Катерина Білокур була простою селянкою з Полтавської губернії. Батьки били її за малювання, вона робила фарби з калини та цибулі й одного дня намагалася втопитись з відчаю.
Катерина народилась у селі Богданівка. Змалечку брала вуглинки й малювала всюди: на паркана́х, на печі, на клаптиках полотна.
Батьки ж вважали це «дурнею» й забороняли. Для них вона мала працювати в господарстві, а не «мазюкати».
Вона мріяла вчитися. Пробувала вступити до художнього та театрального технікуму. Її навіть не розглядали, бо не мала початкової освіти.
Катерина тоді з відчаю пішки поверталась додому(майже 150 км) з Миргорода.
А згодом у 34 роки пішла топитись у річку глибоку.
Її врятувала мама. Вода була крижана, і відтоді з ногами були проблеми на все життя.
Батько зрозумів, що пручатися далі марно, і дозволив малювати, але тільки після хатньої роботи.
Так і почався її справжній шлях у мистецтві як художниці-самоучки.
Життя Катерини змінилося після того, як вона написала листа співачці Оксані Петрусенко. До листа додала малюнки калини і надіслала в театр із підписом «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».
Талант справив враження, і в Богданівку приїхали шукати «художницю з народу».
Її картини вперше показали в Полтаві, а потім у Києві.
У 49 років Катерина стала членкинею Спілки художників України, попри відсутність освіти і впливових знайомств.
За кілька років три її роботи відправили до Парижа.
Там їх побачив Пабло Пікассо. І сказав:
«Якби ми мали художницю такого рівня, ми б змусили заговорити про неї цілий світ».
Після визнання Катерина все одно залишалася у Богданівці. Жила в тій самій хаті, доглядала город, приймала гостей
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma