…І нехай кажуть, що у війні "винні всі" - від войовничого начальства до мовчазних підлеглих – автор таки ризикнув не погодитися з усіма філософськими трюїзмами і описав те, про що всі мовчали.
Загалом ця книжка цілком може виявитися пророчою щодо майбутнього продовження нинішньої – та й будь-якої іншої – війни. Адже мова у "Повітряній війні і літературі" В.Ґ. Зебальда (К.: Ist Publishing) насамперед про те, що зло повертається, хоча автора цікавить не ця прописна істина, а її наслідки для простих людей.
До речі, про це мовчала навіть хвалена "Група 47", до якої входили зокрема Ґюнтер Ґрасс і Генріх Белль, і учасники якої заявляли, що прийшли у післявоєнну літературу, щоб розповісти, як було. У тому-то й справа, що про сором, приниження, рани і смерті німців – на тлі пережитого з вини їхніх правителів і від рук їхніх солдат - довгий час було не прийнято навіть заїкатися нікому. Ні своїм, ні чужим. Будь-хто з німців вже був винний хоча б тому, що належав до цієї нації.
Ось чому аж у 1997 році в Цюріхському ляльковому театрі автор цієї книжки виступив з лекціями про килимові бомбардування німецьких міст в останні роки Другої світової війни. Як письменник і літературний критик, він вказував на порожнечу в колективній пам’яті німців щодо досвіду руйнувань, та спирався на рідкісні приклади літературних творів, які здійснили спробу описати жах тотального знищення міст. Жах, який настільки паралізував людей, що вони не могли його передати не тому, що не хотіли, а тому, що не могли. А якщо щось і було передано, то зроблено це у дуже уривчастій, клішованій формі. Цікава думка, що чимало постраждалих від повітряних нальотів сприймало це як справедливу кару і навіть акт відплати зверху. Через що люди прагнули якнайшвидше забути весь жах того, що відбувається.
Крім "Повітряної війни і літератури", до цього видання увійшли ще три тексти: "Письменник Альфред Андерш", "Скорбота серця. Про спогад і жорстокість у доробку Петера Вайсса" й "Очима нічного птаха. Про Жана Амері".
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma