Enigma Enigma

Влад Волошин

2020-06-13 11:45:22 eye-2 5419   — comment 4

Йде гроза чи тільки загроза?

На скільки вірогідна сьогодні нова «велика» війна Росії і України? – це питання цікавить зараз не лише політиків, медіа і експертів, а й все українське суспільство.

Протягом останніх кількох тижнів ситуація і на Донбасі і взагалі в Україні нагадує стан з погодою перед літньою грозою, коли обрій з однієї сторони захмарився майже на чорне, пориви вітру ганяють по небу важкі хмари і у повітрі запахло озоном. Саме в цей час господині похапцем знімають зі шнурків білизну, щоб не намокла, перехожі поспішають під найближчий рятівний дах, і навіть пташки десь ховаються і замовкають. Всі чекають, що ось-ось вдарять перші важкі краплі, за якими за кілька хвилин поллє, як з відра, а поки-що тривають саме ці моменти – «передгроззя» чи «передзлив’я».

Але досить часто буває, що сам дощ так і не розпочнеться. Грім десь там вдалині погримить-погуркає, вітер покрутить-повертить пилюкою та і розірве хмари, а небо за кілька хвилин засяє чистою блакиттю…

Подібний ліричний відступ може й не дуже доречний в розповіді про ситуацію, яка склалась в Україні, але він досить яскраво характеризує стан українського суспільства, яке перебуває в очікуванні можливих нових викликів і агресій з боку ворога.

 

Починає гриміти.

Розпочинаючи в 2014 році війну проти України, Росія прагнула не лише взяти під контроль якнайбільше території спочатку Криму, а потім і Донбасу, а й за будь-яку ціну розширити зону власного впливу. Для цього застосовувала різні методи ведення «гібридної» війни, починаючи від прямої агресії із застосуванням регулярних збройних сил, закінчуючи інформаційними атаками через медіа. До списку цих методів увійшли і сепаратизм, і тероризм, і маніпулювання спільнотою на псевдо «референдумах», і силові репресії та економічні утиски проти окремих осіб і підприємництва в цілому, і взагалі, перетворення окупованих в України територій на «зони нестабільності під впливом Росії».

Для цього окуповані території були буквально «нашпиговані» російськими військами. На анексованому кримському півострові агресор розмістив потужне військове угрупування чисельністю до 30-32 тисяч осіб, яке оснащене новітніми зразками озброєння, та наростив боєздатність Чорноморського флоту.

На окупованій частині Донбасу, де не вдалось втілити російський проект, під назвою «Новоросія», були створені сепаратистські недоутворення під назвою «народні республіки» (на Донеччині – Донецька – ДНР, на Луганщині – Луганська – ЛНР). На цій території, яка опинилась під контролем сепаратистів, також Росія розмістила угрупування, які фактично перебувають під командуванням російського генерального штабу.

 І хоча ці угрупування і мають назви «народної міліції» і «республіканських збройних сил», насправді це з’єднання російської армії – 1 і 2 армійські корпуси, що входять до складу Південного воєнного округу ЗС РФ. Їхнє оснащення, фінансування і комплектацію здійснює Москва, і діють вони в комплексі з іншими частинами і з’єднаннями російської армії. Їхня чисельність складає до 40 тисяч осіб. Чимало посад інструкторів і вузьких спеціалістів на новітньому озброєнні, а також командних посад в частинах і підрозділах «народної міліції» і «республіканської армії» займають кадрові російські військові, що свідчить про пряму належність цих військових з’єднань до російської армії.

Долучаючись в липні 2014 року (під певним тиском Франції і Німеччини) до процесу врегулювання ситуації на Сході України, Росія виступила «захисником  інтересів непідконтрольних Україні територій». Тобто, спочатку подій на Донбасі Москва дала зрозуміти, що підтримуватиме не «мирне врегулювання», а незаконні збройні формування сепаратистів. Тому й надалі створений «мінський формат», де Україна і Росія за посередництва ОБСЄ, розробили комплекс заходів, щоб мирний процес втілити в життя, далі обміну заручниками майже не просунувся. І у цьому процесі Москва теж виступає на боці так званих «ДНР» і «ЛНР» 

Протягом кількох останніх років Росія завела в тупик і не бажала звідти виводити цей «мінський процес», адже їй конче потрібні на власних кордонах подібні «недоутворення» з нестабільною політичною ситуацією. До того ж подібний «напівзаморожений» постійно триваючий збройний конфлікт в Україні, виснажує нашу економіку і підриває політичну ситуацію.

Проте в український президент Володимир Зеленський цей процес все ж перезапустив. За посередництва ОБСЄ «мінська» тристороння контактна група (ТКГ) навіть досягла певних (прийнятних для Росії) домовленостей: були звільнені кілька десятків заручників під час обмінів полоненими, Москва навіть «здійснила вплив» на маріонеткових «командирів» бойовиків, щоб ті відвели свої підрозділи на пара-сотень метрів в трьох місцях лінії розмежування сторін.

Проте, головної мети – врегулювання ситуації в цілому на Донбасі, ці «міні-заходи» не досягли, і навіть стріляти бойовики зовсім не переставали. Йти далі, на виконання інших заходів «Мінського протоколу» Росія погоджувалась лише після певної здачі Україною її інтересів. Фактично, мирний план Зеленського з його ініціативою «перестати стріляти» й так не працював, бо навіть спостерігачі Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Донбасі, констатували, що кількість порушень режиму припинення вогню залишається сталим і доволі високим.

До того ж і «мінський процес» знову «застопорився», останніх два-три місяці жодних суттєвих кроків на шляху врегулювання не було зроблено. Розуміючи, що насправді Москві врегулювання на Донбасі абсолютно не потрібне, українська влада почала втілення, так званого, «плану Б» (як назвав його на своїй прес-конференції для журналістів президент України Володимир Зеленський). Ми змінили склад і деяких осіб в українській стороні ТКГ і запропонували залучати до неї представників окупованих районів (ОРДЛО). Нашій спільноті в цьому процесі необхідно було «більш рельєфне позначення власних позицій», тобто інтереси України мають бути збережені.

На це Росія відповіла за звичним для неї сценарієм: «маріонеткові» влади недореспублік оголошують про приведення в підвищений стан боєготовності усіх підрозділів і з’єднань російських бойовиків. Вони немов чекали, що Україна десь викаже непоступливість під час переговорів у вирішення суперечливих питань, тому й зразу ж продемонстрували готовність йти на загострення. Крім того наша розвідка фіксує перекидання з території Росії певної кількості озброєння і бойової техніки. Також патрулі СММ ОБСЄ фіксують перебування бойової техніки окупантів на полігонах в безпосередній близькості до лінії розмежування. Збільшується і кількість обстрілів з боку ворога. Тобто, образно кажучи – «десь починає гриміти»…

 

 «Скупчення хмар на небосхилі».

Щодо «хмар» які зібрались навколо України, то їх теж чимало. Про угрупування російських сил і засобів на тимчасово окупованих територіях йшлося вище: в Криму їх до 32 тисяч а на Донбасі майже 40.

 Крім того на території невизнаної Придністровської республіки сьогодні перебуває до 1700 російських військових. Це Оперативна група російських військ ОГРВП у складі двох окремих механізованих батальйонів — 82-й і 113-й і батальйон охорони та обслуговування. Більшу частину військових і технічного персоналу ОГРВ в Придністров’ї становлять місцеві жителі, які отримали російське громадянство. Представників Росії там насправді лише 410-420 чоловік. Але за необхідністю в Молдову ще можуть прибути до півтори тисячі лише офіційних «російських миротворців».

https://armyinform.com.ua/2019/10/yak-rosiya-mozhe-myttyevo-stvoryty-chyselne-ugrupovannya-v-nashomu-tylu/

Крім того, росіяни з місцевими постійно проводять підготовку до «виконання миротворчих завдань». За потреби ці люди теж діятимуть у складі російських підрозділів.

Озброєння для цього угрупування теж є достатньо. На території Придністров’я розташований величезний склад озброєння, який належить росіянам і вони зовсім не поспішають забирати це озброєння чи хоча б його утилізовувати. Це склади біля села Ковбасна (Кабасна).

Станом на 2000 рік, обсяги озброєнь і боєприпасів, що належать Росії, у Придністровському регіоні Молдови становили близько 42 000 тонн. Із 2000 по 2004 роки звідси вивезено чи знищено на місці близько 50% озброєнь, військової техніки та боєприпасів. Наразі на складі за різними оцінками від 19 000 до 21 500 тонн боєприпасів: снаряди, авіабомби, міни, гранати, набої. Там зберігають, зокрема, сотні танків і бронетранспортерів, понад 200 зенітно-ракетних комплексів та установок систем залпового вогню «Град», а також 30 тисяч автоматів, кулеметів і пістолетів.

З Придністров’ям у нас майже 500 км кордону і зосереджені тут російські військові постійно тримають у напрузі наш південь та південний захід.

З півночі ми теж не можемо відчувати себе спокійно. Маючи за першого союзника Білорусь, РФ значно наростила кількість напрямків, з яких може вдарити по нам. Це ще 1110 кілометрів кордону, звідки агресор може будь-якої миті вдертись до України.

Хоча на території Білорусі насправді є лише два російські військові об’єкти. Це 43-й зональний вузол зв'язку ВМФ РФ в 7 км від міста Вілєйка в Мінській області та 474-й окремий радіотехнічний вузол (ОРТУ) в 48 км на південний схід від міста Барановічі Брестської області.

На вузлі зв'язку ВМФ РФ під білоруської Вілєйкою діє понаддовгохвильова радіостанція «Антей» з передавачем потужністю 1 тис кВт. Вона призначена для прямого зв’язку Головного штабу ВМФ з бойовими кораблями і атомними підводними човнами, що несуть чергування в районах Атлантичного, Індійського і частково Тихого океанів на відстані понад 10 тисяч км. Рішення про будівництво цієї станції було прийняте ще в 1958 році, а діяти вона почала в 1964-му. Орендована територія об'єкта - близько 650 га. Чисельність обслуговуючого персоналу на об'єкті, відповідно до домовленостей, не повинна перевищувати 250 осіб.

Другий військовий об'єкт - радіолокаційна станція дециметрового діапазону (РЛС) «Волга» на радіотехнічному вузлі під Барановічами - контролює райони патрулювання підводних човнів НАТО в Північній Атлантиці і Норвезькому морі. РЛС здатна виявляти балістичні ракети і космічні об'єкти на відстані більше 2 тисяч км (деякі джерела повідомляють про можливість стежити за ракетними пусками на видаленні в 5 тисяч км).

На бойове чергування «Волга» була поставлена ​​в 2002 році. З 2003 року РЛС увійшла до складу Системи попередження про ракетний напад (СПРН) Військово-космічних сил Росії. Станція «інтегрована в єдину систему ППО Союзної держави, є елементом регіональної білорусько-російського угруповання військ і входить в об'єднану систему ППО СНД». Займана площа - понад 200 га. Чисельність обслуговуючого персоналу, згідно з міжурядовою угодою 1995 року, не може перевищувати 1200 осіб. В квітні 2017 року, на РЛС під Барановічами були зайняті "близько 600 чоловік особового складу.

Обидві військові установи не наділені статусом військових баз. На їхній території немає летального зброї. Сьогодні чисельність особового складу на них, за даними видання DW, до 850 чоловік.

https://www.dw.com/ru/%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B8%D1%85-%D0%B2%D0%BE%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D1%85-%D0%BE%D0%B1%D1%8A%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D0%B2-%D0%BD%D0%B0-%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B8-%D0%B1%D0%B5%D0%BB%D0%B0%D1%80%D1%83%D1%81%D0%B8/a-40359816

Кілька років тому Росія і Білорусь активно працювали над тим, щоб розмістити на військовому аеродромі під Бобруйськом російську військову базу. Проте питання так і залишилось не реалізованим, а керівництво білорусі заявило, що росіяни за необхідності можуть використовувати будь-який військовий аеродром Білорусі.

Проте з напрямку Білорусі для України існує інша загроза. Росія тут дуже часто, по кілька разів на рік проводить широкомасштабні бойові навчання, відпрацьовуючи, загалом, можливості швидкого перекидання і зосередження військ на певні території й ділянки українського кордону. Такі навчання, бувають як двосторонні російсько-білоруські, так і в рамках  ОДКБ (Організації Договору про колективну безпеку), із залученням десятків тисяч військових та сотень одиниць техніки («Боевое братство», «Ешелон» та інші маневри).

 

«Грозові хмари» зі східного і північно-східного напрямків

Найбільш загрозливими «хмарами» виглядають скупчення військ на північно-східному напрямку, де Росія зосередила 20-у загальновійськову армію Західного військового округу. Це угрупування має потужний бойовий склад – дві дивізії чисельністю близько 10-12 тисяч осіб кожна, і частини бойового та оперативного забезпечення армійського підпорядкування.

З 1998 року штаб армії знаходився в місті Вороніж. А у 2010 році штаб передислоковується в місто Муліне, Нижньогородської області (Приволзький федеральний округ).

Передислокація штабу 20-ї армії в Вороніж (ближче до українського кордону), відбулось у 2015 році. В наступні роки пройшло переформування окремих бригад та баз зберігання озброєння у частини 20-ї армії. Ці частини розмістили у безпосередній близькості від кордону нашої держави. За офіційною позицією міністерства оборони Росії, розгортання 20-ї армії поблизу українського кордону викликане загрозою НАТО, та можливими «провокаціями» з боку України.

«Подібні «аргументи» є досить дивними, оскільки на території України не розміщено жодного підрозділу армій держав НАТО», - розповідає «Український міліарний портал». - А сценарій наступу української армії з на західному напрямку Росії є нереалістичним, хоча б з причини значної чисельної переваги російського Західного військового округу. Версія про можливі «провокації українських радикалів», взагалі нелогічні, оскільки в такому випадку Росія мала б розміщувати на українському кордоні не танкові полки, а підрозділи Нацгвардії та ФСБ», підводить підсумок УМП.

https://mil.in.ua/uk/articles/20-ta-zagalnovijskova-armiya-rosiyi-zagroza-na-pivnichno-shidnomu-napryamku/

20-а армія розглядається керівництвом російської армії саме як наступальне угруповання. Про це свідчить також і її назва — «УДАРНА». У разі повномасштабного наступу Росії,  саме 20-а загальновійськова армія стане першим ударним ешелоном на північно-східному напрямку України. Крім її частин, у цьому напрямку також будуть діяти інші армії Західного військового округу російської армії  (таких армій в окрузі три),  а також частини прямого підпорядкування округу і генерального штабу.

Чисельність лише однієї двадцятої армії майже співставна з угрупованням оперативного командування Північ (ЗС України), зона відповідальності якого — як раз і є північно-східний напрямок. 20-а армія одна з чотирьох «ударних» армії ЗС Росії: крім неї існують ще 1-а, 8-а, 58-а армії. Всі ці чотири армії розміщені неподалік кордонів з Україною.

Загалом, за даними української розвідки, угруповання Збройних сил Росії вздовж державного кордону України, на тимчасово окупованій території у Донецькій, Луганській областях та Криму складає близько 87-90 тисяч військовослужбовців. Також це 1100 танків, 2500 бойових броньованих машин, 1600 артилерійських і ракетних систем, 340 бойових літаків і 240 бойових вертольотів, понад 50 кораблів/катерів та 6 підводних човнів». Такі дані надав у березні 2020 року представник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадим Скібіцький, інформує UATV з посиланням на видання Обозреватель.

https://uatv.ua/rosiya-trymaye-na-kordoni-z-ukrayinoyu-90-tys-vijskovyh-i-1100-tankiv-rozvidka/

Росія може посилити уже зібрані війська за допомогою трьох Центрів забезпечення мобілізаційного розгортання (ЦЗМР), які зможуть мобілізувати близько 40 тисяч осіб.У безпосередній близькості до кордонів нашої держави створені ЦЗМР у таких населених пунктах, як Богучар (Бєлгородська область), Каменськ-Шахтінський (Ростовська область), а також на території тимчасово окупованого Криму (Новоозерне).

 

«Звівається» з півдня.

Щодо «вітру», то з окупованого Росією Криму він звівається доволі потужний. Окупант цілком реально може наважитись на вторгнення в материкову Україну, щоб захопити Північно-Кримський канал, адже на  тимчасово окупованому півострові катастрофічно не вистачає води.

Після захоплення в 2014 році Криму, Україна припинила подачу води по цьому каналу і ситуація з водозабезпеченням дуже ускладнилась. До окупації більшу частину води півострів отримував з материка – у середньому близько 85%. Зокрема, 2013 року Крим загалом зібрав з різних джерел 1,55 мільярда м³ води. За рахунок своїх ресурсів півострів забезпечував лише 13%, інший обсяг йшов з Дніпра.

Щороку навесні дніпровську воду пускали спеціальним Північно-Кримським каналом. Він найдовший у Європі, простягається на понад 400 кілометрів і бере воду з Каховського водосховища.

Канал побудували у кілька черг у 60-80 роках минулого сторіччя. З того часу він став головною артерією півострова, забезпечуючи потреби для зрошення сільськогосподарських культур та водопостачання більш ніж півсотні населених пунктів.

До речі, вода туди йшла не безкоштовно. За постачання води Крим платив 0,6 копійки за кубометр. На момент окупації місцева влада мала перед Держводагентством України борг за 2013 рік і затягувала з його виплатою. Проте у березні 2014 з материка все ж знову почали подавати воду. У травні поблизу Каланчака Україна звела тимчасову дамбу, що перекрила русло для півострова. Два роки потому її замінили на капітальну споруду.

https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2020/02/19/7240920/

Після окупації півострова, Росія значно збільшила там кількість своїх військових, довівши їхню чисельність до понад 30 тисяч осіб. Згідно з нормами російського Міноборони, залежно від погоди, на таку кількість службовців потрібно близько 2,6 мільйона кубометрів води на рік. 

Крім особового складу треба враховувати членів родин військових і сотні одиниць додаткової техніки. Для її миття чи, наприклад, підготовки системи охолодження двигунів також використовується вода. З її постачанням у військові частини окупант проблем не мав, «зневоднення» відчули місцеві аграрії та інші сфери народного господарства. Ті постійно скаржились, але Москва вміє «прикривати невдоволені роти»…

2020 рік виявився на півострові доволі посушливим. Дефіцит з вологою почали відчувати не лише виробники сільгосппродукції, а й інші мешканці, і навіть почалися перебої з водопостачанням військових частин і об’єктів.

Силовий метод захоплення Росією Північно-Кримського каналу, щоб подати по ньому воду на півострів, сьогодні виглядає цілком вірогідним. Про це в один голос заявляють світові військові експерти і вітчизняні політики. Зокрема такого висновку дійшов аналітик американського центру The Jamestown Foundation Пол Гобл.

https://ru.krymr.com/a/rossiya-gotovitsya-k-voyne-s-ukrainoy-za-vodu-dlya-kryma/30655362.html

В своїй статті, опубліковані у виданні The Jamestown Foundation, він зазначив, що нестача води в Криму створила серйозну кризу в сфері громадської охорони здоров'я на півострові. Якщо не вирішити питання водопостачання Криму, Захід може висунути нові вимоги Росії про повернення півострова Україні.

Подібні заяви раніше вже звучали від російських і українських офіційних осіб (варто згадати звернення Наталі Поклонської до верховного комісара ООН з прав людини). І хоча, згідно з нормами міжнародного права  (Женевської конвенції стаття 55 https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/geneva_civilian_33.shtml) відповідальність за окуповані території несе держава, що їх окупувала (в тому числі за забезпечення водою), Росія вважає ці території своїми, тому намагатиметься на власну користь вирішити питання водопостачання.

Отже цілком реально, що Москва може почати нову військову акцію проти України. Коли увесь світ зосередив увагу на боротьбу з пандемією коронавірусу COVID-19, Росія могла б насправді здійснити захоплення каналу, прикриваючись тим, що вчинила «гуманітарну акцію», а не відверту воєнну агресію.

«Без прісної води Крим довго не протримається в умовах кліматичних змін, особливо через посилення посухи», так вважає експерт Українського інституту майбутнього в Києві Андреас Умланд. - Коли в Криму не буде вистачати води для елементарних потреб населення, тоді можуть бути втілені найрізноманітніші сценарії військового вторгнення в Україну, і навіть відкрита війна за Північно-Кримський канал».

https://ru.krymr.com/a/rossiya-gotovitsya-k-voyne-s-ukrainoy-za-vodu-dlya-kryma/30655362.html

«В якийсь момент комусь в Кремлі може здатися, що питання потрібно вирішувати саме так. Раз ми не можемо, або не хочемо його вирішити технологічним чи дипломатичним шляхом, то інший вихід - завоювання Північно-Кримського каналу аж до Дніпра»- заявив Крим.Реаліі Андреас Умланд.

 

Росія знає, як такі «вітри» пускати.

Крім того, Кремлю вкрай необхідна невелика, але успішна воєнна кампанія. Вже історично склалось, що свої рейтинги довіри російська влада піднімає саме так – війною і кров’ю. Зважаючи на не дуже успішні сирійську і лівійську «місії», реальну катастрофу в боротьбі із пандемією коронавірусу в Росії, економічною кризою та іншими «сюрпризами» сьогодення, врятувати своє реноме теперішні представники Кремля зможуть лише успішною війною. Захоплення Північно-Кримського каналу якнайкраще підходить для цього. Крім того, сценарії цієї «акції» вже неодноразово відпрацьовував російський Генштаб.

За шість років окупації Криму Росія збільшила свій військовий контингент на півострові майже втричі. Тепер там дислокується доволі потужне угрупування, яке складається з усіх родів військ. На його оснащенні новітні зразки озброєння: ракетні комплекси «Іскандер», ЗРК С-400, на кораблях крилаті ракети «Калібр». Росіяни по кілька разів на рік проводять масштабні військові навчання повітряно-десантних військ і морської піхоти, метою яких є нарощування сил і засобів на певних ділянках і захоплення об’єктів і рубежів. Зокрема на цих навчаннях імітують об’єкти та інфраструктуру, які розташовані на українській території.

Крім того підготовку до можливого захоплення каналу ведуть не лише військові. Про політиків, які намагаються сформувати в світової спільноти думку про «правильність» російської воєнної акції, йшлося вище. Готуються до силового розблокування подачі води і кримські технічні служби. За інформацією з місцевих джерел, представникам Красноперекопського управління водного господарства та іншим працівникам цієї галузі поставлене термінове завдання розчистити та привести до ладу усі кримські об’єкти П-КК.

Цю інформацію підтвердив в коментарі виданню «ГОРДОН» колишній уповноважений представник України у справах Європейського суду з прав людини і екс-представник президента України в Криму Борис Бабін.

https://gordonua.com/news/war/babin-rossiya-znaet-chto-ukrainskaya-vlast-demoralizovana-i-gotovit-vtorzhenie-na-territoriyu-hersonskoy-oblasti-1503789.html

Крім того, з самого Криму і з Кримського перешийку, де тепер тимчасово проходить кордон з окупованим півостровом, останнім часом надійшли доволі тривожні звістки.

Два тижні тому на Чонгарі зник військовослужбовець 95-ї окремої  десантно-штурмової бригади ЗС України старший солдат Євген Добринський. За попередньою інформацію, військовослужбовця під час несення служби було викрадено. Неподалік спостережного посту були виявлені сліди боротьби з невідомими особами. Російська пропаганда за два дні опублікувала інформацію і відео, що нібито наш військовослужбовець був в стані алкогольного сп’яніння та під дією наркотичних речовин і сам опинився на території України, тимчасово незаконно окупованій РФ.

Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України називає цю інформацію фейком і результатом психологічної обробки людини. Адвокат Добринського Іслям Веліляєв повідомив, що на допиті українського десантника розпитували про особливості охорони адмінкордону з Кримом. За словами адвоката, за його рекомендацією Добринський відмовився давати свідчення.

 https://ru.krymr.com/a/news-fsb-ukrainskij-voennyj-dopros-krym/30650899.html

За кілька днів російська ФСБ повідомила, що запобігла в Криму терористичному акту, який готували особи, що пов’язані з українськими радикальними націоналістичними рухами: «В результаті проведених заходів затримано п'ятьох громадян Російської Федерації. Встановлено, що затримані здійснювали підготовку до підриву саморобного вибухового пристрою на одному з ринків Сімферополя, а також пропагували в мережі «Інтернет» ідеологію тероризму і екстремізму. Вилучено саморобні вибухові пристрої, боєприпаси, стрілецька, холодна зброя, засоби зв'язку, що містять інформацію про майбутні злочини, а також зв'язки з представниками радикальних українських формувань, які воюють на південному сході України.

http://www.fsb.ru/fsb/press/message/single.htm%21id%3D10438585%40fsbMessage.html

Те, що російські спецслужби чудово вміють здійснювати терористичні акти на власній території і тим самим готувати casus belli - «привід для війни», є кілька прикладів з минулого: вибухи житлових будинків в Буйнакську, Москві, Волгодонську та інші. Реакцією на них були повноцінні і тривалі військові («антитерористичні») операції, зокрема «чеченські війни».

Зараз теж ФСБ заявила про плани «підриву саморобного вибухового пристрою на одному з ринків», тобто спецслужби вже готували криваву провокацію, з нібито «українським слідом», після якої могли розпочати вторгнення на материк, щоб захопити Північно-Кримський водогін.

 

«Запах озону» вже витає…

Розробляючи подібну «операцію», росіяни звичайно ж пам’ятали і про «відволікаючий удар», яким мали стати активні дії бойовиків на Донбасі. Саме тому там були приведені в повну бойову готовність частини і з’єднання, саме тому через неконтрольовану ділянку кордону пройшли поставки техніки, озброєння і боєприпасів.

Хоча зосереджених там сил і засобів навряд чи вистачить для серйозного удару і зайняття важливих об’єктів на нашій території, адже українська армія створила на Сході потужну ешелоновану лінію оборони. Але, як кажуть, «зв’язати діями» частину боєздатних угрупувань наших військ, і тим самим відволікти на Донбас з південного напрямку значні сили ЗС України бойовикам з ОРДЛО цілком до снаги. Тим більше, що Росії їх менше шкода ніж власних регулярних части, які доведеться задіяти в захоплені каналу.

Та й навіть, якщо піде щось не так в «сценарії», Росія завжди зможе заявити, що загострення на Донбасі – це «самостійні» дії, які з Кримом абсолютно не пов’язані – «реакція на непоступливість України під час реалізації мінських домовленостей», як уже натякнув представник Росії у Тристоронньої контактній групі Борис Гризлов.

Він заявив, що Київ відмовився обговорювати політичну частину Мінського комплексу заходів із представниками «самопроголошених ДНР і ЛНР» і фактично вийшов із «Мінського процесу». За його словами, київська влада продовжує курс на загострення ситуації в Донбасі.

З цього випливає, що активізація бойовиків на Донбасі з високою вірогідністю все ж має відбутись. Чи розпочнеться після цієї «громовиці» «злива з грозою і градом» (вторгнення на Південь України чи взагалі з усіх загрозливих напрямків) – досить тривожне питання… Чи може просто, як часто буває, погримить десь за небосхилом і все минеться…

https://www.ukrinform.ru/rubric-regions/3040511-naev-v-dvuh-oblastah-usilili-ohranu-infrastruktury-izza-ugrozy-vtorzenia-rf.html

Проте український Генштаб чудово розуміє, що саме готовність до «грози» - питання, яке гостро стоїть перед нашою державою. І від того, як ми підготуємось до неї, як її зустрінемо і чи вистоїмо - залежить майбутнє наших дітей.


Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma