Олексій Арестович: Борис Акунин, российский либеральный автор, живущий в Лондоне, придумал невероятную для постсоветского интеллигента вещь, он не просто поставил вопрос о том, что служить своей стране в рядах государственных почетно, он вообще замахнулся на святое - решил отбелить идеальным главным героем (Фандориным) Третье Его императорского величества Отделение Тайной Канцелярии - политический сыск - главный жупел неприятия интеллигентствующих кухонь империи. Выступил против цеха."
Борис Акунін (Григорій Шалвович Чхартишвілі) - російський белетрист, сценарист, сходознавець, літературний критик і перекладач. Народився в родині офіцера-артилериста, учасника ДСВ Шалви Чхартишвілі й вчительки російської мови та літератури Берти Ісааківни Бразинської. У 1958 родина переїхала до Москви. Викінчив студії на історично-філологічному факультеті Інституту країн Азії та Африки при Московському державному університеті. Працював заступником головного редактора журналу "Иностранная литература". Став відомим після публікації серії псевдоісторичних детективних романів "Пригоди Ераста Петровича Фандоріна", дія яких охоплює період історії Російської Імперії з 1876 до 1918. Характерною особливістю серії романів є те, що кожен з них є одним з видів детективів: політичний, історичний, конспірологічний, психологічний, шпигунський, тощо.
За романами Бориса Акуніна, Ераст Петрович Фандорін народився на початку січня 1856 року. Він був нащадком старовинної дворянської родини. Мати хлопчика померла після пологів, батько, оплакуючи мертву дружину, яку звали Єлизаветою, назвав дитину Ерастом (у відомому сентиментальному романі Карамзіна «Бідна Ліза», героїню, котру звуть теж Лізою, занапастив юнак, на ім'я Ераст). Дитинство і юність Ераста пройшли у достатку, він одержав як гарну домашню освіту, так і гімназійну. Зокрема, від виховательки-англійки хлопчик досконало перейняв англійську мову (надалі він опанує французьку, німецьку, турецьку та японську). Але любов Петра Ісаковича Фандоріна до азартних ігор в результаті призвела до руйнування капіталу сім'ї. Петро Ісакович не витримує удару долі й вмирає від серцевого нападу, не залишивши синові абсолютно ніяких засобів до існування. Як наслідок, Фандорін не мав можливості отримати вищу освіту, вступити до університету, і був змушений сам себе утримувати, для чого поступив на службу до поліції. Інтерес до всього, що пов'язане з розслідуванням злочинів, привів його до московського поліційного управління.
Першим романом циклу є конспірологічний (піджанр шпигунського чи політичного детективу, де основні події відбуваються внаслідок змови таємних організацій) детектив "Азазель". Тут і далі, не переповідаючи детально сюжети романів, зупинятимуся виключно на головних сюжетних лініях. В цьому романі Ераст Фандорін виявляє на території Російської імперії таємну організацію, що фінансується західними службами та таку, що займається вихованням місцевих дітей та подальшою їх ін'єкцію у державні служби імперії. Все розслідування роману обертається навколо архіву організації, за яким можна виявити вже ін'єктованих вихованців і для захисту якого організація не гребує жодними методами, навіть вбивствами. У фіналі роману, як помста за викриття та участь в розслідуванні, Фандорін на весіллі отримує подарунок із замаскованою бомбою, внаслідок вибуху якого гине його молода дружина. Якщо послугуватися сучасними аналогіями, то для багатьох читачів дія роману є боротьбою контррозвідки з більш радикалізованим фондом "Відродження" Джорджа Сороса, що зайнятий впровадженням у державну "машину" "соросят".
Після смерті молодої дружини, невтішний Ераст Фандорін залишає державну службу та записується в ряди "сербських волонтерів" на сербсько-турецьку війну 1876-1877 років, яка була "спусковим гачком" для російсько-турецької війни 1877-1878 років, тобто, Ераст Фандорін стає таким собі "ихтамнетом". Потрапивши в полон та вигравши свободу в азартній грі, а Ераст Фандорін, за романами Акуніна, мав дві риси, що роблять романи подібними до "походеньок" Джеймса Бонда: користувався незаперечним успіхом у жінок та мав фарт в азартних іграх, Фандорін потрапляє в розташування російських військ, де займається викриттям турецького агента Анвара-ефенді. Ця частина пригод Фандоріна описана в наступному романі циклу - шпигунському детективі "Турецький гамбіт".
Інтерлюдія, або інформація до роздумів. Як правильно час від часу розповідає Арестович, причиною російсько-турецьких воєн у всі роки був остаточний контроль над протокою Босфор, яка закривала і закриває вихід російського флоту на оперативний простір. Для решти ж країн Середземномор'я, особливо європейських, контроль ісламської Туреччини над Босфором завжди був прийнятнішим, ніж контроль християнської Росії. Здавалось би чому? :) Для підтримки Туреччини у контролі над Босфором, Велика Британія та Франція навіть підтримали Туреччину у російсько-турецькій війні 1853-1856 років, завдавши Росії поразки. За принципом "не забудим, не простим", Росія у 1877 році, скориставшись війною Сербії з османською Туреччиною, здійснила наступну спробу встановлення контролю над Босфором, інформаційно прикриваючи цю операцію від Європи питанням допомоги Сербії в її боротьбі за незалежність. Розуміючи реальні причини Росії, Туреччина докладала максимальних зусиль до повернення антиросійського союзу з Великою Британією та Францією, що і було сюжетом роману "Турецький гамбіт".
Аналогічно, з великою долею вірогідності можна вважати постріли в Сараєво 28 червня 1914 року сербського студента Гаврило Принципа "спусковим гачком" до повторної спроби Російської імперії вирішення "питання Босфору", а також захоплення нафтоносних родовищ Західної України, що входила до складу Австро-Угорщини під час ПСВ.
Загалом, зацікавлені особи зможуть пошукати в інтернеті на ютубі сюжет російських журналістів, що доволі чітко пояснюють багаторічні конфлікти Російської імперії із сусідами в околах базування флотів імперії задля безперешкодної цілорічної можливості виходу флотів на оперативний простір. Зокрема, небажання РФ вже в наш час розв'язувати питання з Японією щодо островів Кунашир та Ітуруп Курильської гряди пов'язане із ситуацією з Тихоокеанським флотом РФ, що базується під Владивостоком, коли тільки через прилеглі до цих островів води чотири місяці в році флот може вийти із місць базування. Тобто, якщо передати ці острови Японії, то чотири місяці в році Росія потребуватиме дозволу Японії на проходження флоту вже в територіальних водах останньої від Владивостоку на оперативний простір в Тихому океані.
Повертаючись до сюжету роману "Турецький гамбіт", турецький шпигун Анвар-ефенді докладав максимальних зусиль до того, щоб провести інформаційну операцію з розкриття реальних планів імперії у війні задля залучення Франції та Великої Британії у військові дії, як вже було двадцять років раніше до дії роману. А Ераст Фандорін здійснював контррозвідувальні дії щодо запобігання цього. У фіналі, задля збереження здобутків війни та укладання максимально вигідного мирного договору, Фандорін завадив реальному історичному персонажу генералу Михайлу Соболєву захопити Константинополь.
По завершенню війни, Фандорін був скерований на дипломатичну службу до Японії, яка в той час проходить період модернізації, тобто входить в еру Мейдзі (освідчене правління). Як відомо з історії, діяльність російських резидентів в Японії того часу зазнала поразки стосовно дій резидентів англосаксонського світу (Великої Британії та США), бо Імператорська Японія того часу за основу модернізації вибрала західну модель розвитку, що пізніше вилилося спочатку у конфлікт з Російською імперією у 1904-1905 роках, а пізніше і з Радянським Союзом та США у 1920-1945 роках.
Не буду переповідати сюжети романів того періоду, можна прочитати чи ознайомитися в інтернеті. Основним є те, що Фандорін за час перебування в Японії пройнявся її культурою та віддає всього себе вивченню мистецтва «ніндзя» - сінобі.
Після повернення в Росію, з 1882 року до 1891 року, Ераст Фандорін обіймає посаду чиновника з особливих доручень при московському генерал-губернаторові. Потрібно розуміти, хто такі чиновники з особливих доручень в Російській імперії. Зазвичай, це особи, які наділялися повноваженнями, що не були офіційно закріплені за звичайними чиновниками апарату державного управління, такі собі "решатели вопросов", які могли мати абсолютно різні завдання: від контрольно-інспекційних до вирішення делікатних чи навіть напівкримінальних питань в апараті державного управління. Тобто, це чиновники над звичною системою держуправління. Потрібно зауважити, що поняття чиновник (чи офіцер) з особливих доручень зберігалося та зберігається як в Російській імперії, так і під час ДСВ (офіцер з особливих доручень), так і зараз, в сучасній РФ (В настоящее время в системе Министерства внутренних дел РФ, Государственной фельдъегерской службы России, Федеральной службы исполнения наказаний России имеются должности: инспектор по особым поручениям, референт по особым поручениям, специалист по особым поручениям, старший инспектор по особым поручениям, старший референт по особым поручениям, старший специалист по особым поручениям. Данные должности соответствуют специальным званиям полковника, подполковника и майора).
Серед найвідоміших справ Ераста Фандоріна на цій посаді є розслідування вбивства генерала Михайла Соболєва (в романі про найманого вбивцю "Смерть Ахіллеса") та політичний детектив "Статський радник", де в останньому статський радник (аналог військового полковника) Ераст Фандорін зайнятий пошуком таємничої Бойової Групи, яку, як виявив по ходу роману Фандорін, створив князь Пожарський зі звичних для "ігор чиновників" бажань нових звань та почестей, можливостей "закрутити гайки" в держуправлінні та "підсидіти" іншого чиновника (в цьому випадку - покровителя та "шефа" Фандоріна - генерал-губернатора Москви князя Довгорукого).
Не переповідаючи подальші романи циклу, наприкінці зупинюся виключно на одному з останніх романів циклу "Чорне місто", дія якого розгортається напередодні ПСВ у Баку, регіоні, що був важливий як для Російської імперії, так і для її противників чи ситуативних союзників з тієї точки зору, що на той час це був єдиний регіон в імперії, де можна було отримати доступ до нафти. Другим регіоном, до якого могла дотягнутися імперія, та тим, що частково слугував бажанням Російської імперії розпочати велику війну у 1914 році, була Західна Україна, а особливо нафтові родовища Дрогобича та Борислава. Як на мене, доволі дивно, що Акунін відправив свого Фандоріна до Баку, а не в цей регіон.
Павел Басинсикий, постоянный член жюри премии Александра Солженицына: "Я знаю Акунина-Чхартишвили. Он стопроцентный западник, стопроцентный глобалист и стопроцентный праволиберал. Все его романы — я уже писал об этом и настаиваю на этом сейчас — насквозь идеологичны. В гораздо большей степени, например, чем сентиментальная «Мать» Горького или наивный роман-предупреждение Кочетова «Чего же ты хочешь?» Это тем более любопытно, что на сегодняшний день Акунин — единственный реально удавшийся «либеральный» проект".
На завершення, можна по різному інтерпретувати постать літературного героя Бориса Акуніна - Ераста Петровича Фандорина. Найбільш правильним, і це визнають навіть росіяни, цей герой є відбиттям бажання сформувати "ліберальну Російську імперію", який продукували починаючи з часів Катерини ІІ, яка себе вважала ліберальною правителькою та навіть переписувалася з визначними представниками Просвітництва. І водночас вважала, що "східні варвари", до яких вона відносила й українців, потребують "твердої руки", для того, щоб їх привести до світової цивілізації. Пізніше подібних принципів сповідували російські царі Олександр І та Олександр ІІ, декабристи, Чаадаєв, Герцен та Белінський., і так виглядає, що через свого героя сповідує Григорій Чхартишвілі, та й через заклики до "фандорізації" Олексій Арестович.
Не знаю, чи мої краяни до кінця розуміють, як же буде реалізоване їх бажання "твердої руки" на території України, що "прийде та порядок наведе". Через деякі "рупори" це може розглядатися як варіант деякої лібералізованої неоімперії, але ж імперії все ж таки. Як то кажуть, будьте обережними у своїх бажаннях, бо є анекдот, що перегукується з поточними українськими реаліями:
Приезжает друг к товарищу на загородную дачу и видит у того в большой теннис звезды играют одни, тот не понимая в чем дело направляется к нему.
— Слушай, а откуда у тебя столько денег?!
— Да вот купил дачу, за дачей пруд, там рыбка золотая, загадал желание вот и исполнила…
— А можно я тоже загадаю???
— Да без проблем, только кричи по-громче, а то она у меня глуховата!
Тот прибегает на пруд и начинает орать, хочу баксы, баксы, баксы, отходит и начинают с неба факсы сыпаться, не понимая в чем дело, обратно к товарищу.
— Слушай я баксы просил, а с неба одни факсы, что такое?
— Ты что думаешь я большой теннис заказывал?
Щодо основного висновку з цього допису, то вживаючи термін "фандоризація країни", в інфопростір України вводяться подвійні стандарти щодо "протидії зовнішньому управлінню" і водночас виправдання втручання у справи суверенних держав за допомогою резидентури під прикриттям, виправдання та навіть певна героїзація "ихтамнетов", існування та навіть корисність в державному управлінні чиновників "поза законами та правилами", тобто все, що може і має дозволяти собі імперія, для якої "ціль виправдовує засоби". Єдине, що в історії народів, які входили до складу Російської імперії не було жодного періоду, коли "сильна рука порядку" забезпечувала комфортне існування цих народів - завжди генерувалася нова "ціль", що потребувала крові, поту, злиднів, напруження всіх сил імперії для "новых свершений" водночас, коли та ж Європа користувалася часами комфорту та затишку у міжчасся, коли імперія акумулювала ресурси для "новой экспансии". Особливо, якщо згадати втрати України, як в населенні, так і в природних ресурсах, в різних російських імперських авантюрах.
P.S. Романи Бориса Акуніна про Ераста Фандоріна "Азазель", "Турецький гамбіт" та "Статський радник" були екранізовані. Так виглядає, що скоро ми будемо мати кінотренінги за цими фільмами від визнаного метра цих тренінгів :)
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma