«Це просто каштани, мам... це каштани падають на машини у дворі... – заспокоювали нас. - Я думаю все ще сонно: "Які каштани в лютому?" І чую: "Бах! Бах!"
Загалом у цій збірці живуть різні тварини - лісова лань, акваріумні рибки, приблудні собаки, домашні коти, страуси й кури... Але й також різні люди - старий емігрант, колишній військовий, дівчина з Чернігова, чоловік із Києва, молода мама з Харкова, американський журналіст... Одного ранку цих тварин і людей об’єднала спільна війна - несподівано-сподівана, безжальна, руйнівна. Утім, книжка назвою "Тільки не гавкай" Олени Захарченко не про неї, а про зв’язок поколінь, карколомні втечі, неможливі порятунки, доленосні зустрічі. Про людей, які бігли в невідомість, але не залишили тих, хто потребував допомоги. Про круговерть життя,де є місце для давнього й нового, смутку й любові. Про віру в перемогу і про незламність українців, які не здаються - хай би де були й жили, і хай би з чого починався їхній день. Аби тільки не повторилося, як тоді, на початку…
"Я прокинулась не знаю від чого, - згадує авторка, - світився екран телефону, він тихенько порипував на віброрежимі, хтось дзвонив... уночі... напевно, помилився номером... я ще навіть не глянула, хто це, коли рипнули двері - молодший син, босий, у піжамі, очі здоровенні в синьому примарному світлі мобільного, перелякані. - Мам... там... гупає... там... І він одразу лякається того, що мені сказав, тобто, що це означає, що це може означати, і виправляє сам себе, сам мене заспокоює, повертає світ до нормальності: - Це просто каштани, мам... це каштани падають на машини у дворі... Я думаю все ще сонно: "Які каштани в лютому?" І чую: "Бах! Бах!" Відчиняю балкон - гучніше: "Бах!" Холод лютневої ночі пробирає до самої ниточки, і ці вибухи десь аж у костях моїх тремтять: "Бах!"
Олена Захарченко. Тільки не гавкай. – Х.: Віват, 2023
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma