Enigma Enigma

Олекса Доніч

2022-06-17 12:51:44 eye-2 3482   — comment 0

За байраком байрак


Друзі хильнули по чарчині, і спочатку здалося Івану Івановичу, що до горлянки потрапив розплавлений свинець, потім відчув жар печі, в якій грілася годинами чикилдиха, опісля могильний холод льоху, де доходила місяцями. Смаки жерделі, груш, яблук, вишень та слив із миргородських садів відчулися за мить і вгамували вогонь у горлянці. І згодом учувався вже трунок степових трав. Аж раптом щось шубовснуло у голові, наче старий сом біля човна, і перед внутрішнім поглядом вихором пронеслися століття…

…Квітучий травень причепурив ледь відбудовану після шведського погрому Варшаву. На сейм, де мали бути вирішені питання створення Речі Посполитої Трьох Народів, у потенції наймогутнішої держави Європи, та війни з Московським царством, прибули в пишному вбранні кількасот козаків на чолі з канцлером новоствореного Великого князівства Руського Юрієм Немиричем і генеральним обозним Війська Запорозького Тимофієм Носачем. Варшавські панянки в захваті вітали майоріння строкатих прапорів і таку велику кількість знову союзних довгих чубів та хижих шаблюк.
Проте не захотіла гоноровита шляхта визнати козаків рівнею собі. Гетьман Виговський, який блискуче розгромив найкращі війська московитів під Конотопом, отримавши спаплюжені сеймом статті Гадяцького трактату, не втримав сльози і проказав польському гінцеві: “Ти зі смертю приїхав та смерть і нам, і вам привіз...”

…На Сербинській могилі, що поблизу Диканьки колись приспала навіки кількасот сербських вояків, стоїть славний гетьман Дорошенко, лицар-красень, єдина надія України. Зеленими зміями тягнуться серед безмежного степу байраки. У червневому повітрі бринять пісні жайворонків, з ясного неба чутно клекіт сапсана. 
Але не помічає Дорошенко цієї розкоші навкруги. Скам’янів, прикипів поглядом до страшного видовища. Пильно дивиться, як тягнуть скривавленого лівобережного гетьмана Брюховецького на люту смерть. І раптом чутно серед гаміру останній крик-прокляття страдника: “Петре, Петре! Ти ж обіцяв мені життя?!” Аж ген до обрію тягнуться степом крізь лихі століття байраки, прокляті за гріхи гетьманські. За байраком байрак…

...У селі Жуки, передмісті Полтави, в убогій хатинці, що похилилася до самого тину, вже напівсліпий Самійло Величко, літописець козацький, у тьмяному світлі каганця виводить скрипучим гусячим пером каліграфічні літери на пергамені — слова Богдана Зіновія Хмельницького: “Навіть Стародавній Рим у давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна бойова сила русів із Ругії, від Балтицького або Німецького помор'я, на чолі яких стояв тоді князь Одонацер... Отож ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу!..”

Із забуття дегустатора химородного зілля визволив голос приятеля:
— І як вам анхизова чикилдиха?
Іван Іванович одхекався і прохрипів:
—  Чародійний запридух, трясця його матері!

Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma