Якось прийшла мені мудра та весела думка щодо Юрка Дурка. Це було півроку пізніше, як воно було бите за свій тупий зрадницький базар та почало судитися зі мною, сподіваючись на те, що я злякаюся мусорів та дам Юркові грошей, щоби воно забрало заяву. Але – пеніса грандіозуса Дуркові во все його хлєбало. Ніяких грошей давати зажерливому тупиздню я не збирався. А мудра думка полягала в тому, що Юрка, якого мені дуже кортіло пристрелити, таки треба було розстріляти. Але – з рогатки, бо це смішно та принизливо для розстріляного. Тому я знайшов в інтернеті дешеву рогатку, придбав там же кульки для неї та трохи пристрілявся по мішені з зображенням Юрка Дурка Кіровського – тобто Гнилицького. І почав всюди носити ту рогатку з собою, сподіваючись на випадкову зустріч з колаборантом.
Коли надія на зустріч вже була майже втрачена, коли рогатка вже близько півроку була моєю постійною супутницею, перед Новим роком, а саме 28 грудня 2021 року, Дурко мені таки підвернулося. Я тоді повертався з ринку, коли боковим зором побачив щось знайоме, що промайнуло паралельною вулицею. Трохи прискорившись, на наступному перехресті я почекав, і зрадів, коли з-за рогу з’явилося Дурко. Воно йшло з грацією дромадера і тагло за собою санчата, навантажені прив’юченим до них мішком. Пакунок був невеликий – десь 50Х30 см. Запам’ятаємо цей факт. Зважаючи на те, що на мені був важкий рюкзак з придбаними на ринку харчами, я не розпочав погоню за вражиною, але на всякий випадок перевірив на явність рогатки та боєкомплекту до неї. Все було на місці. Я сумно зітхнув і пішов собі далі.
Але, хвилин через п’ятнадцять, я знов побачив Юрка – воно виходило з території розваленої школи №16, але вже БЕЗ санчат. Десь там воно їх приховало. І воно, замислене, йшло прямо на мене! Це ж треба, як повезло!
Я мовчки приготував рогатку і заклав до неї кульку, забезпечивши і вільний доступ до боєкомлекту. Коли Юрко нарешті побачило мене і застигло в ступорі, на його огидній колаборантський пиці промайнув – вірніше, повільно проплив – весь спектр його раптових думок. Дурко не вміло швидко оцінювати ситуацію та приймати швидкі рішення, бо було тупизднем та гальманутим поцем ще з дитинства.
- Стоять, сцуко! Тобі пиздець!- заволав я і влупив з рогатки в груди переляканої дичини. Дичина підстрибнула з розворотом у повітрі і побігла від мене вулицею. В неї прокинувся основний інстинкт – тікати щодуху від небезпеки. Але я встиг таки вистрілити в Юрка Дурка ще два рази. Влучив, між іншим. Мету було досягнуто – я розстріляв Юрка Кіровського (Гнилицького) з рогатки.
Але десь через півгодини до мене під’їхали шість(!!!) машин так званої «нової поліції», контингент якої було набрано за оголошеннями в тролейбусах серед иртиянської гопоти. Погрожуючи зброєю та невміло, але рясно матюкаючись, ці «поліціянти» почали вимагати від мене повернення санчат з ялинкою. Нагадаю – на санчатах, що їх везло Юрко Дурко, не було навіть натяку на ялинку. «Поліціянти», окрім погроз, лізли в бійку, але їх стримувала піхотна лопатка в моїй руці. Стріляти ці мужні та незламні вартові порядку явно бзділи. Як і отримати лопаткою по головах. Я вже не кажу, що ті уїбани не представилися мені, як положено за чинним законодавством, тому треба було їх бити, бо ситуація більш нагадувала бандитський наїзд, аніж викликаних правоохоронців.
Короче, мені довелося самому розшукувати зкрисячені та приховані Дурком санчата. Окрім мішка, ніякої ялинки на них не виявилося, а моя спроба зазирнути до мішка була брутально обірвана так званими «поліціянтами».
Спроби офіційно, по закону, розібратися з бандитами лишилися безуспішними – у відділку навіть не сказали, хто приїздив на цей бандитський наліт, хоча знали всі прізвища. У зв’язку з цим у мене є припущення, чому саме не стали навіть шукати мусорських уїбанів.
1. Юрко везло наркоту, трафик якої кришували мусори, на точку розповсюдження, бо мусори самі бзділи засвітитися. Недарма ж вони приперлися такою шоблою – їх відважно приїхало в’язати мене, шістидесяти річного інваліда, аж дванадцятеро!!! Мабуть ті, хто був в долі.
2. Юрко перевозив зброю та вибухівку для вже заснувавшихся в Лисичанську диверсантів, раніше Юрко було помічене в розселенні підозрілих осіб з окупованих територій. Завваживши, що серед лисичанських мусорів багато прихильників срашки, то нічого дивного в тому нема. Згадаймо, як Юрко проводив рекогносцировку на териконі колишньої шахти ім. Войкова, звідки можна було би обстріляти Северодонецьк. Це чомусь співпало з посиленими тренуваннями лугандонів в стрільбі «партизанами» - одноствольними пусковими ракет від «граду», що проводилися на лугандонських полігонах.
Тож лисичанським мусорам було якось ніяково, що їх кур’єр хотів їх кинути, і вони намагалися всіма силами заперечити свою участь в можливій торгівлі наркотою або в можливому посібництві (а вірніше – від прямої участі) терористичної діяльності.
Я більш схильний до другої версії, бо надто явний металевий звук був від «ялинки» в Юрковому мішку на Юркових санчатах. Але я, як і хотів, таки розстріляв гидотну гниду з рогатки.
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma