Enigma Enigma

Synytsia.

2019-12-17 15:30:22 eye-2 2944   — comment 1

З кривавих днів 1919. року (зі споминів українського партизана)


Коли в травні 1919. року кіннота Будьонного зліквідувала повстанський рух на Чернигівщині, знищивши багато населення за участь і симпатії повстанцям, ми на скликаному зібранні рішили занехати доцьогочасну тактику й повести партизантку: малий відділ, що складається з добірного боєвого матеріялу, може ворогові в його запіллі вчинити багато більше шкоди й не так скоро дістанеться в його руки як велика маса, з війною й боєвою тактикою не гаразд ознайомлена. Нас зістало 26 випробуваних боєвиків, що готові були боронитися до загину за Українську Державу й яких не жахала ні большевицька чрезвичайка ні непосильні змагання з переважаючим ворогом. Командувати нами взявся давніший повстанський начальник, бувший лінійний офіцер російської армії Г. О-ко, за якого голову большевики визначили високу нагороду.

Штаб партизанів

Треба було вибрати район партизанських операцій: ми своїм осередком визначили Чернигів, а оперувати думали здовж залїзничної лінії Бахмач – Гомель. Табор заложили в непроходимих болотах, до яких з однієї сторони припирав державний ліс, а з другої – поле господаря, нашої людини. На трясовині був сухий горбок, так із 100 квадр. сяжнів, покритий лозою й вільхами: там став штаб партизанів. Була це кількаметрова буда, плетена з лозини, а пошита очеретом. Один кут буди був загачений збруєю всякого роду, набоями, гранатами; на стовпі, що підпирав дах, висіло дві військові торби, в одній повно большевицьких грошей, а в другій печатки й блянкети ок. 20 радянських установ, так, що всякі потрібні нам документи й “уповноваження” ми могли собі зробити, коли тільки забажали.

До півдня вся наша братва крім стійкових висипляється по нічній роботі (випади робили тільки вночі). Після півдня, попоївши, кожний робить що кому завгодно, і бачите картину: під будою лежить богослов і перечитує “Житія Святих”, оподалік “пан доктор” видушує з квіття соки, бо хоче зробити “запорозьке лікарство”: студент природник розлігся в тіні, наставив руку й обсервує, як комарі пьють його кров; двох правників запально диспутує про римське право й, немаючи стола, товчуть пястуками об землю; піротехнік прилаштовує пекольну машину, а його поміщник стинає вершки рушничних стрілен, щоб тим способом випродукувати свої власні “дум, дум” стрільна. Геть осібно від інших, надхнений поет пише вірші й по звичці захоплюється “матушкою Россією”; а прийде вечір – поет рве свої вірші на шматки, бере рушницю, а в очах уже запекла ненависть до “матушки” всіх покроїв. Збірна решта партизан ріже в “очко”.

Напад на чрезвичайку

Одного такого післяпівдня крикнув наш отаман:
Хлопці, на нараду!

Отамана всі любили й шанували за боєву практику, вміле командування та одчайдушню відвагу. Його жінку розстріляли большевики як закладницю.

На отаманів покрик всі збираються довколя “штабу”, щоб вислухати пляну на сьогоднішній випад, разом обговорити й обміркувати всі способи й можливості.. Рішено зробити “скок” на чрезвичайку м. К-ви. Обговоривши все як слід та діставши накази всі приготовляються: оглядають і чистять збрую, пробують ножів. Сміхи, жарти й дотепи завмерли, кожний задуманий і суворий, ніби вже повіяв вітер від холодних крил янгола смерти: хтось з нас помре, або я забю когось…

В дорогу! Ще чути бренькіт збруї, потім все втихає. Човна безшелесно посуваються витятими плавами. кругом тихо, тільки очерет шепоче під нічним вітром і де-де вилетить перестрашена дика качка зі свойого гнізда. За півгодини ми вже на суші. Ще коротка нарада. Мусимо йти дуже обережно. бо м. К-ва всього 10 верст від нашого табору. Йдемо малими відділами, по 4 люда кожний; збірка – по протилежньому боці місцевости, в лісі. В 11 і пів год. вже всі на місці. перешкод не було ніяких, бо в цій околиці немає зовсім війська.

Треба післати розвідку. Я маю йти, а зі мною ще один партизан. Беремо по одному револьвері й кілька ґранат і йдемо, вдаючи пяних (в кишені ще пляшка самогону). З галасом і викриками доходимо під будинок чрезвичайки, звідки чути пяні співи й вигуки. Щоб гаразд розглянутися в ситуації починаємо сварку за самогон. До нас вийшло двох пяних міліціонерів, забрали самогон, дали по штурханцеві – ми вилаяли їх “на общепонятном язикє”, засміялися в пястук і гайда до своїх.

Отаман поділив партизанів на дві ґрупі, щоб одночасно підійти під чрезвичайку та захопити міліціонерів, що повнитимуть там службу. Так забрали 2 міліціонерів. Потім 2 партизанів стало в одних дверях, 2 у других, решта ввійшла до кімнати днювальних, роззброїла їх без одного вистрілу. У великій салі за пиятикою урядували “аси” місцевої чрезвичайки: матрос Мєдвєдьов, жид Розенберґ, наш яничар Шрамів, прославлена своїм звірством Хая Онербуґ та ще одна урядничка ч-ки. Коли вони почули: “Руки вгору!” – забараніли. Аж наставлені рушниці привели їх до свідомости – без слова піднесли вгору руки. Тоді отаман О-ко каже їм:
– Оце ваша остання година. Нема часу, будь ласка в “штаб Духоніна”…

на ці слова кати, що сотками розстрілювали невинних людей з дикою насолодою, впали до ніг і благали помилування.
Тільки Хая стояла непорушно.
– Баби набік!..
Сальва й три звірі в людському тілі впали на землю.
– Жидївко! веди нас до пивниці!..

Там усі стіни були обхляпані людською кровю й мозком. На землі ще свіжі два трупи, лікаря та його дочки, судженої українського старшини. Це робота Хаї Онербуґ. Поетові Міші годі було здержатися; дико крикнув і вистрілом з “Нагана” вбив Хаю.

В арешті на подвірі було 23 вязнів, що чекали своєї черги. Їх ми взяли зі собою, щоб помогти їм вийти з міста. У місті ніхто нас не напастував. Слово “повстанці” було таке страшне, що міліція поховалася по закутинах. За містом вязні вбили одного зпоміж себе камінням; виявилося, що це був аґент ч-ки, пїдставлений для підслуху.

Вранці ми вже попивали в своїм “штабі” забрану чекістам “миколаєвську”. В большевицькій пресі, яку ми завжди пречитували, про наш напад не було ні словечка; мабудь тому, щоб не поширювати паніки.

На розвідці

Після нападу нам треба було деякий час сидіти тихо, причаїтися. Настало “безробіття”. Користаючи з нього вибираюся на розвідку до м. Гомля, щоб довідатися як представляється політична ситуація на теперішній час. Вбираюся по комісарському, кишені випихаю большевицькими грішми, беру два добрі револьвери й документи помішника военкома Ч-ської округи. З початком липня я вже в Гомелі. Заходжу до ресторану, де бувають комісарі й де я сподівався застати знайомого комісаря з політвідділу, що мав з нами звязок. Чекаючи на обід я мав час перечитати часописи та занотувати, які мені з них треба купити.

Поприходили комісарі на обід, прийшов і мій знайомий та сів до сусіднього столу. По кількох хвилинах навязалася розмова, я всім представився, навів бесіду на те, що мені було цікаво довідатися. Після обіду заходжу до канцелярії політвідділу, виказуюся своїми документами. Дали тальон на помешкання. У кабінеті шефа випили по чарці. Раптом мій знайомий дає очима мені знак, частує всіх папіросками, мене першого, та значуче поглядає на мою папіроску.

“Ага, думаю, стара практика”.

Виходжу до кльозету, розриваю тутку й находжу записку: “Вас обнаружили, канцелярист пізнав як гетьманського старшину”. Лихо, думаю, та не зовсім, – вони мене не арештують зараз…

Дякую за помешкання й виходжу. Зі мною йде один урядовець, щоб показати, де буду мешкати, а з ним ще один хоче мені товаришити. Показали вони мені помешкання, якого мені зовсім не треба було, а тоді кажу їм, що хочу купатися, і прошу, щоб мене завели. Вони дуже радо згодилися, бо думали, що в час купання переглянуть мої документи, кишені й течку. Підемо вчером, тоді вода тепліша, а покищо заходимо до ресторану випити. Не жалую почастунку, хочу, щоб моїм сопутникам розвязалися язики, але, бестії, виявилися дуже короткоязикими, тільки хвалилися, як-то висилали буржуїв в “штаб Духоніна”.

Сонце заходить. Сідаємо в човен; один з них веслує, другий держить на поготові револьвер – може вдасться вбити качку. “І це тобі не поможе, думаю. Як відїхали подальше від людей, я поклав свій револьвер на лавку, накрив блюзу, розбираюся купатися. Мій “мисливий”, заспокоєний, ховає й свій револьвер, два гуки й хвилі ріки назавжди накрили тіла двох большевицьких охранників.

А в 1. год. вночі, на малій стації побіля Гомля всідаю до поїзду з потрібним нам матеріялом, з документами завідувача телєрафом однієї з почт на Чернигівщині.

С. Харченко

З матеріалів журналу “Калєндар Просвіти”, Буенос-Айрес, 1936 р. с. 82
Режим доступу: diasporiana.org.ua
На фото антибільшовицькі повстанці Чернігівщини, ймовірно із загону от. Щуся (махновці).
Режим доступу: pivnich.info


Підтримати проект:
Патреон: https://www.patreon.com/synytsia_blog
ПриватБанк:  5363 5420 1028 0445 (Синиця Ярослав Дмитрович)

Долучитись до прихильників журналу можна за посиланнями:
Сайт: http://synytsia.com
FB: https://www.facebook.com/synytsiablog
Instagram: https://www.instagram.com/synytsia_blog/
Enigma: https://enigma.ua/users/sinitsya_yaroslav/
Telegram: https://telegram.me/synytsia_blog

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma