Уявляєте собі собі життя в недосяжних дорогих будинках, зображених у журналах, а потім відчуваєте сум, як людина, що проходить повз привабливого незнайомця на переповненій вулиці? Принаймні у такий спосіб (і з такими порівняннями) розводяться у реклямних промовах.
Утім, чимало невідомого, буває, можна дізнатися, і зокрема із книжки Алена де Боттона "Архітектура щастя" (К.: ArtHuss). Хоча, здавалося, чого ще ми не знаємо про "музику каменя", як прийнято називати архітектуру? Утім, наразі нам запропоновано цілу авторську філософію. З одного боку, віра у важливість архітектури, на думку автора, базується на усвідомленні, що всі ми (на краще чи на гірше) - різні люди в різних обставинах. А з іншого, на переконанні, що архітектура покликана наочно показати, ким ми могли би стати в ідеалі.
Таким чином, автор пише про архітектуру як про живе середовище, що не тільки визначає поточний настрій мешканця чи гостя, не тільки віддзеркалює й викриває його риси, прагнення, звички, але й певною мірою визначає майбутнє. Адже те, як ми почуваємося у своїй спальні чи бібліотеці, впливає на наше ставлення до ширшого світу, бачення власного майбутнього й готовість боротися за нього. Знов-таки, з одного боку, автор наводить приклади ставлення до архітектури як майна (і загалом оформлення життя) відомих мудреців, які або жили у печерах і домовинах, як пустельники, або вперто не помічали краси довколишнього світу, займаючись світом внутрішнім.
Так, скажімо, давньогрецький філософ-стоїк Епіктет, за переказами, якось запитав свого вбитого горем друга, будинок якого згорів дотла: «Якщо ти справді розумієш, що править Всесвітом, як ти можеш тужити за уламками каміння?». З іншого боку, нам пропонують інакший погляд на проблему – і архітектури, і щастя її розуміти. "Однак поруч із такими знаковими спробами знехтувати візуальним образом завжди проявлялися не менш уперті намагання зробити матеріальний світ приємним для ока, - нагадує автор. - Люди напружували спини, вирізьблюючи квіти під дахом, та зір, вишиваючи звірів на скатертинах. Вони жертвували вихідними, щоб сховати кабелі в стінах. Вони ретельно продумували відповідні робочі поверхні на кухні. Вони уявляли собі життя в недосяжних дорогих будинках, зображених у журналах, а потім відчували сум, як людина, що проходить повз привабливого незнайомця на переповненій вулиці".
Підписуйтесь на наш Telegram канал Enigma