«Я ЗВЕРХУ БАЧУ ВСЕ… «
Коли я був ще зовсім малим, був популярним фільм «Небесный тихоход», де браві пілоти (а за ними і я у свої чотири чи п’ять років) бадьоро виспівували:
«Дождливым вечером, вечером, вечером,
Когда пилотам, скажем прямо делать нечего,
Мы приземлимся за столом, поговорим о том, о сем
И нашу песенку любимую споем:
«Пора в путь-дорогу,
В дорогу дальнюю, дальнюю, дальнюю идем…».
Ця пісенька останнім часто згадується мені, коли в черговий раз узнаю, що перша особа нашої держави відправилась у «дальню путь-дорогу». Щоправда, на відміну від давньої дитячої впевненості у виправданості польотів у кожний недощовий день, зараз виникають сумніви: чи той зараз час, щоб бути весь час у «дальній дорозі»?
Пам’ять послужливо підкидає приклади з минулого, коли керівники держави невчасно (і недолуго) відлучалися з «робочого місця». Візьмемо лише кілька прикладів таких невчасних «відлучок», так чи інакше пов’язаних з історією України.
Історія перша. У Петрограді вкрай напружена політична та соціальна ситуація, почалися «хлібні бунти», які переростають у Лютневу революцію під гаслом «Геть самодержавство!». А імператор Микола ІІ 7 березня 1917 року виїжджає з Царського Села у Ставку верховного головнокомандувача в Могильові. Потім Микола ІІ виїхав у Псков в штаб командування Північного фронту, де обговорював з генералом Алексєєвим питання формування уряду. А тим часом у столиці владу захопила Петроградська Рада, яка вимагала зречення Миколи II. Після довгої телефонної розмови з Родзянко, імператор 2 березня 1917 року підписав Маніфест про зречення.
Історія друга. Восени 1970‑го Альєнде, великий друг СРСР, отримав перемогу на президентських виборах. У перші дні свого правління він націоналізував близько 500 великих підприємств, приватні банки, відібравши їх у іноземних власників без будь‑яких компенсацій. Цей крок дозволив підвищити зарплати і пенсії населенню. Але ці виплати зростали швидше, ніж економіка. Щоб задовольнити попит, гроші доводилося додруковувати. Ще Альєнде вирішив, що діти до 15 років щодня повинні отримувати молоко, поклавши плату за це на підприємців. Ті почали підвищувати ціни. Чилійський лідер, який будував соціалізм з людським обличчям, заморозив ціни, після чого з прилавків почали зникати основні продукти харчування. У грудні 1971 року жінки чилійської столиці вийшли на вулиці, протестуючи проти дефіциту («марш порожніх каструль»). Наступного року на світовому ринку впали ціни на мідь - основу місцевої економіки. Уряд оголосив технічний дефолт.
У грудні 1972 року Альєнде полетів в СРСР просити допомоги, але радянські товариші йому відмовили.
29 червня 1973 року відбулася перша спроба військового заколоту, яка захлинулася. 25 липня 1973‑го конфедерація власників вантажівок провела загальнонаціональний страйк. Влада оголосила в країні надзвичайний стан. 11 вересня 1973 року відбувся успішний військовий переворот, очолюваний Генералом Аугусто Піночетом. Після штурму президентського палацу Альєнде визнав себе переможеним. Він відмовився здатися військовим і в своєму кабінеті покінчив життя самогубством, застрелившись з пістолета, подарованого йому лідером революційної Куби Фіделем Кастро.
Історія третя. Початок грудня 2013 року. У Києві та низці інших міст України тривають протести, котрі розпочалися після того, як наприкінці листопада не було підписано Угоду про асоціацію та вільну торгівлю із ЄС.
А Президент України Віктор Янукович 3-6 грудня, попри складну ситуацію в країні, перебуває у КНР з державний візитом. Напередодні в інтерв’ю українським телеканалам пояснив, що, якщо він скасує візит, то від цього може постраждати економіка країни. Потім Президент повідомив, що на переговорах обговорювалися питання авіа- і суднобудування, в енергетичній і агропромисловій сферах, питання енергетики, а також щодо будівництва інфраструктурних проектів. Усього за результатами візиту до Пекіну підписали близько десятка документів, два з яких на президентському рівні – це Договір про дружбу і співробітництво та Спільна декларація про подальше поглиблення відносин. Також підписали низку міжвідомчих документів. Водночас заступник міністра закордонних справ КНР Чен Гопін після зустрічі Віктора Януковича та голови КНР Сі Цзіньпіня заявив, що за результатами візиту Україна і Китай не уклали жодних кредитних угод.
Після завершення візиту до КНР планувався також візит до Росії.
https://www.bbc.com/ukrainian/politics/2013/12/131205_yanukovych_china_ek
Якась така тривожна картинка вимальовується. Навіть, не хочеться проводити паралелі, щоб не засмучувати ЗеКоманду.
Щоправда, Президент Зеленський налаштований більш оптимістично. У листі з Японії, вміщеному у FB 23 жовтня о 12:12, він виглядає рішучим і категоричним, заявивши: «Напевне, багато хто думає, що міжнародний візит Президента у далеку країну – зручна нагода дискредитувати фракцію «Слуга Народу» та посіяти розбрат і розкол, який надто сподобається нашим ворогам – і зовнішнім, і внутрішнім. Хочу сказати цим людям: якщо ви так насправді думаєте, то глибоко помиляєтеся. Я в курсі всіх подій, тримаю руку на пульсі. Жодна заява, жодна інформаційна операція повз мене не проходить. І я не допущу, щоб хтось зсередини фракції чи ззовні міг кидати тінь на політичну силу, яка отримала мандат більшості від народу України.»
І це нагадує мені пісню, з якої я почав цей допис. Там є ще й такі слова:
«Пускай судьба забросит нас далеко!
Пускай!
Ты к сердцу только никого не подпускай!
Следить буду строго.
Мне сверху видно все – ты так и знай».
Ну, що ж! Зверху воно, звісно, видніше. Але живемо ми всі на землі.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma