенням про початок воєнних дій проти гетьманських військ. В Україну вступило царське військо - за різними джерелами, від 70 до 200 тисяч. (Горобець В. Мрія, утоплена в підозрілості й образах, або Чому таким коротким було життя українсько-польської унії 1659 року ? // Війни і мир / За заг. ред. Л.Івшиної. – К., 2004. – С. 104-107. ). Після низки битв, поміж яких особливо болючою для росіян була Конотопська битва, російські війська були відкинуті з української території. Гетьманський уряд запропонував царю «замирення» та обмін полоненими.

Поразка змусила Москву на час відкласти питання встановлення безпосереднього контролю над територією України. Москва під тиском воєнних поразок була готова до переговорів і визнання факту існування козацької держави. Проте українці не зуміли скористатися перемогою. Політична переорієнтація частини старшини на Москву перекреслила військові здобутки українського війська. У вересні 1659 року проти Виговського виступили полковники Золотаренко, Сомко та Цицюра. Це змусило Івана Виговського зректися гетьманської булави на користь Юрія Хмельницького. Розпочалась українська Руїна. А створення Великого князівства Руського залишилось на папері.

Таким чином, збройна перемога у війні закінчилась політичною капітуляцією після неї. Остаточні політичні підсумки, які суперечили воєнним результатам, були закріплені у нових «Переяславських статтях» 17 жовтня 1659 року. Росія досягла більшості з поставлених нею цілей: увівши війська в головні міста України, вона встановила реальний військово-політичний контроль над Лівобережжям, отримавши прямий доступ до його матеріальних, фінансових та людських ресурсів; дістала можливість безпосередньо впливати на призначення гетьмана та старшини, суттєво урізавши владні повноваження гетьмана і козацької ради у кадрових та інших питаннях; домоглась згоди козацької старшини не проводити самостійної, відмінної від московської, зовнішньої та внутрішньої політики; витіснила козацьку адміністрацію з Білорусі. Після Андрусівського перемир'я 1667 року між Польщею і Московією та Угоди про Вічний мир 1686 року Лівобережна Україна перейшла під контроль Москви. Козацтво отримало менше привілеїв, ніж передбачав Гадяцький договір, і втратило політичний вплив. Відбувся поділ українських земель між двома державами (зате польський уряд надавав православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати).

Отже, задекларовані православними добрі наміри привели українське суспільство туди, куди очікувано мали привести. Замість об’єднання відбувся розкол за конфесійною ознакою: з одного боку - православні магнати, більшість духовенства та народні маси (вражаюча єдність народних мас і олігархів), з іншого - колишні ієрархи, які розуміли необхідність унії, підтримувані королем та їхні прихильники. Відбулося подальше роздрібнення християнської церкви - замість двох виникло три церкви: католицька, православна та уніатська (греко-католицька).

І схоже, що за 370 років, котрі минули відтоді, ситуація не надто змінилася. Хіба що інакше виглядають політичні барви та інакше діють політичні фігуранти.