Українські звичаї та традиції вражають своєю різноманітністю. Вони зачаровують автентичністю, інтригують та заманюють. Найбільш різнобарвним є новорічно-різдвяний цикл. Бурхливо та захопливо він відзначається на Буковині. Кожне містечко чи село мають свої унікальні новорічно-різдвяні традиції.
За язичницьких часів Новий рік зустрічали навесні, тому багато звичаїв язичників збереглися до наших часів. Декілька століть тому це свято перенесли на зиму, як і багато інших. Вони переплелися із християнськими святами та міцно укорінилися у свідомості українців.
У своїй праці я не претендую на унікальність дослідження Маланки в Україні. Для видатних фольклористів дана тема відома. Для людей, не науковців, які цікавляться звичаями та традиціями свого народу, вона буде цікавою. Хочу лише нагадати декілька версій Маланки в давнину. Наше молоде покоління не пам’ятає тих звичаїв, які були30-40 років тому. Відновити втрачені традиції важко, але зберегти сучасне ми зобов’язані.
Мета, яка стоїть переді мною – дослідити, у чому унікальність Вашківецької Переберії (Маланки). Я хочу зрозуміти: де вигадки, а де реальність, і ні в якому разі не заперечувати перекази старожилів. Чим більше різноманітних версій, тим цікавіше розвивати народну традицію. Переберія у Вашківцях буде цікавою і для науковців, і для жителів та гостей міста. Рідкісні фото розкриють усю суть традиції та її історичний розвиток.
Історія появи Переберії у Вашківцях така ж загадкова, як і сама Переберія. Персонажі, які виникали, змінювались та зникали, вплинули на еволюцію переберійного руху. До ХХ ст. Вашківецька Переберія, скоріш за все, нічим не відрізнялася від маланкових дійств в Україні.
Заборона влади та переслідування переберійників спричинило спротив з боку останніх. Рух став масовим!
Народні маскарі – окремий розділ. Вони передають у своїх роботах традиційність персонажів, нові тенденції розвитку та нові ідеї щодо створення сценаріїв. Роботи вашківецьких майстрів переберійної маски користуються популярністю в Україні та за її межами. Останніми роками з’являються нові персонажі та техніки виконання масок, які впливають на еволюцію переберійного руху.
Характерною ознакою Переберії є її українізована спрямованість – національна ідентичність. Як відзначають учасники та гості, традиція не тільки збереглася, але й розвивається. Тільки у Вашківцях традиційними є персонажі Маланки, Українки, Козака, Бук-шандаря, Вулана.
Для популяризації та зацікавлення учнів створено та апробовано у навчально-виховному комплексі «Вашківецька гімназія ім. І. Бажанського» навчально-пошуковий проект, який залучив учнів різних вікових категорій. За що їм щира вдячність!!!
Робота над книгою забрала близько семи років опосередкованих досліджень та одного року активного. Вона стане у нагоді усім, хто цікавиться звичаями та традиціями українців. Кінець книги – це не кінець дослідження. Це тільки перший крок, який допоможе наступним поколінням доповнювати її новим матеріалом.
Присвячую книгу моїм батькам Василю та Людмилі Поповичам, дружині Людмилі, донечкам Анні та Вікторії, усім шанувальникам Вашківецької Переберії.
Олексій Попович
Містечко Вашківці. Недовга дорога від Карпатських Воріт (Вижниці). Дрібний сніг переріс в рясну заметіль, вдягаючи все навколо в сяюче святкове вбрання. Морозну прохолоду зимового дня змінило тепло та затишок Музею Маланки. Вашківецька Переберія. Маски, яскраві костюми, фотографії давніх та сучасних святкувань.
Ще під час бесіди з Сірецьким Орестом Іллічем (https://www.facebook.com/OlegVolodarsky/videos/625099388220812/?q=%D1%81%D1%96%D1%80%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9&epa=SERP_TAB) я звернув увагу на цього чоловіка, котрий уважно спостерігав за нами. Цей історик, вчитель та патріот всім серцем закоханий в цю неймовірну традицію Переберії, тому йому було вкрай важливо, щоб ми, журналісти, правильно зрозуміли цю старовинну традицію та нічого не спотворили та не перекрутили. Він так щиро непокоївся і з такою відкритістю та захопленням ділився з нами розповідями про любу його серцю традицію.
Його книга «Вашківецька Переберія» – глибока та змістовна праця, матеріал для якої йому допомагали збирати багато вашківчан, від наймолодших його учнів до найстарших мешканців цього дивовижного краю. Особливу увагу автора привернула до себе одна зі старовинних фотографій в книзі, на якій зняті двоє вершників та прекрасна панянка, а позаду них, хоч і розмито, але все ж таки проглядає людське обличчя. «Містика», подумав я тоді. Навіть не перевдягання, а перевтілення. Моторошні й водночас казкові маски. Пе-ре-берія. Це не просто обряд, це частина вірувань та переконань наших предків. У нас вже давно інша віра, інші звичаї та традиції, проте я щиро переконаний, що ні за яких обставин ми не маємо права засуджувати цю традицію, забувати її чи відмовлятися від неї.
Орест Сірецький, Олексій Попович, Наталя Хачман, Олег Сащук та багато інших людей весь рік старанно працюють, для того щоб раз на рік дати змогу всім охочим поринути в цю неймовірну традицію, наповнитися духом віків, тією спадщиною, котру зберегли для нас численні покоління наших предків. Мене гостинно запросили саме під час святкування і дали можливість побачити це диво на власні очі. Я і досі шкодую, що через напружений знімальний графік у мене було обмаль часу, щоб насолодитися цим дійством.
Під час «Сповіді» ми лише говорили про плани Олексія написати ще одну книжку, а сьогодні, коли ця програма виходить в ефір, робота над другою книжкою вже розпочата. Інколи буває так, що великі обсяги знань обтяжують і роблять розум лінивим і неповоротким. У випадку з Олексієм все зовсім навпаки – попри величезні обсяги інформації, котрі він віднайшов, вивчив та опрацював. Він невпинно аналізує традиції та обряди Маланки, раз у раз відшукуючи нові особливості та історичні паралелі.
Під час нашої «Сповіді» обговорювали подробиці цього обряду, відшуковуючи той зміст, котрий вкладали в нього наші предки. Пе-ре-бирали релігійні та язичницькі традиції. Олексій не просто розповідав про те, що відбувається, а розкривав всю суть того, як це відбувається і ми разом розмірковували над тим, який зміст закладено в кожен елемент цього дійства. Це було надзвичайно цікаво. Захопливо.
Та не менше самої Переберії мене захопили щирість та небайдужість цих людей. Вони так щиро віддані своїй справі. На вулиці продовжував йти рясний сніг. Перетворюючи навіть дерева на величезні сугроби. Після насиченого зйомками дня замість втоми та спустошення відчував душевний підйом і наповненість. І навіть 100 кілометрів засніженої траси, котрі відділяли Вашківці від нашого гостинного буковинського притулку, не змогли загасити ці неймовірні емоції та враження, котрі подарувало нам знайомство з Маланкою.
Ось ця свідома молодь, котра прийшла до нас на допомогу. Це наше міцне та потужне майбутнє. Майбутнє нашої країни. Вони розмірковують. Вони розуміють. Вони шукають і знаходять. Їм вже не згодуєш викривлену історію чи спотворену культуру. Саме це покоління народилося та виросло, коли ми вже вийшли із пустелі червоного рабства. Щоправда, не всі душі звільнилися від рабських пут, багато хто так і залишився в них закутий. Та в цьому і перевага нашої молоді. Вони ВІЛЬНІ. Вони народилися вільними й не дозволять нікому цю святу волю в них відібрати. І сьогодні, міцно стоячи на рідній українській землі, вони озираються на історію та культуру нашої України й та, вже давно трухлява завіса, за якою від нас приховували нашу СПРАВЖНЮ історію, розсипається в пил. Як же це КЛАСНО, що наше майбутнє в руках настільки красивих і відданих Україні дітей!
А ще я неймовірно сумую за вашківчанами. Сумую за їх цілеспрямованістю. Експресією. Азартом. Вибуховістю. Пишу ці рядки і як наяву бачу, як надихає танцівників Орест Ілліч, зосереджено творить майбутню книгу Олексій Попович, натхненно майструє Олег Сащук і кудись поспішає завжди така працьовита і заклопотана Наталя Хачман. Яку ж неймовірну кількість тепла подарували мені ці люди в той передріздвяний вечір. Такі зустрічі – справжній подарунок Господа.
Я обов’язково повернуся у Вашківці. І саме на Маланку. Глибина та містичність цього дійства зачаровує. Такими святами ми намагаємося достукатися до небес. В жартівливому дійстві ми зображуємо перемогу добра над злом, щоб набратися сил та завзяття і, повернувшись додому, перемогти власну духовну слабкість та гріховність. Згадую все це, а на обличчі мимоволі з’являється посмішка…
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Олексій Попович, історик, публіцист, м. Вашківці Чернівецької області
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma