…Пригадується, схожої біблійної" естетики свого часу дотримувався у власних табірних поезіях колишній політв’язень Степан Сапеляк. Коли сакральні символи з християнського катехізису римуються з нашим, наразі воєнним сьогоденням. Збірка українського поета Олафа Клеменсона "Імена, що залишилися" (К.: Дух і Літера) – саме з таких інтерпретацій реальності, коли, нагадаємо, у сакральні сюжети - "Різдво Пресвятої Богородиці", "Трійця-п’ятидесятниця", "Введення до храму" - непомітно і владно вплітається воєнна реальність, формуючи оповідний контекст (сказати б, наратив) будь-якого стилю. Розмовного, ділового, поетичного і навіть "біблійного".
Св. Анна дивиться у вікно –
сизуватий пахучий легкий димок
спалюють перше листя
палять танки
вони шурхітливі листочки тополь коли вітер повіє
чорний димок
При цьому
Ісаким досі ще не повернувся
чоловік
їздить повсюди розшукуючи тіла
загиблих бійців
повертає родичам руки і ноги і пальці нігті носи
губи
навіть волосся усе що вціліло після боїв
зуби
обережно збирає немов золотий пісок
навіть крики останній страх спогад молитву подих венозну кров і
думки адже
тіла не повинні лежати немов сироти з пророслими з ротів травами
Але головне у збірці, звісно, не адаптація наших реалій до християнського "оповідного" канону, а звернення до наших сучасників, які мають почути і зрозуміти – якщо не думку автора, то хоча б власну роль у сьогоднішній трагедії.
Найсмертельнішим є безумство
переляканих інтелектуалів митців письменників
говірких горобців
померлих іще до прильоту ракет
коли говорить автомат
не намагайся кричати голосніше за нього
не намагайся перекричати гармати
це моветон
якщо хочеш стати гарматою
– стань
автоматом
- стань
стань степовою ракетою під лисичанськом
будь
але не намагайся імітувати їхню потойбічну жорстоку щирість
не імітуй мову якою не володіють навіть ті хто тримає цю зброю в руках
Ілюстрація – Антон Логов
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma