Сьогодні для багатьох тільняшка сприймається як предмет споконвічно російської військової атрибутики. В самій Росії існує навіть культ тільняшки. Так, одним з неофіційних військових свят, значення якого важко перебільшити, є День російської тільняшки, який щорічно відзначається 19 серпня.
Однак, як і у багатьох інших військових атрибутів, у «російської» тільняшки зовсім неросійське коріння.
Більшість істориків сходиться на думці, що перші тільняшки з'явилися у Франції. Існують історичні факти, які свідчать про те, що перший прототип тільняшки - так звана «бретонська сорочка» (breton top) - з'явився в Бретані у тамтешніх рибалок, ймовірно в XVII столітті. Навіть прапор Бретані схожий на тільняшку. Тоді багато бретонських рибалок йшло на морську службу. З ними по всьому Старому Світові почала подорожувати і мода на бретонські сорочки з бавовни. Моряки почали спеціально надягати на себе чорно-білі довгі сорочки.
На світлині: Офіційний прапор Бретані
Згідно старовинним повір'ям морську безодню населяли різні духи, демони і русалки, включаючи морського диявола, яким здавна лякали усіх, хто виходив у відкрите море. Кожен з цих духів становив серйозну небезпеку для підкорювачів морів і океанів. Щоб їх обманути і використовували тільняшку. Вважалося, що, одягнувши подібну сорочку, моряки здавалися духам моря вже небіжчиками, від яких залишилися лише кістяки.
Моряки гідно оцінили чорно-білу смугасту тільняшку, оскільки вона давала можливість не тільки не стати здобиччю міфічного морського диявола, але й дозволяла зігріватися навіть при поривчастому вітрі у відкритому морі, а також досить швидко висихала при намоканні безпосередньо на тілі.
Спочатку «бретонські сорочки» виготовлялися вручну і вони були в'язаними. Деякі моряки самі в'язали тільняшку гачком, коротаючи довгі години на вахті.
Перша тільняшка в Росії з'явилася трохи більше 140 років тому. Людиною, яка запровадила тільняшку, як частину форменого одягу військових моряків, став син імператора Миколи I великий князь Костянтин Романов, на той час - голова Державної ради Російської імперії.
А сталося це так. У 1850-х роках російські моряки торгового флоту почали купувати бретонські сорочки в європейських портах, куди заходили російські кораблі. 1868 року великий князь Костянтин Миколайович приймав екіпаж фрегата «Адмірал» і моряки, що прийшли на прийом, похвалилися смугастими сорочками, купленими ними в Європі. Особливо вони відзначали функціональність і зручність трикотажної сорочки з поперечними чорними і білими смугами, яка в побуті вже отримала назву тільняшки, так як надягалася просто на тіло.
На світлині: французькі моряки у бретонських сорочках (середина ХІХ століття)
Будучи великим поціновувачем простоти і естетики військового обмундирування, великий князь у 1874 році подає імператору ідею поширити тільняшки з вовни і бавовняної тканини серед моряків російського флоту. 19 серпня цього ж року імператорським указом Олександра II тільняшка офіційно увійшла до переліку амуніції, обов'язкової до носіння російськими моряками. З тих пір ця дата і вважається днем народження російської тільняшки, а сама смугаста сорочка міцно увійшла в життя російських моряків.
За деякими даними, статутна тільняшка зразка 1874 року повинна була мати точну певну масу, за чим стежила спеціальна комісія, що здійснювала вибіркові перевірки продукції майстерень. Ось витяг з указу, що описує флотську тільняшку: «Рубаха, вязанная из шерсти пополам с бумагою (хлопок. – Авт.); цвет рубахи белый с синими поперечными полосами, отстоящими одна от другой на один вершок (стара міра довжини, що дорівнювала 44,45 мм. – Авт.). Ширина синих полос – четверть вершка… Вес рубахи полагается не менее 80 золотников (приблизно 341 грам. – Авт.)».
Як бачимо, у першої російської тільняшки ширина смуг була різною: білі смуги були значно ширше синіх. Рівноправність між ними було встановлено лише в 1912 році. З цього моменту ширина смуг склала чверть вершка, тобто в сучасних одиницях вимірювання приблизно 11 мм. У бретонську сорочку в Росії було внесено і нововведення - чорні смуги замінили синіми. Сині та білі поперечні смуги російських тільників відповідали кольорам російського військово-морського Андріївського прапора.
Перші російські тільняшки вироблялися за кордоном, в Голландії і видавалися не всім морякам, а тільки учасникам далеких морських плавань. В Росії тільняшки вперше були виготовлені на трикотажній фабриці Керстена в Санкт-Петербурзі. І тільки вже тоді їх стали видавати усім матросам підряд.
До речі, запозиченими на російському флоті були не лише тільняшки, а й увесь морський костюм в цілому.
Відомо, що в XVIII столітті тон в морській справі задавали голландці. Добралися голландці в ті часи і до Росії, коли їх судна почали заходити в Архангельськ.
Цар Петро I, одержимий створенням російського флоту, переймаючи все, що вже було перевірено часом і досвідом моряків інших країн, прийняв для російських моряків і голландську морську форму, але ... без «бретонских сорочок».
Чому ж російський цар, практично цілком перейнявши морські традиції Голландії, одразу не запозичив і тільняшку?
Річ у тому, що не дивлячись на популярність тільняшки, до XVIII століття вона була заборонена. Причина заборони, попри всю очевидність дурниці, була досить банальною. Керівництво військово-морських сил ряду європейських країн вважало тільняшку нестатутною формою одягу. Дійсно, часто моряки в'язали ці сорочки вручну, не дотримуючись стандартів у якості матеріалу і довжині смуг.
Реабілітували смугасту сорочку лише в середині XIX століття, коли в моду знову ввійшла голландська морська форма: короткий бушлат, розкльошені чорні штани, сині фланелеві сорочки з глибоким вирізом на грудях, з якого виднілися смужки. З цього моменту кожен моряк зобов'язаний був мати в своєму гардеробі як мінімум три тільняшки.
Двобортна суконна чорна куртка на теплій підкладці з відкладним коміром на голландський манер у російському флоті була введена в 1848 році, як повсякденна форма одягу матросів так званих робочих екіпажів. Щоправда, назву вона отримала німецьку і спочатку називалася «брушлат». У наказі 1848 року зафіксовано перше найменування даного предмета одягу від німецьких слів Brust - груди, і latte - лати, тобто «захист грудей». Пізніше, в кінці XIX столітті, брушлат став іменуватися буршлатом, і остаточно, лише в 1917-1918 роках, була прийнята нова форма вимови - бушлат.
На світлині: ліворуч - німецький моряк (1914 р.), праворуч - радянські моряки (1941 р.)
Іноземне походження й у знаменитих матроських штанів-кльош. У Франції за часів вітрильного флоту матроси носили штани особливого крою, які мали кінці штанин, що розширюються донизу, і формою нагадували дзвін. Французькою «дзвін» - cloche, що російською звучить як «кльош». Такий покрій штанів мав практичну необхідність при корабельних прибираннях, коли вся палуба покривалася потоками води, підйомі на реї по вантах, під час приставанні шлюпок до полого берегу, коли було зручно одним рухом руки загнути кінці широких штанин догори вище колін, щоб не намочити штани.
А формена матроська сорочка з білого полотна, парусини або синього сукна з великим відкладним коміром прямокутної форми (який може бути блакитним з білими смугами по краю), що відкинутий назад і залишає відкритою передню частину шиї (так що видно натільний одяг - смугасту тільняшку) отримала назву голландка (голланка). Вже сама ця назва вказує на джерело запозичення - форму голландських матросів.
Морська форма отримала популярність і за межами флоту, у цивільного населення. В кінці XVIII століття деякі елементи морського форменого костюма увійшли в дитячу і підліткову моду.
Дитячий або підлітковий костюм з елементами форменого одягу моряка - великим відкладним квадратним (зазвичай білим) коміром зі смужками і краваткою, іноді прикрашеною якірцями отримав назву матроска. Матроска могла бути не тільки білою полотняною, але й синьою полотняною. Вона була такого ж покрою, що і голландка, блакитний комір якої спускався поверх полотняної форменки.
На світлині: майбутній авіаконструктор О. Антонов разом з сестрою у дитячих матросках
Термін «матроска» утворений за тим же принципом, що і назва цього одягу в англійській (sailor's jacket) та французькій (matelot) мовах. В основу російської назви покладено слово голландського походження «матрос» (matroos), яке з'явилося на початку XVIII століття, в петровську епоху.
Як і доросла морська форма, матроска була запозичена. У Франції в другій половині XVIII століття під впливом ідей просвітителя Ж.-Ж. Руссо відбулася реформа дитячого костюма, який до того практично нічим не відрізнявся від одягу дорослих, що особливо болісно відбивалося на дітях з вищих верств суспільства, так як вони були змушені носити перуки, корсети, туфлі на підборах тощо.
Французька художниця Е. Віже-Лебрен сприяла поширенню нової моди, як жіночої, так і дитячої. Ще в 1790 році нею був написаний портрет дофіна - сина короля Людовика XVI у матроському костюмі. Саме Віже-Лебрен, яка в 1795-1801 роках жила в Росії, ввела матроску в російський побут. Художниця не тільки придумувала нові крої, але дуже часто сама виконувала їх. Вона була добре прийнята російським суспільством, вважалась знавцем моди, і з її легкої руки поширилася не тільки доросла мода, а й дитяча матроска.
Отже, як бачимо, всі деталі російського морського костюма, не тільки дорослого, але навіть дитячого, були запозичені.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma